Всего на сайте:
282 тыс. 988 статей

Главная | Агрономия, Сельское хозяйство

Тема 5. Кадровий менеджмент.  Просмотрен 614

1. Кадрова політика підприємства в сучасних умовах.

2. Вимоги до керівників в нових умовах господарювання.

3. Робота з кадрами управління.

 

1. Кадрова політика підприємства в сучасних умовах.

В сучасних умовах до робітника пред’являються такі вимоги:

1) в умовах ринку робітник повинен швидко пристосовуватись до нових обставин;

2) робітники і керівники повинні швидко знаходити нові підходи, нові рішення;

3) постійне оновлення товарів та послуг вимагає від робітника творчого мислення інноваційної діяльності;

4) порядність, чесність, повага оточуючих;

5) комплексність і масштабність мислення.

Цілі кадрової політики підприємства:

jjj. забезпечення підприємства висококваліфікованим персоналом.

kkk. вирішення соціальних питань пов’язаних з життєдіяльністю персонала.

Завдання управління персоналом в сучасних умовах:

1) планування потреби в трудових ресурсах;

2) пошук джерел задоволення потреби в ресурсах;

3) відбір персоналу і створення резерву керівних керівників по всім посадам;

4) відбір і оцінка робітників і кандидатів;

5) визначення зарплат та надбавок, які повинен отримати робітник;

6) профорієнтація та адаптація робітника;

7) навчання персоналу;

8) оцінка трудової діяльності персоналу;

9) управління підвищенням по роботі, переводами, звільненнями;

10)урегулювання трудових конфліктів.

До управління персоналом відносяться керівники і спеціалісти.

Механізм підбору команди керівника:

1) формування вимог до пошукувача (кандидата);

2) модель кандидата;

3) інформація про кандидатів;

4) відбір кандидатів;

5) адаптація кандидата (робітника) в колективі:

- професійна;

- соціальна;

- санітарно-гігієнічна адаптація до умов праці.

Керівник, який працює з кадрами повинен:

1) знати свій персонал;

2) звільнятись від нездатних працювати;

3) керівник повинен знати умови, які пов’язують підприємство і робітника (умови контракту);

4) керівник повинен періодично контролювати соціальний стан та соціальну організацію підприємства;

5) скликати на кадрові наради усіх керівників та найважливіших спеціалістів;

6) формувати серед персоналу активність і відданість підприємству.

Все це висуває цілий ряд вимог до якостей кадрового менеджера:

- професіоналізм;

- поєднання в собі адміністратора і лідера;

- вміння враховувати інтереси всіх сторін, які приймають участь у бізнесі;

- високий інтелектуальний розвиток;

- моральні якості;

- вміння вивчати і аналізувати своє оточення і справу, якою керує;

- вміння переконувати підлеглих;

- вміння примусити підлеглих;

- гнучкість, адаптація до нових умов, не порушуючи норм моралі та етики.

 

2. Вимоги до керівника в нових умовах господарювання.

Стиль діяльності керівника – це сукупність стійких методів, якими користується керівник в своїй практичній діяльності.

Складові стиля керівника:

1) стилі використання влади;

2) стиль мислення керівника (вербально-логічний і конкретно-образний);

3) стиль поведінки керівника;

4) стиль мовлення;

5) стиль особистої роботи;

6) характер витрат робочого часу керівника;

7) стиль спілкування керівника;

8) стиль проведення нарад, бесід, переговорів;

9) індивідуальний розвиток керівника;

10)стиль відпочинку та використання вільного часу.

Стилі керівництва:

Автократичний стиль керівника – заснований на загрозі жорсткій регламентації правил поведінки співробітників.

Використовується:

1) для управління низько кваліфікованим персоналом з простою мотивацією;

2) в звичайних повторюваних ситуаціях;

3) необхідний в критичних ситуаціях;

4) характерний для централізованої системи управління.

Демократичний стиль керівника – урахування при прийнятті рішень думки підлеглих, відповідальність – індивідуальна, прийняття рішень – колегіальне.

Для цього стилю характерно:

1) децентралізація повноважень;

2) активна участь персоналу в прийнятті рішень;

3) свобода дій при виконанні завдань;

4) відкритість і довіра.

Ліберальний стиль керівника:

1) керівник самоусувається від прийняття рішень та відповідальності;

2) організація або колектив розвивається незалежно від впливу керівника;

Характерно:

1) максимальна свобода виконавців;

2) низький рівень або відсутність контролю;

3) мінімальна участь керівника діяльності виконавця.

 

3. Робота з кадрами управління.

8) Прогнозування і планування потреби в кадрах управління, їх підготовки, перепідготовки та навчання;

9) Аналіз професійного, освітнього, вікового складу управлінських кадрів;

10) Вдосконалення системи підбору і розстановки кадрів, визначення найдоцільнішого способу комплектування кадрів для даного підприємства;

11) Оцінка якостей керівників;

12) Рекомендації на замовлення вакантних посад;

13) Формування кадрового резерву управління і робота з ним за цільовими програми;

14) Виявлення потреби у професійному навчанні і підвищенні кваліфікації керівників і спеціалістів;

15) Розробка програми стимулювання управлінців до підвищення рівня освіти і кваліфікації;

16) Попередня підготовка кандидатів, що висуваються на керівні посади, обговорення їх у колективі;

17) Організація праці кадрів управління, покращення умов праці;

18) Застосування передового досвіду роботи з кадрами;

19) Організація просування кадрів, визначення частоти зміни;

20) Підвищення культури управління.

Підбір кадрів–це пошук працівників, які відповідають вимогам посади.

Розстановка кадрів – це робота з раціонального використання управлінського персоналу.

Метод підбору кадрів управління:

1 призначення;

2 вибори працівників управління;

3 матричний метод оцінки і розстановки кадрів;

4 відбір за певними характеристиками;

5 конкурсний метод;

6 метод тестування.

Атестація кадрів:

1 бесіда з атестаційною комісією і захист програми діяльності;

2 оцінка результатів діяльності;

3 експертна оцінка робітника членами комісії та керівниками;

4 оцінка професійних якостей за допомогою ділової гри.

Витрати на персонал:

1 базова зарплата;

2 грошові надбавки до зарплати, премії;

3 соціальні витрати на основі законів та колективного договору;

4 витрати на гуманізацію праці;

5 витрати на роботу з персоналом.

Для того щоб відбір кадрів був ефективним, треба зібрати такі характеристики:

1. автобіографічні характеристики – це вік, стать, сімейний стан.

2. професійні характеристики – це базова освіта, кваліфікація, спеціалізація, володіння сумісними та іншими професіями, відповідність освіти посаді, які пропонується;

3. стаж роботи по даній професії – це професійна динаміка, досвід організаторської роботи, загальні навички роботи;

4. особисті або психологічні характеристики кандидата – це рівень інтелекту, зацікавленість, цілеспрямованість, впевненість у собі та інше.


Тема 6. Соціальне - психологічний механізм управління і стиль керівника.

1.Психологія особистості.

2.Соціальне - психологічні взаємовідносини у трудовому колективі і лідерство.

З. Планування соціального розвитку колективу підприємства.

4.Поняття і суть стилю управління керівника.

5.Професійно - організаторські риси стилю керівника.

6.Етико - психологічні риси стилю керівника і службовий етикет.

7.Мистецтво, культура і психологія агробізнесу.

1. Психологія особистості.

