Всего на сайте:
166 тыс. 848 статей

Главная | Экология

Іонізуюче випромінювання  Просмотрен 211

  1. Поняття та ознаки радіаційної безпеки: науково-теоретичні підходи та законодавче визначення.
  2. Правове регулювання забезпечення радіаційної безпеки за законодавством України
  3. ІНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РАДІАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ В УКРАЇНІ
  4. Спеціально уповноважені органи державного регулювання забезпечення радіаційної безпеки в Україні
  5. Правове регулювання нормування у сфері забезпечення радіаційної безпеки в Україні
  6. Організація роботи над проектом нормативно-правового акту.
  7. Погодження та затвердження нормативно-правового акта та подання на державну реєстрацію.
  8. Правове регулювання нагляду та контролю у сфері забезпечення радіаційної безпеки в Україні
  9. ВИСНОВКИ, В результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу ..
  10. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  11. Наукова література, 1. Авер’янов В.Б. Адміністративне право України. Академічний курс. Під..
  12. Динамика популяций

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

 

РАВ - радіоактивні відходи

ДІВ - джерело іонізуючого випромінювання

РР - радіоактивна речовина

ЯМ - ядерний матеріал

НРБУ-97 – “Норми радіаційної безпеки України” від 1 грудня 1997 року.

OСПУ – 2005 – “Основні санітарні правила забезпечення радіаційної безпеки України” від 2 лютого 2005 року.

ПБПРМ-2006 - “Правила ядерної та радіаційної безпеки при перевезенні радіоактивних матеріалів” від 30 серпня 2006 року.

ОСП-72/87 - “Основні санітарні правила роботи з радіоактивними відходами і іншими джерелами іонізуючого випромінювання” від 26 серпня 1987 року.

Деркоматомрегулювання України - Державний комітет ядерного регулювання України.

МНС України - Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Мінпаливенерго України - Міністерство палива та енергетики України.

Мінприроди України - Міністерство охорони навколишнього природного середовища України.

МОЗ України - Міністерство охорони здоров’я України.

ДНТЦ ЯРБ - Державний науково-технічний центр з ядерної та радіаційної безпеки.

Держінспекція - Державна регіональна інспекція з ядерної та радіаційної безпеки.

НКРЗ - Національна комісія з радіаційного захисту населення України.

МАГАТЕ - Міжнародне агентство з атомної енергії.

НАЕК “Енергоатом” - Державне підприємство “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом”

Мілізіверт (мЗв) — похідна від одиниці вимірювання еквівалентної та ефективної дози іонізуючого опромінення — зіверт (Зв) (у системі СІ).

 

 

ВСТУП

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Іонізуюче випромінювання є природним і постійним елементом навколишнього середовища. Його властивості широко використовуються в процесі діяльності людини: науці, техніці, медицині, промисловості, сільському господарстві тощо. В цілому світі опромінення застосовується для зберігання продуктів харчування, а методи стерилізації – для знищення комах, які переносять хвороби. Радіоактивні ізотопи широко використовуються і в будівництві(щодо перевірки якості зварювальних конструкцій і щільності бетонних споруд, визначення направленості і швидкості течії підземних вод, вологості ґрунтів тощо).

Важливим є те, щоб виробництво і використання джерел іонізуючого випромінювання, а також експлуатація ядерних установок, включаючи поводження з радіоактивними відходами, відповідали визначеним нормам радіаційної безпеки, у разі недотримання яких, властивості іонізуючого випромінювання можуть завдати непоправної шкоди життю і здоров’ю людини та навколишньому природному середовищу. Саме тому надзвичайно великого значення набуває належне правове регулювання забезпечення радіаційної безпеки в нашій державі.

