Всего на сайте:
282 тыс. 988 статей

Главная | Право

Порушення наКазного провадЖення  Просмотрен 635

  1. Судовий наказ: поняття, порядок видачі та скасування, набрання законної сили
  2. Глава 24. ОКРЕМЕ ПРОВАДЖЕННЯ. § 1. Поняття і сутність окремого провадження
  3. Розгляд судом справ про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи
  4. Розгляд судом справ про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності
  5. Розгляд судом справ про усиновлення
  6. Розгляд судом справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення
  7. Розгляд судом справ про відновлення права на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі
  8. Розгляд судом справ про передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність
  9. Розгляд судом справ про визнання спадщини відумерлою
  10. Розгляд справ про надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку
  11. Розгляд судом справ про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу
  12. Право апеляційного оскарження та процесуальний порядок його реалізації

Можливість розгляду справи в порядку наказного провадження залежить від об'єктивної і суб'єктивної умов.

Об'єктивною умовою є зміст вимоги, за якою може бути вида­ний судовий наказ. Відповідно до ч. 1 ст. 96 ЦПК України такими є вимоги:

1) що ґрунтуються на правочині, вчиненому у письмовій формі. У порядку наказного провадження може розглядатися вимога, що ґрунтується на будь-якому дійсному правочині, вчиненому у пись­мовій формі, в тому числі посвідченому нотаріально. Разом з тим, суддя повинен переконатися, що: правочин оформлений відповідно до вимог закону; пред'явлений документ є оригіналом і підтверджує безспірне право кредитора; в поданому документі чітко зазначено суму грошової вимоги або ознаки майна, яке витребується; вимога була заявлена протягом терміну позовної давності;

2) про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати. Для отримання судового наказу за такою вимогою необхідно подати до суду документи, які безспірно під­тверджують заборгованість роботодавця;

3) про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника. В разі пред'явлення такої вимоги до суду необхідно надати документи, що свідчать про вжиті розшукові заходи і розрахунок відповідних витрат.

Перелік вимог, за якими може порушуватися наказне провад­ження не є вичерпним, оскільки за ч. 2 ст. 96 ЦПК України судо­вий наказ може бути видано і в інших випадках, встановлених за­коном. Однак, якщо законодавець дійсно прагне спростити порядок розгляду окремих категорій цивільних справ, необхідно вказаний перелік розглядати як вичерпний. Крім того, відкритість цього пе­реліку може викликати певні труднощі в судовій практиці1. Безпе­речно, в майбутньому на підставі узагальнення правозастосовчої практики по окремих категоріях справ до цього переліку будуть включені й інші вимоги.

Про це свідчить досвід країн, в цивільному процесі яких було запроваджено процедуру наказного провадження.

Див.: Свідерська М. Порівняльна характеристика судового наказу, судо­вого рішення та виконавчого напису нотаріуса // Підприємництво, господар­ство і право- 2005- № 3 - С. 119.

271Суб'єктивною умовою розгляду справи наказного провадження є воля особи, якій належить право вимоги, тобто кредитора. Коли кредитор вважає, що боржник не може пред'явити обгрунтовані заперечення проти заявлених вимог та з наданих письмових дока­зів безспірно вбачається право вимоги, він може звертатися із за­явою про порушення наказного провадження. Якщо ж, на думку кредитора, справа вимагає складної юридичної оцінки, він може подати до суду позовну заяву.

Отже, наказне провадження порушується лише у разі подачі за­явником до суду першої інстанції письмової заяви про видачу су­дового наказу. Ця заява подається за загальними правилами під­судності.

Законом встановлені певні вимоги, яким має відповідати заява про видачу судового наказу. Така заява подається в письмовій фор­мі та у ній обов'язково повинно бути зазначено: 1) найменування суду, в який подається заява; 2) ім'я (найменування) заявника та боржника, а також ім'я (найменування) представника заявника, якщо заява подається представником, їхнє місце проживання або місцезнаходження; 3) вимоги заявника і обставини, на яких вони грунтуються; 4) вартість майна у разі його витребування; 5) пере­лік документів, що додаються до заяви.

Заява про видачу судового наказу підписується заявником або його представником. Якщо заява подається представником заявни­ка, до неї потрібно додати документ, що підтверджує його повно­важення. Разом із заявою необхідно подавати її копії та копії дода­них до неї документів відповідно до кількості боржників.

За подання заяви про видачу судового наказу сплачується судо­вий збір у розмірі 50% ставки, яка визначається з оспорюваної суми у разі звернення до суду з позовною заявою (ч. 1 ст. 99 ЦПК України), а також оплачуються витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Сплата вказаних платежів підтверд­жується відповідними квитанціями.

Слід мати на увазі, що при відмові в прийнятті заяви про видачу судового наказу або у разі скасування судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається. Проте, у разі пред'яв­лення ним позову до боржника, ця сума зараховується до суми судо­вого збору, встановленої за позовну заяву (ч. 2 ст.

99 ЦПК України).

Приймаючи заяву про видачу судового наказу, суддя повинен перевірити: чи відповідає вона за формою і змістом вимогам про-

цесуального законодавства, чи сплачено судовий збір і витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а також чи не має підстав для відмови у прийнятті цієї заяви.

У випадку, коли заява буде подана без дотримання всіх вимог, суд залишає її без руху і надає заявнику строк для усунення недо­ліків. Якщо заявник у встановлений строк виправить форму і зміст заяви, сплатить суму судового збору, а також оплатить витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, заява вва­жається поданою в день первісного її подання до суду. Інакше за­ява вважається неподаною і повертається заявнику (частини 1, 2 ст. 121 ЦПК України). Повернення заяви у такому разі не є пере­шкодою для повторного звернення з такою самою заявою після усунення її недоліків (ч. 1 ст. 101 ЦПК України).

Відповідно до ст. 100 ЦПК України суддя відмовляє у прийнятті заяви про видачу судового наказу, якщо:

1) заявлено вимогу, не передбачену ст. 96 ЦПК України;

2) із заяви і поданих документів вбачається спір про право.

Про відмову у прийнятті заяви суд виносить ухвалу, яка може бути оскаржена у апеляційному порядку окремо від рішення суду (п. 1 ч. 1 ст. 293 ЦПК України).

Відмова у прийнятті заяви унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Проте заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку (ч. 2 ст. 101 ЦПК У країни).

Предыдущая статья:Розділ III. НЕПОЗОВНІ ПРОВАДЖЕННЯ. Глава 23. НАКАЗНЕ ПРОВАДЖЕННЯ. § 1. Поняття та особливості наКазного провадження Следующая статья:Судовий наказ: поняття, порядок видачі та скасування, набрання законної сили
page speed (0.0368 sec, direct)