На сучасному етапі поставлено завдання створити сприятливі умови, щоб сформувати і використати позитивні якості особистості. Важливе значення має повна мобілізація психологічних якостей і властивостей особистості: свідомості, інтересів, ідеалів, світогляду, знань, умінь, волі, совісті, характеру, темпераменту. У кожному колективі працюють люди різні не тільки за статтю, вікон, посадою, а й за спрямованістю, індивідуально - психологічними особливостями, рівнем підготовленості тощо. В той же час вони є неповторними особистостями.

Особистість у колективі - це свідомий працівник, що займає певне положення у суспільстві і виконує певну громадську роль. Вона формується і самовиражається тільки у суспільстві і суспільно - виробничій діяльності. Свідома особистість діє відповідно до свого світогляду, ідеалів, совісті, із знанням справи виконує суспільне важливу, соціальне необхідну роботу, усвідомлює відповідальність перед суспільством і колективом за доручену справу.

У психології розрізняють чотири групи якостей особистостей:

1. спрямованість;

2. рівень підготовленості або досвід;

3. психічні процеси;

4. індивідуально - психічні особливості.

Спрямованість особистості - це система спонукань, що визначає виборче ставлення до навколишнього середовища. Вона характеризується цілями і прагненнями людини і впливає на її життя і діяльність. Розрізняють такі форми спрямованості особистості: потяг, бажання, інтереси, схильність, ідеали, переконання, світогляд. Потяг особистості настільки мало виражений, що спонукання до діяльності становить несвідоме прагнення і не має чіткої мети. Бажання - вища форма спрямованості особистості. У бажаннях мета, до якої прагне людина, вже свідома. Інтерес - це форма спрямованості особистості, в якій виявляється проблема людини у пізнанні. Схильність - форма спрямованості особистості, в якій виражається прагнення до діяльності, зумовленої інтересом. Ідеал - сюрма спрямованості особистості, в якій кінцева мета досягнення потреб становить вищу досконалість. Переконання - це знання про природу і суспільство, в істині яких людина не сумнівається і на основі яких вона складає власні думки, прагнучи керуватися ними у житті. Якщо переконання створюють певну систему, вони стають світоглядом людини. Світогляд - зумовлює вітер життєвого шляху, допомагає усвідомити обов'язки людини перед суспільством. Спрямованість особистості та вищі її форми - світогляд і переконання формується під впливом виховання і самовиховання.

Друга група якостей особистості включає рівень підготовленості або її досвід. Для кадрів управління потрібні глибокі знання з філософії, політекономії, управління, організації, соціальної психології, педагогіки тощо; Ці знання реалізуються у практичній діяльності через навички і вміння.

Уміння - це знання, втілені у розв'язанні управлінських рішень або у напрямках управлінської діяльності. До них належать виконання управлінських процедур, технологія розв'язання різних соціально-економічних проблем.

Навички - це вміння, які доведені до автоматизму і які існують частково на несвідомому рівні, наприклад, навички використання технічних засобів управління, підтримки ділових контактів із спеціалістами і ін. Навичок працівник набуває від стажу роботи.

Третя група якостей особистості характеризується психічними процесами. Їх поділяють на пізнавальні (увага, відчування, сприйняття, пам'ять, мислення, уява, мова)і вольові (воля). Увага - це спрямованість і зосередженість свідомості людини на головному об'єкті.

Пізнання начинається із споглядання, яке здійснюється у формі відчувань і сприйняття. Для керівників і спеціалістів сприйняття має бути цілісним, усвідомленим, вільним від упередження. Через сприйняття кадри управління повинні намагатися проникнути у суть особистості.

Пам'ять - це відображення минулого досвіду людини, завдяки якому минуле не зникає безслідно. Кадрам управління бажано мати об'ємну, оперативну, образну, змістовну, зорову, слухову та ін. види пам'яті.

Мислення - це процес опосередкованого і узагальненого відображення дійсності, психічна діяльність, спрямована на розв'язання пізнавальних, практичних і теоретичних проблем. У мисленні реалізуються аналіз, синтез, фантазія, інтелект. Індивідуальними особливостями мислення є глибина, швидкість, гнучкість, критичність, широта розуму.

Уява або фантазія - психічний процес створення нових образів, уявлень і мислених ситуацій, які ніколи у цілому не сприймаються людиною. Фантазія - важлива умова будь - якої праці, особливо управлінської. Уява буває навмисною або ненавмисною, відтворювальною або творчою.

Мовна діяльність - це процес використання людиною мови з метою спілкування. Розрізняють внутрішню і зовнішню, усну і письмову мову.

Почуття (емоції) - це переживання людиною свого відношення до дійсності і до себе. Розрізняють позитивні (радість, задоволення тощо) і негативні почуття (сум, образа, відчай, страх і ін.) Основні форми емоціонального стану: ефект, стрес, пристрасть.

Воля - навмисні дії, спрямовані на досягнення свідомо поставленої мети. Вона пов'язана із здатністю володіти собою.

Зазначені якості особистості слід удосконалювати за допомогою самовиховання, самоуправління, контролю, самонаказу і впливу колективу.

Четверта група якостей особливості включає її індивідуально - психологічні особливості: темперамент, характер, здібності.

Темперамент - індивідуально своєрідна, природно зумовлена сукупність динамічного виявлення психіки.

Він визначається різним типом нервової системи, зокрема сильним, неврівноваженим, спокійним і слабким. Ці типи нервової системи і визначають чотири типи темпераменту: холерик, сангвінік, флегматик і меланхолік.

Для холерика характерна сила, рухливість, неврівноваженість. Його позитивні якості такі:

швидкість реакції, рухливість і енергійність в управлінській діяльності, намагання бути попереду всіх, ініціативність. Холерик надто товариський занадто чутливий до громадської думки, має почуття гумору, пристрасний до справи. У не досить вихованого керівника - холерика такі негативні риси як неврівноваженість і невитриманість, грубість і безтактність, самовпевненість і зазнайство, легко минає друзів, буває злопам'ятним. Настрій не стійкий, може бути джерелом конфліктів.

Сангвініку характерні такі позитивні риси як цілеспрямованість і наполегливість, велика рухливість і легка пристосованість до нових обставин, вразливість, швидка чутливість на події, вміння чітко і впевнено діяти в складній ситуації, гнучкість і зосередженість розуму, висока продуктивність, оптимізм і схильність до гумору, товариськість і колективізм, уміння завоювати авторитет, постійне прагнення до духовності збагачення і самовиховання. Негативні риси можуть проявлятися такі, як формальне ставлення до своїх обов'язків, млявість, впертість і дратівливість у відповіді на критику, ненадійність у дружбі, гарячковість, не стійкість уваги.

Для меланхоліків характерні висока емоційність і рухливість, активність у громадській діяльності, сумлінність, старанність, скромність, постійність у дружбі. Він не сперечається, не бере участь у конфліктах, уважний до підлеглих, спокійно сприймає похвалу. З недоліків слід відмітити неврівноваженість, схильність, до непродуманих вчинків, нерішучість, швидка втомленість, песимізм, упертість, страх перед начальством, невпевненість, вразливий.

Флегматик має такі риси: надійність у роботі впевненість і володіння собою, наполегливість, авторитетність серед підлеглих, уміння терпіти, бажання надавати допомогу, постійність у дружбі і вимогах, діє без страху, у конфліктах не бере участі, на перешкоди зовнішні не реагує і ін. Недоліки флегматика дуже важко опановує нові знання і навички, не вміє швидко реагувати на ситуації, розпорядження вказівки, не реагує на критику, пасивний до громадської діяльності, буває інертним, лінивим, повільним.