Дослідження окремих питань щодо забезпечення радіаційної безпеки знайшли своє відображення в монографічних дослідженнях Г.І. Балюк “Ядерне право України: стан і перспективи розвитку(правові аспекти радіоекології)”(1996 р.), “Правові аспекти забезпечення ядерної та радіаційної (радіоекологічної) безпеки в Україні”(1997 р.) та в ряді її статей, в яких висвітлюються певні аспекти пов’язані з правовим регулюванням забезпечення радіаційної безпеки. Поняття ядерної та радіаційної безпеки (радіоекологічної безпеки) як передумови та складової екологічної також обґрунтовані Г.І. Балюк в докторській дисертації на тему “Проблеми формування та становлення ядерного права України”(2000 р.). Правові питання ліцензування у сфері використання ядерної енергії, державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки в Україні розкриває у своїх наукових статтях С.Г. Плачкова. О.Г. Кордюк певну увагу приділяє системі нормативного регулювання ядерної і радіаційної безпеки та генеральній схемі нормативних документів з ядерної та радіаційної безпеки, а питання пов’язані з цивільно-правовою відповідальністю за ядерну шкоду та ядерним страхуванням висвітлює Ю.М. Крупка. Організаційно-правовий аспект контролю у галузі забезпечення ядерної та радіаційної безпеки з позицій “теорії управління” обгрунтовує у своїй дисертаційній роботі А.Л. Деркач (2007 р.).

Однак, комплексне дослідження правових засад забезпечення радіаційної безпеки в Україні не проводилось. Саме це і спонукало дисертантку до дослідження даної теми кандидатської дисертації з врахуванням її актуальності на сучасному етапі.

Завданням дисертаційної роботи є дослідження юридичної природи радіаційної безпеки та механізму правового забезпечення останньої. На думку дисертантки, розкриття обраної теми створить підґрунтя для подальшої розробки теоретичних основ правового забезпечення радіаційної безпеки в Україні, а в практичному аспекті - сприятиме вдосконаленню правового регулювання відносин забезпечення радіаційної безпеки.

Зв’язок роботи із науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалися на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка відповідно до державної бюджетної науково-дослідної роботи з теми “Механізм адаптації законодавства в сфері прав громадян України до законодавства Європейського Союзу” (номер теми 06 БФ 042-01, номер державної реєстрації 0106U006631).

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є дослідження юридичної природи поняття “радіаційна безпека”, визначення його правових ознак, аналіз правовідносин у сфері забезпечення радіаційної безпеки і особливостей механізму їх правового регулювання, в науковій розробці і формулюванні висновків щодо ролі та завдань органів державної влади у сфері забезпечення радіаційної безпеки, проведення аналізу чинного законодавства із зазначених проблем, розробка науково-обґрунтованих рекомендацій для подальшого розвитку законотворчого процесу у даній сфері та практики його застосування.

Мета дослідження конкретизується у наступних завданнях:

1) дослідити правову природу поняття “радіаційна безпека” та обґрунтувати його юридичні ознаки;

2) проаналізувати правовідносини забезпечення радіаційної безпеки;

3) визначити систему правових норм, що мають на меті забезпечення радіаційної безпеки в Україні;

4) дослідити інституційно-правове забезпечення радіаційної безпеки в Україні;

5) розкрити особливості функціонально-правового забезпечення радіаційної безпеки в Україні.

Об’єктом дослідження є міжнародні та національні нормативно-правові акти, що регулюють забезпечення радіаційної безпеки в Україні, практика їх застосування, а також положення правової доктрини, що стосуються сфери використання ядерної енергії, наукові дослідження та положення загальної теорії держави і права, інших галузей права, юридична практика.

Предмет дослідження складають правовідносини, що виникають у сфері забезпечення радіаційної безпеки за законодавством України.

Методологічну основу дисертаційного дослідження становлять методи: логіко-семантичний, формально-логічний, порівняльно-правовий, структурно-функціональний, історичного та системного аналізу, а також метод тлумачення норм.

