Всего на сайте:
183 тыс. 477 статей

Главная | Другое

Або Чотири сини за два рази  Просмотрен 111

Влітку 26-річна Катерина і 33-річний Михайло Папченки із Семенівни святкуватимуть деревяне весілля 5 років шлюбу. Разом же вони удвічі більше (до одруження ще стільки ж зустрічались).

Торік, коли їхній первісток Богданчик трохи підріс, вони захотіли дівчинку. А лелека приніс їм… трійню хлопчиків! 28 лютого Давиду, Макарові й Кирилку виповниться по 4 місяці.

 

* * *

На порозі мене зустрів старший синочок Папченків.

Богдан Михайлович, серйозно відрекомендувався. І повідомив: Мама годує братиків.

Точніше, одного. Ще двоє обідали на руках у бабусь Катиної мами, Людмили Олександрівни, та Михайлової мами, Ніни Михайлівни. Щоб не змушувати нікого з малюків чекати. Богданчик крутився поряд, раптом стукнувся ніжкою і до мами: «Подмухай!»

Коли починаємо малих годувати, йому обовязково в той самий момент щось потрібно. Ревнує, пожалівши синочка, пояснює Катя. Аякже, він раніше був у нас один. І таким гіперактивним! Я жила тільки ним: без кінця колисала, два з половиною роки з рук не спускала. Тільки коли він став більш спокійний, став сам засинати, мені трохи полегшало й захотілося другу дитину. Дівчинку.

Коли я пішла ставати на облік по вагітності, на УЗД виявилося, що бється не одне, а два сердечка (у нас тут апарат слабенький). У мене був шок. У нас по моїй лінії були двійні, але я не думала, що й мені це випаде. Як одразу із двома справлятися?.. Чоловік підтримав, сказав: «Виростимо, все буде гаразд».

Перших два місяці вагітності пройшли нормально. Я ще перед Великоднем робила вдома генеральне прибирання, прала тюлі-штори, саджала грядки. А наступних 7 місяців було пекло.

Через сильну кровотечу Катя двічі лежала на збереженні в Семенівці. Але вона не спинялася. Її направили до Чернігова.

У Чернігівський пологовий я потрапила на 14-му тижні, до лікарів Олександра Анатолійовича Скрипка і Людмили Валентинівни Познєвої. Мене зразу повели на УЗД і там ще раз шокували: «Так тут же трійня!» Але тоді вже сльози й переживання були більше через загрозу моєму життю. На такому терміні переривати вагітність уже не можна було. Мені радили їхати в Київ.

Через знайомих ми дізналися про пологове відділення для вагітних з акушерською патологією в Інституті педіатрії, акушерства та гінекології (ПАГ). Там нас прийняла заслужений лікар України професор Наталія Яківна Скрипченко(до слова, за деякими джерелами, свого часу вона приймала пологи у співачки Ірини Білик і телеведучої Маші Єфросиніїної. Авт.). У мене виявили велику гематому матки.

Призначили лікування. Там же сказали про стать дітей. На іншому обстеженні перевірили їх аж до пальчиків, до лоханок у нирках, щоб переконатися, чи нема патологій. Звістці про хлопчиків папа був дуже радий, а я раділа тільки за те, що все добре, вони здорові. Адже мене лякали, що діти можуть «обкрадати» одне одного, адже одна плацента одне харчування.

На наступних два місяці я повернулася в Чернігівський пологовий. Там наді мною майже молилися. А вже з 1 вересня і до самих пологів я провела у ПАГ. До речі, лежала на тому ж ліжку, що й свого часу мама знаменитої пятірні з Одеси. Мені щодватижні робили УЗД, дивилися, як діти розвиваються, контролювали, чи всі органи працюють нормально.

 

* * *

Найперше, що у мене зараз питають, дізнавшись про трійню: «Це було штучне запліднення?» У тому-то й рідкість, що ні. Науковою мовою це називається «монохоріальна тримніотична трійня». До мене в палату постійно приходили аспіранти, під час професорського обходу про мене говорили: «Це наш ексклюзивний випадок». Лікар, Вікторія Геннадіївна Тиха, казала, що кожна їхня пятихвилинка починалася з мене.

Я вставала тільки в туалет, помитися, поїсти, перевдягтися. У мене був величезний живіт. Він давив на діафрагму, матка була розтягнута. У мене бували такі запаморочення, що перед очима кімната «плавала». Страшенно боліла шкіра на животі, що Бувало, всі сплять, а я до двох ночі й очей не склеплю. Кожен рух подразнював шкіру і вона пеком пекла. Я лідокаїном бризкала живіт, аби знеболити. Я досі його не відчуваю, він онімілий.

28 жовтня стукнуло 33 тижні вагітності, і у мене почалися перейми. Лікар, Наталія Яківна, пообіцяла: «Я все зроблю так, що ти ще підеш сама дівчинку народжувати». О 8.30 мене забрали на кесарів розтин, а вже о 8.12 зявився Давид, 8.13 Макар і Кирил. Розрив між ними буквально секунди. Я зразу відчула таке полегшення! Стало вільно дихати.

Кесарили мене під спинальною анестезією, я все чула. Вони всі закричали, мені їх одразу показали. Потім їх забрали в реанімацію, підключили до апарата штучної вентиляції легенів. Передивилися всі органи, просвіти голівки. Перший день на них було страшно дивитися: вони лежали у трубочках (їх і годували через зонд). І такі малесенькі! Давид народився з масою 2100 г і зростом 46 см, Макар 2040 г, Кирюша 1920 г, обидва по 45 см. Хоча це дуже хороша вага, навіть двійнята не завжди такими бувають.