У реальній управлінській діяльності чистих типів темпераментів практично не трапляється. Проте всі типи працівників можуть продуктивно працювати, досягати значних результатів у роботі і громадського визнання.

2. Соціальна - психологічні взаємовідносини у трудовому колективі і лідерство.

Основою життєдіяльності та формування працівників, їх соціальних якостей є трудовий колектив до якого вони входять. Високоорганізований колектив формує всебічно розвинену особу, повністю розкриває її потенціальні можливості, задовольняє матеріальні і духовні потреби.

Колектив - це організаційно оформлене соціальне об'єднання групи людей для реалізації суспільне важливої мети на основі ідейної спільності, співробітництва, взаємодопомоги і товариських відносин. Поведінка людини більш чим наполовину визначається впливом колективу. У агропромислових формуваннях існують виробничий і трудовий колектив.

Виробничий колектив - це колектив підприємства, який розподіляється на невеликі організаційні групи, які називаються трудовим колективом. До них належать колективи цехів, відділків, бригад, ферм і др.

Трудові колективи - складні формування, які відрізняються метою, видами виробничої продукції, складом технічних і трудових ресурсів. Працівники трудового колективу відрізняються один від одного статтю, віком, професією, національністю, умовами життя, політичною здібністю і моральним рівнем тощо. Це впливає на формування політичних, трудових, моральних, психологічних відносин у колективі. Розрізняють особисті сні і міжособистісні соціальне - психологічні відносини.

Особистісні відносини - це відносини працівників до певних явищ, мети, предметів, форм організацій.

Міжособистісні відносини - це постійні, стійкі відносини між членами колективу у процесі виробництва, відпочинку і дозвілля. Можливі відносини між окремими членами колективу, працівником і колективом, між різними колективами.

Міжособистісні відносини можуть бути офіційними або формальними, психологічними або неформальними. Офіційні відносини встановлюються на основі законодавчих актів, неофіційні формуються на основі симпатії, антисимпатії, потреб, інтересів, ідеалів, переконань тощо.

Для поліпшення соціальне - психологічних відносин у колективі позитивну роль відіграють традиційні звичаї, обряди, участь у яких членів колективу сприяє їхньому самовдосконаленню, підвищенню знань, поліпшують, відносини між працівниками колективу, згуртовують колектив.

Соціальне - психологічний клімат у колективі характеризується показниками згуртованості, конфліктності, байдужості, відповідальності оцінок робітників оцінкам членів колективу, психологічної дієздатності колективу і ін. У колективі з комфортним соціальне - психологічним кліматом працівники діють ефективно, успішно реалізують виробничі та соціальні плани, у погано організованому колективі конфлікти негативно впливають на соціальне - психологічний клімат і на їх рівень продуктивності виробництва, порушення трудової і технологічної дисципліни, відсутність гласності тощо.

Шляхи поліпшення соціальне - психологічного клімату і усунення конфліктів у колективі такі: вдосконалення організації виробництва і управління, підвищення культури кадрів управління, поліпшення ідейно - виховної роботи, демократизація управління економічних, соціальне - психологічних адміністративних та ідеологічних методів, гласність тощо.

Підвищенню комфортності соціальне - психологічного клімату сприяє авторитет кадрів управління.

Авторитет - це загально визнане значення особи, яке ґрунтується на глибоких знаннях, великому позитивному досвіді, широкому науковому і політичному світогляді, високих моральних якостях.

Авторитет кадрів управління формується ідейно - політичним і діловими якостями: ідейна переконаність, ідейна зрілість, володіння мистецтвом критики і самокритики, принциповість і відповідальність, почуття нового, науковий підхід до роботи, діловитість тощо, а також особистими якостями: чесність, гуманізм, скромність, повага членів колективу тощо. При цьому керівники і спеціалісти повинні постійно вдосконалювати свої знання і виховувати себе.

Авторитетний керівник - це еталон для підлеглих, вони беруть з нього приклад у роботі, поведінці вдома і в особистому житті і ін.

На сучасному етапі господарювання, коли вдосконалюється ринкова економіка, створюються самостійні та внутрішньогосподарські кооперативи, орендні колективи, поширюється підприємництво, керівники різних рівнів, фермери менеджери повинні постійно турбуватися про свій авторитет, знати його рівень, своєчасно виявляти причини його знищення і коригувати стиль діяльності. Для цього на основі самотестування і з урахуванням узагальненої думки доцільно періодично визначити рівень свого авторитету. Кожний курівник це може зробити сам, відповівши на питання для самотестування і відповідно прийнятої методики визначити рівень свого авторитету в балах.

Для успішного функціонування підприємства і підприємництва важлива якість керівника - лідерство. У сучасній теорії лідерства визначено недостатньо. Керівник колективу як правило є його лідером. За сучасних умов обов'язкова вимога до керівника: він повинен бути підприємцем. Розглядаючи лідерство, як компонент підприємництва, можна сказати, що воно спрямоване виключно на людей, а також на соціальні взаємовідносини. Цей момент є важливою частиною у справі підприємництва, але можна вважати, що лідерство - це вся діяльність підприємця (керівника). Лідерство у своїй основі спираються на майстерність, майстерність розуміється як уміння перетворювати знання в діло. Лідер поєднує в собі три компонента майстерності:

1) технічна майстерність;

2) соціальна майстерність;

3) стратегічна майстерність.

Технічна майстерність включає в себе володіння знаннями і здібностями в рамках однієї спеціальності, що дають можливість перетворити їх у конкретну справу. Необхідні хороші знання технічних проблем сфери, в якій спеціалізується підприємець.

Соціальна майстерність передбачає здатність лідера успішно керувати, направляти і стимулювати людей, а також здійснювати з ними постійні контакти. Встановлення відносин співробітництва зі створенням клімату підтримки і надійності є важливим фактором для лідерства.

Стратегічна майстерність на третьому місці, а за суттю їй належить примат функції лідера. Ця майстерність спонукає бачити взаємозалежність підприємства і середовища, в якому воно існує. Стратегічна майстерність ключовий фактор успіху не тільки лідерства, а й підприємництва в цілому. До першочергових завдань, які виконує лідер належать:

1) співробітництво з людьми і соціальні взаємовідносини;

2) вплив на поведінку інших;

3) сприймання цього впливу з боку тих, на кого воно спрямоване;

4) мотивація людей як ключова концепція лідерства;

5) здатність надихати.

Отже, лідери - це мобілізатори, які активізують окремих (людей) осіб, даючи приклад поведінки іншим. Лідер, з одного боку, символ групи (колективу), а з іншого - громовідвід для критики зовні.

Сутність лідерства у сучасній теорії визначена недостатньо.

3.Планування соціального розвитку колективу підприємства.

Робота працівника колективу ефективна тоді, коли задовольняються його інтереси у соціальному аспекті, тому багато зусиль і коштів спрямовується на соціальну перебудову села. Основні завдання планування соціального розвитку колективів такі:

1. максимальне використання соціальних факторів у підвищенні ефективності виробництва;

2. планомірне формування соціальне - зрілого трудового колективу;

3. виховання творчих працівників на основі механізації, електрифікації та автоматизації виробничих процесів, впровадження інтенсивних технологій;

4. удосконалення соціальної структури колективу;

5. поліпшення умов праці і відпочинку, естетизації виробництва;

6. підвищення згуртованості, психологічної дієздатності колективу і соціальне - психологічного статусу кожного його члена.

