Всего на сайте:
210 тыс. 306 статей

Главная | Литература

Сонет 144 і його переклади крізь призму перекладознавчої компаративістики  Просмотрен 70

Одним із найскладніших сонетів Шекспіра вважається 144-й, в якому йдеться про складний психологічний стан ліричного героя, чиє серце розривається між двома почуттями – коханням до Смаглявої леді та любов’ю до Світлого юнака. За словами М. Габлевич, «ідейно-образна концепція цього сонету стала концептуальною основою Шекспірового сонетарію» [8, с. 278].

Деякі фахівці припускають, що цей сонет змальовує ситуацію подвійної зради, коли друг і дама серця зраджують ліричного героя. Водночас існує також й інше припущення, яке ґрунтується на абсолютизації ролі метафори у Шекспіровому сонетарії.

Так, на думку М. Габлевич, «Сонетний «любовний трикутник» є алегорично-фігуральною моделлю, яка в історії людської думки має дві інші паралелі: Платонову модель душі, теж алегорично-фігуральну, де розум представлений як візничий на колісниці, що править двома кіньми – Білим та Чорним Еросом, та абстрактну Фройдову, з її свідомим Я, несвідомим Над-Я та підсвідомим – Воно. Шекспірова модель суттєво відрізняється і від Платонової, і від Фройдової. Бо як показує Шекспір у сонетарії..., Розум (свідоме Я) сам по собі не здатен бути керівною силою душі, тому повинен керуватися юнаком-Любов’ю – Білим Еросом, Над-Я. Але й між Шекспіровим юнаком та Над-Я не стільки подібностей, скільки відмінностей, найголовнішою з яких є та, що емотивною основою Фройдового Над-Я є не любов, а самолюбство» [8, с. 194-195].

Таким чином, цей сонет можна інтерпретувати як опис психічного стану людини, що перебуває в ситуації любовного трикутника,незвичного тим, що обидва його учасники однаково близькі героєві і їхня подвійна зрада – джерело невимовних страждань. Водночас, його можна прочитувати і в метафоричному ключі, при цьому світлий і темний янголи – це ті пристрасті, що вирують в душі ліричного героя.

Цікаво, що, згідно з даними, які наводять шекспірознавців [8; 71; 74], 144-й сонет був вперше надрукований у збірці «Натхненний прочанин» (1599) разом зі 138-м сонетом. Після цієї публікації «Шекспір удостоївся прізвиська «Гермафродит» від колеги по поетично-драматургійному перу Бена Джонсона» [8, с. 277].

У цьому сонеті наявні три художні образи: ліричний герой, від особи якого ведеться оповідь,та дві його любові: кращий янгол – Світлий юнак і темний янгол – Смаглява жінка.

Two loves I have of comfort and despair,

Which like two spirits do suggest me still;

The better angel is a man right fair,

The worser spirit a woman colour'd ill.

To win me soon to hell, my female evil

Tempteth my better angel from my side,

And would corrupt my saint to be a devil,

Wooing his purity with her foul pride.

And whether that my angel be turn'd fiend

Suspect I may, but not directly tell;

But being both from me, both to each friend,

I guess one angel in another's hell:

Yet this shall I ne'er know, but live in doubt,

Till my bad angel fire my good one out. [86, с. 145]

Абсолютна більшість українських перекладачів розглядають смисл цього сонету як опис любовного трикутника. Так, приміром, у перекладі І. Редчиця збережено основний месседж, але у першому катрені з’являється відсутній в оригіналі мотив любові Юнака до ліричного героя.

Є дві любови – втіха і розпука,

Мені два духи доля привела, –

Юнак чудесний, що цілує руки,

Й понура жінка – втілювання зла. [62, с. 36]

Перекладач доволі успішно відтворює два перших рядки, однак у двох наступних припускається помилки. По-перше, з’являється дивний зворот «Юнак чудесний, що цілує руки», по-друге, жінка, яка в оригіналі названа «гіршим духом», що «забарвлений кольором зла», перетворилася на «понуру жінку».

Надмірну конкретизацію і загострення концептів спостерігаємо і у перекладі Г. Пилипенка:

В душі ношу я спокій і відчай,

Два духи, що, напевне, мають крила.

Дух перший, хлопець – то блаженний рай,

А другий, жінка, – сатанинська сила.

[63, с. 303]

Цікавим тут є метафоричний опис янголів: «Два духи, що, напевне, мають крила». Він вдало компенсує згадку про янгола у третьому рядку оригіналу. Колористику четвертого рядка Г. Пилипенко відтворює за допомогою семантичного розвитку, який породжує невиправдану семантичну заміну і зсув емоційного регістру. Тут героїня постає як огрублена метафізична «сатанинська сила». Безперечно, у фінальних рядках сонету фігурує і концепт пекла, і так званий «поганий янгол» - «злий дух». Але якщо читач уже на початку твору дізнається про сатанинську силу жінки, то у подальшому напруга не зростає і фінальний двовірш не справляє того враження, як двовірш оригіналу.

Найбільш цікавий варіант перекладу цього катрену запропонував О. Виженко:

В душі двох духів чую відголосся –

Печаль і радість, ніби два крила:

Дух світлий – це юнак ясноволосий,

Дух темний – жінка – провідниця зла. [6, с. 295]

Тут бачимо орієнтацію на ідею двоборства антагоністичних сил в душі ліричного героя, що суголосне згаданій на початку цього підрозділу другій лінії інтерпретації сонету. Втім, другий рядок «Печаль і радість, ніби два крила» містить очевидну алюзію до українського пісенного фольклору. В оригіналі подібного пасажу немає.

