Всего на сайте:
183 тыс. 477 статей

Главная | Литература

Алгоритм компаративного аналізу перекладу поетичних текстів  Просмотрен 74

 

Серед наукових праць сучасних перекладознавців особливо цінними для здійснення нашого дослідження є ті, що пов’язані з практикою зіставного аналізу поетичних текстів оригіналу і перекладу, а також наукові розвідки, що присвячені теоретичним аспектам цієї проблеми. До числа перших належать наукові публікації В. Жирмунського [16, с. 445-454], В. Рогова [46, с. 231-252], О. Гайнічеру [9], М. Новикової [40], М. Стріхи [50; 51], В. Житника [17] та ін.

Теоретичні аспекти проблеми порівняння оригіналу і перекладу поетичного тексту розглядаються у працях таких сучасних вчених, як В. Коптілов («Критерії оцінки перекладу» [23], «Першотвір і переклад. Роздуми і спостереження» [24]), З. Лановик («Художній переклад як проблема компаративістики» [30]), М. Лановик («Перекладознавчі проблеми компаративістики крізь призму літературознавчих теорій» [31]), Л. Коломієць («Необуквалізм як перекладацький метод у постмодерністському дзеркалі» [20]), Т. Пахомова («Проблеми художнього перекладу в контексті теорії комунікації» [44]), Н. Торкут («Світоглядна парадигма постмодернізму і онтологічний статус художнього перекладу (до постановки проблеми)» [57]).

При перекладі будь-якого художнього тексту, а особливо тексту поетичного, творче «Я» інтерпретатора стає активним учасником процесу формування нового тексту. Професійний перекладач не лише ретельно працює над максимально точним відтворенням оригіналу, але й намагається якомога ширше передати весь спектр асоціацій, всю глибину і повноту думок та ідей, які виникли у його свідомості під час роботи з оригіналом. Як слушно зазначає перекладознавець Л. Мкртчан, головне правило перекладу – вірність оригіналу – не звільняє перекладача від його «Я», його особистості, його світогляду [37, с. 262].

Присутність перекладача у художньому тексті поетичного перекладу є неминучою, і це визнають і класики літератури, і перекладознавці, і перекладачі-практики. Ще Микола Васильович Гоголь свого часу наголошував: «Іноді необхідно віддалятись від слів першотвору, навмисно для того, щоб бути ближче до нього… В перекладі необхідно більш за все прив’язуватись до думки, та менш за все – до слів, хоча останнє є дуже привабливим» (цит. за: [34, с. 153]).

Водночас «присутність перекладача» не можна вважати якоюсь вадою художнього перекладу. Саме перекладач покликаний виступати в ролі посередника в діалозі культур, а отже його власний культурний досвід, національна ментальність, світоглядний кругозір, які частково співпадають з відповідними компонентами свідомості його потенційних читачів, роблять текст перекладу більш зрозумілим для аудиторії. Як зазначає український вчений О. Гайнічеру: «перекладний твір повинен стати набутком літератури-реципієнта, що неможливо без відображення в ньому національних особливостей творчості перекладача, і одночасно – зберегти зв’язок з рідним ґрунтом» [9, с. 122].

Отже, для перекладознавчої компаративістики вкрай важливим є визнання права перекладача художнього тексту на виявлення власної творчої оригінальності. Безперечно, він не має права відхилятися від змісту оригіналу чи привносити в тест якісь відсутні в першоджерелі ідеї, художні образи чи смислові акценти, але він може пропонувати читачеві власну поетичну візію оригіналу. Він відтворює художній світ першоджерела таким, яким побачив його сам, таким, яким дозволяє його відтворити власний талант і поетична майстерність.

Саме тому кожна перекладацька версія літературного твору є по-своєму цікавою і цінною. Зіставлення цих версій є одним із основних напрямків дослідницького пошуку перекладознавчої компаративістики, а сам цей пошук може здійснюватися у різних напрямках і за різними алгоритмами.