План економічного і соціального розвитку господарства складається з п'яти розділів:

1) потреба і забезпеченість кадрами;

2) підготовка і підвищення кваліфікації кадрів;

3) поліпшення умов праці;

4) розвиток соціальної інфраструктури;

5) розвиток особистого підсобного господарства.

Кожний первинний колектив має свій «Соціальний паспорт», в якому відображають тільки основні показники соціального розвитку.

Перед розробкою плану створюють комісію у складі керівника господарства, представників громадських організацій, спеціалістів, передових робітників. Вихідними даними є матеріали первинної звітності, особові справи працівників, документи різних відділів і служб господарства, громадських організацій. Комісія також організовує соціологічні дослідження за допомогою опитувань, і ін.

Поряд із соціологічними дослідженнями здійснюють психодіагностику для формування колективів бригад і ферм за допомогою психологічного аналізу, анкетування, тестування, психологічного експерименту і спостережень.

Для того, щоб правильно розробити план, частіше всього використовують анкетування. У процесі анкетування і опитування визначають думку працівників із таких питань:

1) якість робот громадських організацій щодо виховання і соціальної активності працівників;

2) вплив механізації та автоматизації на підвищення творчої активності працівників та їхньої кваліфікації;

3) соціальне - психологічної взаємовідносини у колективі, додержання службового етикету тощо;

4) задоволення працівників умовами праці, змістом роботи, розвитком фізичної культури і спорту, формами матеріального і морального стимулювання;

5) організація роботи з кадрами (підготовка, розстановка кадрів, форми атестації, виборів, проведення конкурсів на заміщення вакантних посад тощо).

У плані соціального розвитку передбачують поліпшення роботи з кадрами, розробляють форми вдосконалення їх соціальне - кваліфікаційної структури і ін. У плані приділяється увага раціоналізації соціального управління виробництвом, організації та умовами праці, скороченню численності робітників, зайнятих важкою фізичною працею, ліквідації об'єктів з шкідливими умовами праці і ін.

Передбачуються також заходи поліпшення санітарно-гігієнічних умов праці, атестації виробництва, ліквідації травматизму, різних захворювань. Крім того у плані соціального розвитку колективу передбачено програму підвищення соціальної активності працівників, їх доброту, поліпшення житлових і культурно - побутових умов праці та благоустрою населених пунктів, культурно - масової і спортивне - оздоровчої роботи.

Планова організація соціального розвитку колективу дає змогу цілеспрямовано поліпшувати умови його життя і праці, а також сприяє вдосконаленню працівниківякособистостей.

4.Поняття і суть стилю управління керівника.

Стиль керівника - сукупність методів, прийомів і способів здійснення управлінської діяльності, форм взаємовідносин і особистої поведінки. Стиль керівника пов'язаний з методами управління. Якщо методи управління більш стійкі та ідентичні в реалізації різними керівниками, то стиль керівництва зумовлюється індивідуальними особливостями людини. У кожного управлінського працівника свій стиль керівництва, але не зважаючи на це, він має ознаки, характерні для загального стилю керівника.

Загальний стиль керівника певною мірою формується через вимоги до кадрів управління (наукою і практикою). Реалізація загального стилю керівника окремими керівниками, з урахуванням знань, досвіду, вмінь характеризує індивідуальний стиль керівництва. Він зумовлений в значній мірі також психологічним типом керівника.

Розрізняють авторитарний (автократичний, директивний), демократичний (колегіальний) і ліберальний (пасивний) типи.

Автори гарний психологічний тип керівника характеризується надмірною децентралізацією влади, посиленого прихильністю до єдиноначальності, самовладдям. Автократ, не довіряючи підлеглим, часто виконує роботу за них, намагаються самостійно розв'язувати не тільки важливі, а й незначні, другорядні питання. Такий керівник не терпить критики, не визнає своїх помилок, догматичний, це враховує думок інших працівників, наполягає на прийняті рішень, визначених ним заздалегідь, працює багато, того ж вимагає і від підлеглих, не поважаючи їх.

Демократичний психологічний тип. Тип керівника передбачає колегіальне розв'язання більшості проблем. Демократ прислухається до думки підлеглих, надає їм самостійність у розв'язанні завдань, визначених у посадових інструкціях, залучає підлеглих до розроблення стратегій господарювання цільових програм. При цьому рішення приймає колектив і він з ентузіазмом виконує їх. Такий керівник вирішує або підготовляє для обговорення перспективні, багатоцільові, складні та інші проблеми, які є прерогативою саме керівника.

Для ліберального психічного типу керівника характерні: безініціативність, постійне очікування вказівок зверху (які він наполегливо виконує), відсутність ризику, небажання брати на себе відповідальність за рішення та їх наслідки, особливо якщо вони негативні. Такий керівник не втручається у справи підлеглих, не виявляє особистої активності, виступає в основному у ролі посередника у взаємовідносинах з іншими працівниками, від дуже обережливий у своїх діях, легко піддається впливу колективу, може без серйозних підстав скасувати раніше прийняте рішення.

Зазначені вище ознаки психологічних типів керівників і спеціалістів підприємств і організацій є особливостями психології особистості, проте не можуть бути визначальними хоч вони і впливають на стиль і характер їх діяльності.

Керівники всіх рівнів повинні виховувати і вдосконалювати свій характер, волю і інші психологічні якості особистості і реалізувати науковий стиль, в якому при потребі є елементи авторитарності, демократизму і лібералізму.

Зразком господарювання, управління в діяльності є стиль керівника, який ґрунтується на використанні досягнень науки у галузях економіки, управління, організації, психології, філософії, соціології тощо. Це стиль творчий, він ґрунтується на науковому підході до справи, використанні економічних законів, закономірностей та принципів, досягнень науки і практики, матеріальних і духовних цінностей. Такий стиль передбачає єдність теорії і практики, слова і діла, цілісність у створенні громадських, економічних і організаційних формувань.

З.Професійно - організаторські риси стилю керівника.

Ділові якості керівників і спеціалістів при реалізації їх у процесі управлінської діяльності становлять професійно - організаторські риси керівника. Це вміння організовувати роботу апарату управління, діловитість і принциповість, науковий підхід до справи, підприємливість, уміння здійснювати організаційно розпорядчу роботу, дисциплінованість, уміння контролювати роботу підлеглих. Керівники всіх рівнів зобов'язані чітко визначати мету діяльності апарату управління та організовувати його на її виконання.

Для ефективного управляння колективом важливо створювати раціональні форми організацій і оплати праці, здійснювати розстановку кадрів: розробити ефективно застосовувати раціональні форми активізації виконання робіт. Кожний працівник повинен знати свої обов'язки і права і ретельно їх виконувати. Відповідальність керівника має бути персональною і контрольованою.

Вміння управляти колективом цехів і відділків, проявляється в уважному ставленні до спеціалістів, бригадирів, завідуючих фермами, в оцінці їхніх знань і особливо помилок, які можуть бути у кожної творчої людини.

Науковий підхід до розв'язання соціальне - економічних проблем є складовою частиною ефективного господарювання. Це означає постійне вивчання досягнень науки і передового досвіду, впровадження його в господарстві, у відділку, цеху, бригаді, фермі.