Наступний катрен містить очевидну родієву динаміку. Ту йдеться про спокушання Світлого янгола Темним:

To win me soon to hell, my female evil

Tempteth my better angel from my side,

And would corrupt my saint to be a devil,

Wooing his purity with her foul pride. [86, с. 145]

Цей катрен побудований на контрастних метафорах. Частина з них належить до концепту «evil»: hell, tempteth, corrupt, devil, foul pride. Цю контрастність бажано зберегти у перекладі, адже вона є не лише структуроутворюючим, а й смислоутворюючим чинником. Жіноче начало спокушає янгола, перетворює його диявола, підміняючи його чистоту пихою.

В перекладі І. Редчиця збережено контрастність протагоністів. Крім того, перекладач доволі вдало відтворив смисл першого рядка, де йдеться про те, що для ліричного героя ця ситуація подібна до пекла:

Влаштовуючи пекло, хитрий демон

Заманює святого до гріха,

І спокушає скрізь його таємно,

Щоб виростала до небес пиха. [62, с.

36]

Г. Пилипенко теж досить вдало відтворив контрастність художніх образів цього катрену, однак смисловий розвиток у третьому рядку породжує перекладацькі трансформації, які імпліцитно тяжіють до фольклору. Диявол постає у перекладі як фольклорний хвостатий чорт внаслідок використання лексичної трансформації:

Її жіноче зло – пекельний біль –

До пекла надить ангела мойого,

Хвоста йому чіпляє замість крил,

І спокушає блудом якомога. [63, с. 303]

О. Виженко переклав цей катрен найбільш вдало. Він зберіг і контрастність образів, і їхню семантику, уникаючи фольклоризації та спрощення:

Бажаючи мене звести у пекло,

Дух темний святість зваблює на гріх,

Диявола із янгола запекло

Вона творить снагою чар своїх. [6, с. 295]

Прикметно, що тут перекладачеві вдалося досягти повної еквілінеарності.

В останньому катрені 144-го сонету міститься інтрига, адже автор зізнається, що йому невідомий результат двобою, який для його душі є пекельним випробуванням:

And whether that my angel be turn'd fiend

Suspect I may, but not directly tell;

But being both from me, both to each friend,

I guess one angel in another's hell... [86, с. 145]

У перекладі І. Редчиця відбувається певна смислова підміна: акцент ліричного героя на тому, що обидва янголи, і Темний, і Світлий. однаково близькі його серцю, замінений на ідею про їхню подібність:

Не знаю зовсім, хто з них переможе,

Та бачу я, що дружба в них міцна,

Вони, здається, між собою схожі,

Мабуть в обох вселився сатана. [62, с. 36]

Не зовсім точним і фінальний рядок цього катрену, адже в оригіналі йдеться про те, що Світлий янгол потрапляє в пекло до Темного, а в перекладі – обидва вони опиняються під владою зовнішньої сили, від жодного з них не залежної.

У перекладі Г. Пилипенка зберігається ефект нерозв’язаності магістральної колізії у перших двох рядках катрену. але в останньому рядку пропонується доволі категоричний вердикт:

Та чи стійкий мій ангел до спокус?

Я відповіді певної не маю.

Колись між ними добрий був союз,

тож ангел мій до пекла попадає. [63, с. 303]

В оригіналі такої категоричності немає, адже там є дієслово «guess» - здогадуюсь, припускаю. вважаю, гадаю.

У перекладі О. Виженка доволі точно передано і розгубленість ліричного героя, і напруженість колізії.

ця напруженість створюється за рахунок ефектних метафор:

Так це чи ні, я певності не маю;

Та якщо дах один слугує їм,

Здогадуюсь, що янгол мій спізнає

Пекельний смуток в колі вогнянім. [6, с. 295]

Цікаво зазначити, що і в цьому катрені О. Виженко залишає читачеві можливість метафоричної інтерпретації сонету. Якщо розглядати фокус метафори другого рядка як уособлення людського Я, в якому уживаються і чисті помисли, і пристрасті, і любов. і хіть, то версія перекладача видається цілком вдалою.

Фінальний двовірш 144-го сонету є найбільш складним для інтерпретації:

Yet this shall I ne'er know, but live in doubt,

Till my bad angel fire my good one out. [86, с. 145]

Кожний з перекладачів запропонував версію, яка суголосна його власному баченню цього твору. У І. Редчиця він виглядає так:

Я знатиму про це тоді напевно,

Як злий вогнем пропалить друга ревно. [62, с. 36]

Складається враження, що ліричний герой впевнений у трагічній розв’язці і лише чекає фіналу, який йому остаточно відомий. В оригіналі ж – він живе у сумнівах.

Натомість Г. Пилипенко навпаки акцентує сум’яття ліричного героя, його неспокій і трагізм переживань. він занепокоєний долею друга, тож не є байдужим спостерігачем:

Я в сумнівах боюся кожну мить,

Що ангел в пеклі у вогні згорить. [63, с. 303].

У О. Виженка фінальний двовірш звучить доволі несподівано і майже оптимістично:

На правду світло лиш тоді проллю,

Коли мій янгол вийде із вогню. [6, с. 295]

Як бачимо, цей перекладач відтворює ідею сумнівів ліричного героя. але водночас висловлює сподівання, що Світлий янгол вийде переможцем із двобою. В оригіналі такого акценту немає.

Підсумовуючи зазначимо, що кожний з трьох перекладачів запропонував по-своєму оригінальну художню інтерпретацію цього Шекспірового сонету. Вони суттєво відрізняються одна від одної і на рівні метафорики, і за змістовими акцентами фінального двовірша.

 


 

Предыдущая статья:Й сонет Шекспіра в інтерпретації сучасних українських перекладачів Следующая статья:ВИСНОВКИ, Українська сонетна шекспіріана ХХІ століття щедра на творчі пошуки ..
page speed (0.0373 sec, direct)