Півтора тижня вони побули в реанімації, поки почали самотужки дихати і їсти, потім нас перевели в сусідній корпус. Приїхала моя мама. Бо, звісно, сама я б не справилась. Там у відділенні 14 дітей і всього дві медсестри. До речі, одна з них із Ніжина, підпрацьовує там на вихідних. Щоранку о шостій треба було прокидатися, до годування дітей роздягти, зважити, все записати. А це ж вам не одного! То щоранку у нас із мамою був підйом із такою зарядкою! Коли хлопчики набрали по три з половиною кілограми, нас відпустили додому.

Ще в ПАГ хлопчиків досконально обстежили. На жаль, без проблем не обійшлося. Але в порівнянні з тим, чого ми там набачились (лежали вагітні з онкозахворюванням, народжувалися дітки із проблемами серця тощо), то у нас іще тьху-тьху-тьху! У найменшенького Кирюші виявили ваду серця дефект міжшлуночкової перегородки. Нам пояснили, що це некритично, але потрібна операція. Кажуть, буває і проходить. А можливо, вона й не знадобиться. Ось у березні маємо їхати обстеження.

Уже вдома виявилося, що у Давида пахова грижа. А за два тижні й у Макара з Кирюшею. Через недоношеність черевні стіночки у них слабенькі. У два місяці повезли їх в Чернігівську обласну дитячу лікарню, їх прооперував завідувач хірургічного відділення №2 Олександр Риженко. Знову ми попопереживали, особливо за те, як у Кирюші відреагує сердечко.

Слава Богу, все обійшлося.

 

Так, трійнята це не лише потрійна радість, а й потрійні клопоти і ще витрати.

Суміш для недоношених, якою ми спершу годували дітей, коштує 380 грн., а вистачало її на три дні. Їли її, поки не набрали по три з половиною кг. Щодня у нас іде по 24 підгузки. Зразу по приїзді додому всі троє поміщалися в одному ліжечку, яке залишилося від Богданчика. Потім узяли ще два напрокат у знайомих. Поки що сплять один окремо і двоє «валетиком». Скоро треба буде розділяти і їх. Візочок один був і ще один купили подвійний (потрійні дуже дорогі й габаритні).

Хтось скаже: «На дітей же виділяють тисячі!».

Так, на кожного по 40 тисяч гривень. Зразу дали по 10, решту виплачують по 850 гривень щомісяця три роки. На 30 тисяч, які дали одразу, ми купили на майбутнє два двоярусних ліжка з матрацами, бо потім таку суму з нинішніми витратами назбирати буде нереально. Багато йде на харчування, на ліки (від кольок ми перепробували все).

Ми ще й досі платимо кредит за будинок. Спасибі, дуже допомагають батьки і мої, і Мішині, деякі знайомі. Я додалась у чернігівську групу в соцмережі «Двійнята», то дівчата, які пройшли через схоже, почали присилати гроші й одяг. Із тими, з якими ми лежали, багато висилають.

Сама не залишишся. Навіть якщо заплачуть одночасно, то що робитимеш? А погодувати одночасно й поготів нереально.

Сплять важко. Буває, два сплять третій не спить або один спить двоє ніяк.

У родині є встановлено справжні чергування, повязані з часом годування:

Моя мама «чергує» до першої години ночі, тоді я або чоловік, а о шостій прибігає свекруха. Колись було положено: якщо народжується трійня, виділяють няню. Вона б дуже нам була потрібна! Бо обидві мами вже геть виснажені.

Що вже говорити про саму Катю! Хоча виглядає молода мама чудово! Є іще ж один син, який потребує уваги.

Богданчик до братиків спершу спочатку боявся і підійти. Згодом став їх гладити, цілувати. Тепер бігає соски їм миє, і памперси подає, і колисає. Хоча ми одразу домовилися: не будемо його змушувати до цього або обмежувати: не бігай, не кричи.

У нього теж має бути дитинство. Коли нас бабусі відпускають погуляти, то намагаємось і його із собою брати.

Розрив із Богданчиком був для мене дуже болючим! А він, коли я приїхала додому, навіть засоромився. Відвик від мене. Був мамсиком, а став папсиком. Бо постійно з папою. Мої мужчини одразу подорослішали, стали самостійними, навчилися готувати і вмикати пральну машинку.

А якщо серйозно, усім нам було дуже важко. І фізично, і морально. Усі переживали. Загалом я провела 7 мес.

Дівчата по палаті аж заздрили: як він мене підтримує. Коли приїде, то навезе всього і розрадить. Тільки він знає, як йому було важко: дружини поряд немає, треба і про сина піклуватися, і до мене мотатися, і фінансово забезпечити. А поїздки обходилися недешево. І зараз він молодець: і годує, і пеленає, і чергує.

Нічого в житті просто так не буває. Іде війна, треба відновлювати генофонд. Зі стількома хорошими людьми доля звела. В тому числі й із лікарями.

Не кожному таке дане. Нам для чогось таке випало, значить, ми маємо витримати. Ми вже синочків похрестили. У кожного своя пара хрещених. Адже у них різні характери. Давид спокойняга, якщо ляже, то спить. Макар як сірник, крикливий, він доводить бабусь. Кирюша дуже шустрий.

Предыдущая статья:ПРИЛОЖЕНИЕ, Задача 1. Построить третью проекцию точки А на комплексном чертеже.. Следующая статья:Семинар 11: Оценка модели в условиях нарушения предпосылок МНК (АК).
page speed (0.0173 sec, direct)