Діловитість і підприємливість - характерні риси сучасного керівника (спеціаліста) підприємства і внутрішньогосподарського підрозділу. Діловий і підприємливий керівник (спеціаліст) виявляє творчий підхід до справи, постійно вишукує ефективні форми, методи і прийоми роботи, доводить справу до кінця. Він характеризується розумним ризиком, єдністю слова і діла, високою майстерністю і моральністю економічних рішень. Дисциплінованість - основа планового, наукового, ефективного і організованого управління. Вона повинна бути властива всім кадрам управління і виробничникам. Дисципліна - поняття багатоаспектне. Воно включає трудову (додержання ритмів праці і відпочинку, своєчасний початок і закінчення роботи, дотримання встановлених перерв і ін.) виробничу (додержання технології, ретельне використання техніки, виконання робіт відповідно до технологічних карт тощо.), організаційну (додержання організації виробничих процесів, організаційних нормативів, процедур, проектів тощо.) дисципліни, а також дисципліну і авторитет слова, зобов'язань та рекомендації і та ін. Керівники і спеціалісти підприємств і організацій повинні виховувати дисципліну у своїх підлеглих. При цьому вони мають бути еталоном норм, стандартів і правил дисциплінованої діяльності, взаємовідносин і ставлення до справи. Дисципліна у колективі означає його ділову, організаційну, соціальне - психологічну згуртованість, дієздатність, демократію, господарське ставлення до засобів виробництва, матеріалів і коштів.

Високу кваліфікацію керівників і спеціалістів середньої панки підтверджуютьумінняприймати управлінські рішення, які вони розробляють самостійно, колегіальне і колективно. В сучасних умовах складність управлінських рішень в тому, що їх слід приймати своєчасно, в умовах дефіциту матеріальних і трудових ресурсів та виробничих ситуацій, що швидко змінються.

Важливою рисою стилю керівника підприємства і внутрішньогосподарського підрозділу є додержання наукових основ і володіння мистецтвом контролю за діяльністю працівників. Контроль має бути повним, систематичним, раптовим. Контролюють процес роботи, додержання технології, організацію праці, використання техніки тощо. Основне завдання контролю - виявить причини недоліків, своєчасно їх усунути, правильно організувати роботу, надати виробничому процесу динамічного характеру.

Форми і методи контролю змінюються в зв'язку впровадженням колективного, сімейного і орендного підрядів. Тому потрібно постійно вишукувати резерви в поліпшенні організації трудового процесу, науки і передового досвіду.

6. Етико - психологічні риси стилю керівника і службовий етикет.

Етико - психологічні риси, стилю керівника такі: гуманізм, чуйність, чутливість і довір'я до людей, чесність і скромність, здатність притягувати до себе людей, володіння собою, ввічливість, терпимість, помітність, тощо. В умовах демократії, гласності, госпрозрахунку, і особливо переходу на оренду, орендний, сімейний підряд і створення приватних кооперативів, потрібно більше довіряти людям, частіше застосовувати переконання, педагогічні методи тощо.

Довір'я до людей слід поєднувати з вимогливістю, турботою про них, а в разі потреби - особистим прикладом показувати зразки діяльності. Чесність керівника характеризує його громадську позицію і моральність. Якщо у відносинах керівника виявляється чесність, люди стають благороднішими, порядними, відкритими, сумлінними у роботі. Чесність у справах, у виявленні помилок і недоліків повинні стати нормою життя керівника.

Керівник господарства повинен уміти приваблювати до себе людей. У своїй діяльності керівники повинні використовувати внутрішні етико - психологічні фактори і фактори зовнішнього контакту.

До внутрішніх етико - психологічних факторів належать інтерес до підлеглих, бажання знати коло інтересів людини і при цьому бути уважним слухачем, а також повага до людини, її гідності, правдивість, привітність, ввічливість тощо.

Серед зовнішніх факторів контакту між кадрами управління і підлеглими можна виділити сприйняття підлеглими і спеціалістами одягу, виразу, обличчя, пози, вміння усміхатися, уважності керівника.

Керівник повинен бути ввічливим, навіть у негативних ситуаціях. Керівники і спеціалісти повинні одягатися по - сучасному. Костюм не обов'язково повинен бути модним, але повинен бути випрасуваним, чистим . Поза і вираз обличчя можуть від товкнути людину або наблизити, привабити, притягнути її.

Мистецтво усміхатися - це високе мистецтво і оволодіти ним не дуже просто. Усмішка збагачує тих, кому вона призначена, і не збіднює тих, хто її дарує. Водночас усмішка може знищити людину, якщо в ній нехтування і насмішка. Кадри управління повинні вміти володіти собою, мати велику терпимість. Володіти собою - це моральна якість, що виражається у здатності людини контролювати і регулювати почуття, бажання, звички, нахили і підпорядкувати свою діяльність розв'язанню завдань поставлених перед собою.

Основою етичних, етико - психологічних норм взаємовідносин є етика. Етика вивчає принципи і норми поведінки людей. Службова етика - це сукупність певних обов'язків і норм поведінки, суджень і понять певної професії.

Службова етика кадрів управління формулює моральні принципи і уявлення про обов'язок і честь, отже морально виховує працівників. Вона визначає правила поводження у колективі, у процесі управління людьми, регламентує відносини у системі керівник (спеціаліст) - підлеглий.

Службовий етикет - це сукупність правил поведінки, які скріплюють порядок і форми зовнішнього ставлення до людей. Службовий етикет у нашому суспільстві будується на основі гуманних відносин між робітниками. Службова етика вивчає суттєві аспекти моральних норм поведінки і взаємовідносин, то службовий етикет відображає зовнішній характер цих норм і обов'язків. Етика виражає моральну, а етикет - естетичну сторони вчинку. У реальному житті, управлінській діяльності вони повинні перебувати у гармонії, і в цьому успіх управління колективом. Визначні вище аспекти професійної етики та ділового етикету стосуються і агробізнесової підприємницької діяльності. Вона має такі особливості:

1) цілі діяльності: робити споживача щасливим, радісним; мати добрий бізнес; реалізувати свій інтелектуальний, морально - культурний і професійний потенціал; мати естетичну насолоду, задоволення від підприємництва і причетності до долі споживачів і бізнесменів;

2) принципи підприємства і агробізнесу: гармонія інтересів підприємця і споживача;гуманізаціяпідприємницької та бізнесової діяльності; цілісність і розвиток підприємництва і бізнесу;вміннявибрати основну ланку; ефективність; науковість, відповідальність; єдність культури,моралі ібізнесу (підприємництва);

3) етика і етикет діяльності: споживач повинен виробляти те, що куплять і піклуватися про споживача; споживачі - це люди із плоті і крові, з почуттями, емоціями, традиціями, попитом, матеріальними можливостями; вони заслуговують гуманного, уважного і ввічливого ставлення, підприємець повинен мати здатність привертати до себе, товару і до справи увагу та заінтересованість споживача, а також бути гарантом порядності і чесності; капітал - це не золото, а довіра; виробництво повинно перевищувати те, що хоче споживач; комерція - це мистецтво компромісу; обіцянка підприємця повинна бути рівноцінною укладанню контракту; підприємець певною мірою гравець, гравець в інтелектуальні ігри, в яких азарт, пристрасть, необґрунтований ризик не дають ні яких результатів;

Взагалі немає неризикованих рішень. Ризик - благородна справа, якщо він розумний і науково прорахований; новації у всьому і кожного дня, їх слід відчувати на основі наукової інтуїції; підприємництво - діяльність, що ґрунтується на економічній, організаційній, менеджменти! й, маркетинговій, інформаційній, етичній, психологічній і ін.

