Всего на сайте:
210 тыс. 306 статей

Главная | Литература

ВИСНОВКИ, Українська сонетна шекспіріана ХХІ століття щедра на творчі пошуки ..  Просмотрен 104

 

Українська сонетна шекспіріана ХХІ століття щедра на творчі пошуки перекладачів, про що свідчить поява цілої низки художніх перекладів повного сонетного циклу. Ще на порубіжні століть з’явилися друком сонети у перекладі Дмитра Павличка, які супроводжувалися ґрунтовними коментарями Марії Габлевич – одного з найвизначніших українських шекспірознавців. Інтелектуально-творчий доробок М. Габлевич, який включає і її власні переклади декількох поем та п’єс Великого Барда, створив підґрунтя для глибокого проникнення у суть Шекспірового сонетарію в цілому та ідейно-смислову глибину окремих сонетів. Співпраця перекладача і редактора виявилася настільки плідною, що створений ними інтелектуальний продукт здобув найвищі оцінки і читачів, і фахівців.

У ХХІ столітті з’явилося ще декілька оригінальних перекладацьких версій, кожна з яких і враховує досвід попередників, і постає як самостійна креативна інтерпретація англійського оригіналу. Ці перекладацькі версії доцільно розглядати крізь призму перекладознавчої компаративістики – відносно молодої філологічної галузі, яка набуває все більшої популярності в Україні. Про це свідчать праці Р. Зорівчак, Л. Коломієць, М. Новікової, М. Лановик, В. Радчука, Н. Науменко, М. Стріхи, З. Лановик, М. Лановик, Н. Торкут, О. Тєлєжкіної, К. Тарасенка, І. Уштан та ін.

Розглянувши історію формування перекладознавчої компаративістики як філологічної дисципліни, ми виділили основні етапи її розвитку. Першим етапом можна вважати другу половину ХІХ – першу половину ХХ ст., коли ця галузь формувалася на перехресті літературної критики перекладів та літературознавства. Саме в цей час здійснювалися порівняння перекладів з оригіналами та оцінка творчих спроб перекладачів. Найвидатнішим представником цього напрямку в Україну можна вважати Івана Франка – редактора, критика і коментатора перекладів п’єс Шекспіра, здійснених Пантелеймоном Кулішем.

Другий період, що розпочинається в другій половині ХХ століття і триває до сьогодні, характеризується органічною взаємодією критики перекладів з теорією перекладу. Серед перекладознавців, що зробили вагомий внесок у розвиток перекладознавчої компаративістики слід згадати таких українських науковців, як О. Гайнічеру, Р. Зорівчпак, Л.

Коломієць, В. Радчук, М. Новикова, М. Стріха, Н. Торкут, К. Тарасенко та ін.

Пріоритетними аспектами дослідження в царині перекладознавчої компаративістики постають:

- порівняння оригіналу з перекладом, рецепція твору в іншомовному середовищі,

- проблема рецепції твору в іншому історичному контексті, тобто за умов, коли перекладач не був сучасником автора,

- порівняння різних перекладацьких версій одного тексту оригіналу,

- розробка методології компаративного аналізу художніх перекладів.

Вивчення запропонованих перекладознавцями моделей компаративного аналізу поетичних текстів дозволило розробити алгоритм компаративного аналізу перекладів поетичних текстів, який є релевантним сонетному жанру. Він включає чотири етапи;

- реконструкцію контексту появи оригіналу;

- знайомство з дослідницьким дискурсом щодо оригіналу та його перекладів;

- аналіз ключових моментів тексту оригіналу крізь призму стратегії стереоскопічного читання М. Роуз та теорії метафори М. Блека;

- виявлення повноти відтворення змісту та форми оригіналу у конкретних перекладах.

У другому розділі систематизовано здобутки вітчизняних істориків художнього перекладу, зокрема Р. Зорівчак, М. Москаленка, М. Стріхи та ін. Їхні праці дозволили створити цілісну картину народження і формування української традиції перекладу сонетів. У додатках до магістерського дослідження міститься хронологічна таблиця, яка дає уявлення про всі існуючі переклади повного сонетарію Шекспіра українською мовою. В ній відображено конкретику щодо здобутків 11 перекладачів, зокрема Ігоря Костецького, Дмитра Паламарчука, Святослава Караванського, Остапа Тарнавського, Дмитра Павличка, Олеся Дудина, Георгія Пилипенка, Ірини та Олександра Селезінок, Наталії Бутук, Олександра Виженка, Івна Редчиця.

Третій – практичний – розділ роботи містить компаративний аналіз Шекспірових сонетів 66, 130 і 144 та їхніх перекладів, виконаних різними перекладачами: О. Виженком, Г. Пилипенком та І. Редчицем. При цьому був апробований запропонований в теоретичному розділі алгоритм, що дозволило з’ясувати як сильні, так і слабкі місця в кожному з перекладів.

Філософський сонет Шекспіра – 66-й – найбільш адекватно переклав І. Редчиць, якому вдалося відтворити не лише семантику і стилістичну тональність першоджерела, але й зберегти наявне в оригіналі звернення ліричного героя до об’єкту своєї любові, яке формує діалогічну модальність фінального двовірша.

Найвідоміший з-поміж поезій В. Шекспіра – 130-й сонет – не вдалося адекватно відтворити жодному з трьох перекладачів. чий доробок розглядав ці в цій магістерській роботі. Вони всі доволі точно передали основний месседж сонету, очевидну полеміку англійського поета з епігонами Франческо Петрарки не відтворив жоден з них.

Доволі успішним перекладом 144-го сонету, який є одним із найскладніших у плані розуміння, видається версія, запропонована О. Виженком. Він доволі точно передав і розгубленість ліричного героя, і напруженість колізії, яка створюється за рахунок ефектних метафор. Щоправда фінальний дистих йому не вдався, оскільки в нього привнесено ідею, відсутню в оригіналі. Більш вдалим є переклад фінального двовірша, запропонований Г. Пилипенком, який адекватно відтворює і семантику, і стилістику оригіналу.

Втім, кожна перекладацька версія є по-своєму цікавою і містить чимало оригінальних перекладацьких рішень, які наближають нас до розуміння англійського генія.

 


 

Предыдущая статья:Сонет 144 і його переклади крізь призму перекладознавчої компаративістики Следующая статья:Список використаних джерел
page speed (0.0095 sec, direct)