Поетична мова, як відомо, особливий вид словесного мистецтва. Її основною функцією є естетичний вплив на читача. Специфікою поетичної мови є те, що при перекладі поетичного твору виникають множинні інтерпретації.

Вдала інтерпретація оригіналу в тексті перекладу, відновлення первісного змісту поетичних концептів потребують застосування певних концепцій та теорій. Домінуючими науковими підходами щодо перекладу творів Шекспіра є інтеракціоністська концепція метафори Макса Блека та прийом стереоскопічного читання Мерілін Роуз. Згадані теорії покликані сприяти мінімізації втрат, що є неминучими при перекладі поетичних текстів.

Згідно з концепцією М. Блека, у структурі метафори завжди присутні дві складові: фокус (слово, що вжите у незвичайному чи невизначеному смислі) і його оточення, або рамка [3, С. 163.]. Ефект метафори реалізується тоді, коли на когнітивному рівні взаємодіють дві або декілька думок. Відтак, аби визначити когнітивний ресурс метафори, треба виявити не тільки систему загальноприйнятих асоціацій (a system of commonplaces) [3, с. 188.], а й характер швидкої активізації цих асоціацій у свідомості реципієнта [56, с. 278].

Відомою теорією інтерпретації поетичних творів є аналітична модель канадської дослідниці М. Роуз, а саме стереоскопічне читання. На її думку, вдалий переклад дозволяє розкрити щось «нове» стосовно смислу оригінального твору [55]. Втім, аби визначити ступінь «влучності» перекладу, М. Роуз пропонує паралельне освоєння оригіналу та одного або декількох його перекладів. Канадська дослідниця наполягає саме на такому прийомі аналізу поетичного перекладу. оскільки лише прискіпливе вчитування в оригінал, проникнення в роздуми перекладача над його сенсом і, врешті-решт, порівняння перекладів дозволяють максимально точно репрезентувати читачеві усю «повноту» твору. «Саме стереоскопічне читання, – зауважує М. Роуз, – дозволяє нам зрозуміти міжпороговий простір: ми осягаємо цей простір внутрішнім чуттям, інтуїтивно і доходимо до певних висновків щодо нього суто логічним шляхом» [84, с. 118]. Між іншим, вважаємо за доцільне долучити визначення «міжпорогового простору» запропоноване Н. Торкут [55]. Отже, міжпороговий простір – це простір, у якому ми думаємо, читаючи білінгву. Таким чином, запропонований метод аналізу поетичних перекладів за допомогою «стереоскопічного читання» дозволяє мінімізувати втрати, що є невід’ємною частиною будь-якого перекладу і у той же час максимально відтворити неповторну ауру, а саме враження від ознайомлення з оригінальним твором [56, с. 277].

Звідси виходить, що теорія М. Роуз за своєю сутністю є вельми продуктивною в контексті компаративістичного аналізу перекладів сонетів Шекспіра. Отже доцільно саме її використовувати при розробці алгоритму дослідження.

Перший етап компаративістичного аналізу художнього перекладу поетичного твору передбачає роботу з текстом і контекстом появи оригіналу, що включає реконструкцію біографічного, історичного та соціального тла, на якому був створений оригінал.

Другий етап присвячений роботі з дослідницьким дискурсом і націлений на систематизацію інтелектуального досвіду, накопиченого тими вченими, які займалися аналітикою текстів оригіналу та перекладів.

Третій етап – аналіз ключових концептів тексту оригіналу і виявлення специфіки їхньої художньої репрезентації. Саме тут бачиться доцільним використання стратегії стереоскопічного читання М. Роуз та теорії метафори М. Блека.

Четвертим етапом є зіставний аналіз перекладів, суть якого полягає у виявленні пріоритетних концептів, повноті відтворення ключових тем, образів та характеру передачі мовно-стилістичних особливостей оригіналу.


 

Предыдущая статья:Перекладознавча компаративістика на сучасному етапі: провідні персоналії та їхні здобутки Следующая статья:Переклади «Сонетів» В. Шекспіра в Україні ХІХ століття
page speed (0.0103 sec, direct)