фізичній культурі;

відповідальність за справу, честь і долю членів колективу і перед споживачем; додержанняетикиринкових відносин; оволодіння мистецтвом розмовляти, усміхатися, мовчати.

7.Мистецтво, культура і психологія агробізнесу.

В умовах ринкових відносин у формуваннях АПК потрібно організовувати таку систему агробізнесу, яка була б економічною, гнучкою, сприйнятливою до агробізнесової політики, кон'юнктури ринку, конкуренції, інноваційних рішень, освоєнню досягнень науки і передового досвіду. При цьому вона могла б оперативно само організовуватися, само настроюватися з урахуванням вимог ринку і забезпечувати високе мистецтво агробізнесу.

Мистецтво агробізнесу - це форма пізнання і розв'язання проблемних ситуацій завдяки високому рівню творчості, майстерності, інтерпретації науки агробізнесу і реалізації позитивного досвіду, фантазії, ерудиції, науковій інтуїції бізнесменів, управлінського персоналу, підприємцівта інших працівників. Ефективність агробізнесу інших працівників. Ефективність агробізнесу визначається цілісністю, єдністю і діалектикою бізнесової тріади: наука - культура - мистецтво. Основою цієї тріади є гуманізація агробізнесової діяльності суб'єктам і об'єктам в процесі бізнесу є людина. Людина повинна робити все для блага людини і в її інтересах. Тому треба забезпечувати гуманність завдань, цілей та інтересів людини. Гуманізація бізнесу - це вільне і спрямоване використання професійного, духовного, морального і культурного потенціалів працівників цієї сфери. Гуманність, людинолюбство, моральна, духовна і психологічна комфортність працівників, її високий статус - основа і мета ефективної діяльності. Гуманізація бізнесу реалізується і через створення оптимальних умов праці, навколишнього середовища, соціального комфорту і всебічного розвитку особистості.

Мистецтво і культура бізнесу виявляється через особистість, її індивідуальність, ерудицію, талановитість, фантазію, позитивний досвід, знання нею теорії, предмета і його методів. Велику роль у мистецтві бізнесу відіграє досвід керівника (спеціаліста). Бізнесні рішення є твором мистецтва управління тоді, коли розкривають глибину, тонкощі і нюанси проблемної ситуації. Важливими елементами мистецтва і культури бізнесу є розуміння і усвідомлення особливостей епохи, оволодіння економічними, соціальними, управлінськими, бізнесними, маркетинговими, управлінськими та іншими науками.

Досвід, знання реалізується в мистецтві управління бізнесу через талант, творчість, натхнення.

За змістом культура агробізнесу становить потенціальний! реалізований рівень культури його працівників; культури умов бізнесової діяльності; культуру організації, технології і техніки бізнесу; високий рівень технічних засобів бізнесу та їх параметрів; дизайн; культуру інформаційного забезпечення; естетику і мистецтво бізнесових взаємовідносин; естетичне розв'язання проблем.

Одним із факторів підвищення рівня мистецтва і культури агробізнесу єкультурний потенціал керівників, спеціалістів і працівників, спеціалістів і працівників агробізнесу. Він формується і використовується завдяки економічний, соціальний, політичний, екологічний, психологічний, моральний і фізичний культурі.

Успіху в агробізнесі досягають насамперед за рахунок економічної культури, враховуючи дію економічних законів, знання розвитку економіки галузей та інтересів попиту споживачів, оволодіння мистецтвом ведення економічної конкурентної боротьби за ринок, прогнозування і економічне обґрунтування ринкової кон'юнктури і нових сегментів на ринку, обґрунтування реклами сервісного забезпечення і ін. є запорукою, високого рівня мистецтва і культури агробізнесу.

Організаційна культура управлінських кадрів включає і розподіл та забезпечення єдності цінностей і політики агробізнесу, зокрема знання бізнесу і його складових; філософію і організаційну єдність управління агробізнесом; використання нових форм маркетингу, комерції реклами, сервісу; агропроектування конкурентних, сервісних, комерційних, інфраструктурних форм і відносин на ринку і ін.

Для керівників формувань малого бізнесу важливою є правова культура, зокрема знання законів, адміністративного та земельного права, юриспруденції. Фермери, орендарі, кооператори повинні володіти екологічною культурою, мають виробляти екологічно чисту продукцію, застосовувати скологозберігаючі технології тощо.

Моральна культура агробізнесового персоналу має велике значення, оскільки продукти, які надходять на ринок (зерно, овочі, м'ясо тощо), є життєвою необхідністю споживача. Реалізується моральна культура через моральне обличчя, етику, стиль діяльності, діловий етикет і моральність рішень виробників, підприємців, менеджерів і бізнесменів.

Мистецтво бізнесу формується також через культуру працівників за рахунок гармонійного формування особистості, використання художніх образів, фантазії і синтетичного підходу до бізнесу.

Психологія агробізнесу - це створення комфортних соціальне - психологічних відносин у всіх сферах агробізнесової діяльності, врахування психологічних особливостей працівників агробізнесу у взаємовідносинах із споживачами і виробниками, реалізація етико - психологічних аспектів наукового управління агробізнесом.

У разі призначення, вибору працівників агробізнесової служби і визначення їх посадового статусу слід враховувати психологію особистості, її темперамент або тип нервової системи. Так, підприємницьку діяльність краще здійснюють сангвініки; маркетингову - сангвініки і флегматики; сервісну - холерики; рекламну - холерики і сангвініки; по вивчено нових сегментів ринку - сангвініки і кон'юнктури ринку - холерики, сангвініки і меланхоліки.

У всіх сферах агробізнесової діяльності керівники (спеціалісти) і ін. працівники повинні вміти аналізувати психологію ринкової ситуації, правильно оцінювати власні можливості, мати здатність привертати до себе або до свого товару увагу споживачів, намагатися задовольняти їх потреби, тощо.

Література:

1. В. О. Беспалов. Управління сільськогосподарським виробництвом. Навч. Посібник. - К: «Вища школа», 1992.-С.221-250.

2. В. А. Рульєв. Управління сільськогосподарським виробництвом. Метод. Посібник. - Мелітополь - «ТАТА», 1997,-с.З 8-41.

3. Д. Карич. Маркетинг на підприємствах АПК. -К: «Селянська біржа», 1994.-с.39-40.


Тема 7. Управління в різних організаційних формуваннях АПК.

1. Організація управління у державних підприємствах.

2. Організація управління колективними с.-г. підприємствами.

3. Організація управління іншими с/г кооперативами.

4. Управління індивідуальними сімейними і іншими приватними підприємствами в сільському господарстві.

5. Особливості організації управління галузями рослинництва.

6. Особливості організації управління галузями тваринництва.

7. Особливості організації управління колективом машинно-тракторного парку.

8. Особливості організації управління ремонтними, транспортними і будівельними підрозділами.

9. Органи, структура і функції управління у внутрішньогосподарських підрозділах.

10. Посадові повноваження керівників внутрішньогосподарських підрозділів.

1. Організація управління у державних підприємствах.

Державними підприємствами в АПК є радгоспи агропромислові і міжгосподарські підприємства племзаводи, птахофабрики, переробні та спеціальні підприємства, дослідні господарства та ін. Вони можуть об'єднуватися у різні організаційні форми: агропромислові, науково-виробничі об'єднання, агрофірми, комбінати та ін. Управління в них здійснюється на основі законодавчих актів України. Управління державним підприємством здійснюється на основі Статуту, поєднання, самоуправління і прав власника господарського використання свого майна.

Структуру управління та його штати визначає самостійно керівництво підприємства.

Власник здійснює управління підприємством безпосередньо або через уповноважені їм органи.

Важливу роль в управлінні підприємством відіграє трудовий колектив, правлінняякогореалізуються через загальні збори (конференції).

Загальні збори (конференція) трудового колективу:

- розв'язують питання з викупом майна підприємства, а також з необхідністю укладання з адміністрацією підприємства колективного договору (згоди);

- розглядають проект договору і уповноважують профспілковий комітет або інші органи підписати його від імені трудового колективу;

- обирають(відкликають) представників до ради підприємства, заслуховують звіти про їхню діяльність;

- стверджують раду трудового колективу у разі потреби і визначають її функції.

Рада (правління) підприємства складається з однакової кількості представників, призначених власником майна підприємства, і представників, яких обирає трудовий колектив. Численність Ради підприємства визначається Статутом. Члени ради підприємства, обрані трудовим колективом, на період своїх повноважень не можуть бути звільнені або понижені у посаді, або переведені на нижче оплачувану роботу (за ініціативою адміністрації ) без згоди загальних зборів (конференції) труда свого колективу.

Рада:

- визначає напрям економічної і соціального розвитку, порядок розподілу прибутку;

- за повноваження керівника підприємства приймає рішення про випуск цінних паперів, а також про купівлю цінних паперів інших підприємств і організацій;

- розв'язує питання про створення добірних підприємств про вступ підприємства в асоціації і об'єднання і виходу з них;

- приймає рішення що до зовнішньоекономічної діяльності підприємства;

- розглядає конфлікти ситуації між адміністрацією підприємства і трудовим колективом і ін.

Рада підприємства не має права втручатися в оперативно-розпорядчу діяльність адміністрації.

Голову ради підприємства обирають на її засіданні відкритим або таємним голосуванням з членів ради. Керівник підприємства призначається власником майна, уповноваженими органами або радою підприємства. З керівником підприємства укладається договір (контракт) в якому визначають його права, обов'язки і відповідальність, умови матеріального забезпечення і звільнення з посади з урахуванням гарантій передбачених діючим законодавством.

Керівник самостійно розв'язує усі питання, пов'язані з діяльністю підприємства, крім питань що стосуються компетенції загальних зборів (конференції) трудового колективу і ради підприємства. Він дбає від імені підприємства представляє його інтереси у всіх вітчизняних і зарубіжних підприємствах і організаціях, розпоряджається майном підприємства, укладає договори відкриває рахунки у банку затверджує штати, видає накази і дає вказівки, обов'язкові для усіх працівників підприємства.

Керівник підприємства призначає і звільняє своїх заступників і керівників підрозділів. Бригадирів обирають на зборах колективів бригад ,відкритим голосуванням.

Управління у державних підприємствах здійснюють за допомогою економічних організаційно-розпорядчих і соціально-психологічних методів .3 урахуванням природних і економічних умов створюють відповідну структуру управління, визначають оптимальний склад апарату управління.

2. Організація управління колективними с.-г. підприємствами.

Управління колективними сільськогосподарськими підприємствами організовують відповідно до Закону«Про колективне сільськогосподарське підприємство» і інших законодавчих актів України.

На основі примірного статуту у кожному колективному підприємстві розробляють свій статут, який є організаційно-регламентуючим документом діяльності їх працівників. Основні його положення деталізуються у правилах внутрішнього розпорядку, положенні про внутрішньогосподарський розрахунок Положення про оплату праці та в інших документах. Управління колективним с/г підприємством здійснюють на основі широкої демократії та гласності, активної участі його працівників у розв'язанні всіх питань життя трудового колективу.

Справами колективного с/г підприємства керують загальні збори членів трудового колективу (збори уповноважених ), а в період між зборами - правління.

Загальні збори колективного с/г підприємства - вищий орган його управління.

Загальні збори:

- приймають Статут підприємства, вносять у нього зміни і доповнення;

- обирають його голову, правління та ревізійну комісію;

- заслуховують звіти про їхню роботу;

- розв’язують питання про приймання у члени колективу підприємства, вихід та виключення з нього;

- приймають правила внутрішнього розпорядку колективу підприємства, положення про оплату праці, внутрішньогосподарський розрахунок та інші нормативні акти ,вносять у них доповнення та зміни;

- розглядають і визначають заходи соціального відновлення села; розглядають і затверджують угоду щодо соціальних питань і охорони праці, яку укладають профсоюзний комітет і правління с/г підприємства затверджують річні фінансовий план і звіт;

- розглядають пропозиції правління і приймають рішення про призначення і звільнення головних спеціалістів;

- розглядають пропозиції і затверджують акти ревізійної комісії;

- розглядають питання про зміцнення і розукрупнення, відновлення і закінчення діяльності колективного с/г підприємства відповідно до діючого законодавства;

- розглядають трудові спори підрядних колективів з правлінням, правління та ревізійної комісії і ін.

Загальні збори скликає правління у разі потреби, але не рідше одного разу на квартал.

Загальні збори мають право вирішувати питання якщо на них присутні не менше 2/3 усіх членів ради колективу. Рішення на загальних зборах приймається більшістю голосів .У великих колективних с/г підприємствах, в яких важко скликати загальні збори, як виняток ,можна скликати збори уповноважених, яких обирають на зборах внутрішньогосподарських підрозділів на час до 3 років. До складу уповноважених входять голова підприємства, правління і ревізійна комісія.

Організаційно - розпорядчим органом ліги загальними зборами є правління, яке керує організаційною, фінансовою, культурно побутовою і виховною діяльністю колективу.

Правління обирають на час до 3 років в кількості від 9 до 15 членів Правління організовує виконання планів, забезпечує раціональне використання землі, трудових, матеріальних і фінансових ресурсів, зміцнює виробничу дисципліну, укладає договори про орендний підряд і ін.

Засідання правління скликають у разі потреби, але не рідше одного разу на місяць. Рішення правління приймається більшістю голосів, при умові, якщо на засіданні присутні 3/4 його членів.

Загальні збори обирають відкритим або таємним голосуванням колективного с/г підприємства, строком до 3 років, який є головою правління.

Голова правління здійснює повсякденне керівництво діяльністю колективу, несе відповідальність перед ним за результати діяльності господарства, представляє у відносинах з державними органами, іншими організаціями і установами. Розпорядження і указівки його є обов'язковими для працівників трудового колективу підприємства. Голову правління звільняють з посади тільки за рішенням загальних рішень колективу.

Ревізійну комісію обирають на час до 3 років, яка виконує роботу відповідно Статуту колективу.

В колективному с/х підприємстві створюються необхідні умови для діяльності громадянських організацій.

3.Організація управління іншими с/г кооперативами.

У сільській місцевості, крім державних підприємств і організацій, колективних с. г. підприємств, заснованих на принципах господарського товариства, індивідуальних та селянських господарств функціонують і інші види кооперативів. Зокрема кооперативи з виробництва і переробки с. -г. продукції, сільськогосподарські промислові кооперативи, рибальські, кооперативи з будівництва, постачальницькі - збутові, лісогосподарські кооперативи, кооперативи із спільного ведення особистих підсобних господарств і надання інших послуг. Ці кооперативи створюються також на базі міжгосподарських підприємств за ініціативою їхніх трудових колективів і за згодою господарств учасників.

Діяльність кооперативу ґрунтується на принципах добровільного вступу у колектив і виходу з нього, поєднання особистих та державних інтересів, господарської самостійності, матеріальної заінтересованості і соціальної справедливості і ін. Кооператив вважається створеним з моменту реєстрації Статуту рай - або міськвиконкомом. Управління кооперативом здійснюють на основі самоуправління, демократії, гласності, активної участі його членів у розв'язанні усіх питань його діяльності. Вищим органом управління кооперативу є загальні збори, які для керівництва поточними справами обирають голову, а у великих кооперативах і управління.

Загальні збори:

- приймають статут колективу і вносять в нього зміни і доповнення;

- обирають голову кооперативу, правління і ревізійну комісію, заслуховують звіт про їх діяльність;

- розв'язують питання приймання в члени кооперативу та виключення з нього;

- приймають і змінюють правила внутрішнього розпорядку, положення про оплату праці і матеріальну відповідальність і ін.

- затверджують плани діяльності кооперативу та звіти про їх виконання;

- встановлюють порядок розподілу доходів, напрями використання фондів та ціноутворення;

- розв'язують питання про реорганізацію, або припинення діяльності кооперативу.

Правління кооперативу керує справами ,які не стосуються компенсації загальних зборів. Голова правління забезпечує виконання рішень загальних зборів і правління, представляє кооператив у відносинах з державними підприємствами, організаціями і установами та іншими кооперативами, укладає договори. Ревізійна комісія перевіряє фінансову і господарську діяльність правління кооперативу.

"Кооперативи на добровільних засадах можуть об'єднатися у спілки (об'єднання) за видами діяльності і територіальні спілки у районах, областях і ін.

Основні завдання спілок (об'єднань ) кооперативів такі:

- розвиток кооперативної демократії, узагальнення досвіду, пропаганди кооперативного руху і ін.;

- сприяння поліпшення спеціалізації виробництва;

- матеріально технічного постачання, зберігання та збуту продукції;

- вивчення стану і аспектів розвитку ринку товарів;

- забезпечення захисту прав кооперативів та надання допомоги і ін.

Спілки кооперативів утворюють на з'їздах кооператорів. Вони діють на основі Статуту, який приймають на з'їзді. З моменту прийняття Статуту вважають спілку утвореною та юридичною особою.

Витрати на утворення спілок та їх апаратів управління здійснюють за рахунок відрахувань від доходів відповідних кооперативів, а також за рахунок доходів від діяльності цих спілок (об'єднань).

4. Управління індивідуальними, сімейними і іншими приватними підприємствами в сільському господарстві.

Відповідно до форм власності, встановлених законом України «Про власність», діють підприємства і таких видів як індивідуальне підприємство і приватне підприємство.

Індивідуальне підприємство, засноване на особистій власності фізичної особи та виключно її праці. Управління індивідуальним підприємством здійснюється виключно його власником.

Сімейне підприємство засноване на власності та праці громадян України - членів однієї сім'ї, які проживають разом. Управління сімейним підприємством здійснюється безпосередньо власником одним із членів сім'ї, як правило його засновником, головою сім'ї, або за домовленістю членів сім'ї.

В сільському господарстві функціонують сімейні підприємства в формісімейних селянських (фермерських) господарств. Управління ним здійснюється відповідно до закону України «Про селянське (фермерське) господарство» його Статуту, і інших законодавчих актів.

Селянським (фермерським) господарством (СФГ) управляє голова або особа, яка є його правонаступником. Голова СФГ може доручити свої обов'язки і використовувати права обов'язки одному з членів Господарства. На ім'я голови СФГ видається відповідно державний акт на право приватної власності на землю і постійного користування нею. З ним укладається договір і на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди. Складаються також інші документи відповідно до законодавства України. Голова представляє інтереси господарства перед підприємствами, установами і організаціями, окремими громадянами як на території України, так і за її межами. Голова організовує роботу СФГ, розпоряджається майном і коштами, приймає і звільнює з роботи, встановлює правила трудової і виробничої дисципліни, приймає рішення про ліквідацію господарства і ін.

Прикладом приватного підприємства в сільському господарстві є приватні Агрофірми. Керівництво Агрофірмою здійснює власник Агрофірми, який самостійно вирішує всі питання виробничої і господарської діяльності та соціального розвитку, керуючись у своїй діяльності Статутом, законами та іншими нормативними актами України. Власник організовує роботу агрофірми по виробництві с. г. продукції і сировини, її переробці і торгівлі товарами власного виробництва, представляє її в усіх установах, організаціях, підприємствах,в т. ч. за кордоном, розпоряджається майном та коштами, укладає договори. Власник здійснює прийом на роботу і звільняє працівників Агрофірми та накладає стягнення відповідно до чинного законодавства, представляє Агрофірму в суді, арбітражному суді, визначає основні напрямки діяльності Агрофірми, затверджує плани і звіти про їх виконання. Затверджує зміни та доповнення до Статуту, затверджує правила внутрішнього розпорядку; положення про оплату праці та преміювання, приймає рішення про ліквідацію агрофірми, її реорганізацію, призначає ліквідаційну комісію, затверджує ліквідаційний баланс.

За рішенням власника агрофірми, для управління Агрофірмою може найматися директор (менеджер, керівник, голова, тощо ), який виконує функції управління Агрофірмою відповідно до Статуту та підзвітний у своїй діяльності власнику агрофірми.

Директор (менеджер, керівник ), який найнятий власником, уповноважений керувати поточними справами Агрофірми, представляти переговори та укладати угоди від імені Агрофірми.

Питання повноважень, умов діяльності та матеріального забезпечення визначаються у контракті, що укладається між власником та директором (менеджером, керівником).


5. Особливості організації управління галузями рослинництва.

Управління рослинництвом у с. г. і агропромислових підприємствах здійснюють керівники, спеціалісти технологи, і працівники загально господарських служб.

До першої групи належать керівники господарства, головні агрономи, керуючи відділками, начальники цехів і дільниць, бригадири тощо.

До другої групи входять агрономи внутрішньогосподарських підрозділів, агрономи з насінництва, агрономи по захисту рослин, агромеліоратори.

До третьої групи входять бухгалтери, економісти робітники господарського обслуговування, служби постачання, інженери, юрисконсульт анти.

Керівники виконують в основному організаційну, регулюючу та контролюючу роботу. Спеціалісти-технологи розробляють стратегію і тактику технологічного керівництва. Управлінські керівники загальногосподарського статусу здійснюють економічне, обліково-бухгалтерське, інженерне, побутове та інше обслуговування. В результаті цього організовується системне управління галуззю. З урахуванням природно - економічних і управлінських умов на підприємствах рослинницького напряму широко застосовують галузеву, територіальну та комбіновану систему управління.

При територіальній структурі управління головні спеціалісти керують рослинницькими галузями через керуючих відділками, начальників виробничих дільниць. Оскільки підрозділи багатогалузеві, керівники з рослинництва дають розпорядження, вказівки, рекомендації близько 10 спеціалістів різних галузей, службі і відділків.

При галузевій структурі управління основним виробничим підрозділом у таких господарствах є цех спеціалізований підрозділ, який очолює головний агроном. До його складу

Предыдущая статья:Тема 1. Введення в аграрний менеджмент. Следующая статья:Вдосконалення природокористуванням, Значення управління природокористуванням
page speed (0.0125 sec, direct)