За допомогою логіко-семантичного і формально-логічного методів проаналізовано та поглиблено понятійно-термінологічний апарат у сфері забезпечення радіаційної безпеки, зокрема застовування згаданих вище методів дозволило сформулювати уточнене визначення поняття “радіаційна безпека”. Метод системного аналізу використовувався при дослідженні правовідносин забезпечення радіаційної безпеки в Україні.

За допомогою методу історичного аналізу було досліджено поетапне формування органу державного регулювання у сфері забезпечення радіаційної безпеки. Застосування структурно-функціонального методу дослідження дозволило виокремити систему органів державної влади у сфері забезпечення радіаційної безпеки в Україні. Метод тлумачення норм права у поєднанні з формально-логічним склали методологічну основу для формулювання пропозицій щодо вдосконалення існуючого стану нормативно-правового регулювання у досліджуваній сфері.

Науково-теоретичною базою дослідження є праці українських та російських вчених-правознавців: В. Б. Авер’янова, С.С. Алексєєва, 0.П. Альохіна, В.І.Андрейцева, О.Ф. Андрійко, Г.В. Атаманчука, Г.І. Балюк, Д.М. Бахраха, А.Л. Бейкуна, С.О. Боголюбова, М.М. Бринчука, В.М. Гаращука, Б.Г. Гордона, А.Л. Деркача, О.Л. Дубовик, C.І. Єршової, В.І. Ізмалкова, А.І. Йойриша, А.О.

Кармоліцького, Ю.М. Козлова, В.К. Колпакова, Т.М. Кравцової, Ю.М. Крупки, В.В. Лазарєва, Л.В. Лейби, І.І. Лукашука, О.С. Молодцової, Р.Ю. Парик, О.О. Погрібного, С.Г. Плачкової, М.С. Студенікіної, О.А. Супотаєвої, Ю.А. Тихомирова, М.О. Фролова, Р.О Халфіної, О.Б. Чопорняка, Ю.С. Шемшученка та інших. В якості спеціального теоретичного джерела при написанні роботи виступає докторська дисертація Г.І. Балюк, що присвячена теоретико-правовим засадам забезпечення безпеки у сфері використання ядерної енергії.

Комплексний характер дослідження зумовив звернення до робіт науково-технічного характеру А.П.

Александрова, М.М Гіроль, В.А. Ліпкан, Ю.О. Недашковського, А.В. Носовського, А.О. Ярошинської та інших.

Для розкриття особливостей правового регулювання забезпечення радіаційної безпеки за законодавством України в роботі використовувались матеріали практики, зокрема, звіти діяльності Державного комітету ядерного регулювання України за 2008 рік.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що на основі аналізу чинного законодавства України та наукової юридичної літератури здійснене одне з перших у вітчизняній правовій науці комплексне дослідження правового регулювання забезпечення радіаційної безпеки.

У дисертації сформульовано наступні науково-теоретичні висновки та практичні рекомендації, які виносяться на захист:

Вперше:

1. Визначено, що суб’єктами правовідносин забезпечення радіаційної безпеки є: 1) держава (в особі уповноважених органів державної влади); 2) державне підприємство(експлуатуюча організація); 3) фізичні або юридичні особи, які використовують у своїй діяльності джерела іонізуючого випромінювання; 4) особи та громадяни, що проживають(перебувають) на певній території.

2. Встановлено об’єкти правовідносин забезпечення радіаційної безпеки в Україні, якими виступають безпечне від негативного іонізуючого впливу життя і здоров’я людини та навколишнє природне середовище.

3. Запропоновано визначення суб’єктивного права на радіаційну безпеку як юридично гарантованої можливості людини та громадянина безперешкодно користуватись визначеним правом на безпечне від негативного іонізуючого впливу життя і здоров’я людини, навколишнього природного середовища та вимагати в установленому законодавчому порядку від держави, юридичних та фізичних осіб, що використовують у своїй діяльності джерела іонізуючого випромінювання, дотримуватись норм, правил, стандартів з радіаційної безпеки як під час практичної діяльності, так і у випадках ядерного інциденту або радіаційних аварій, включаючи захист своїх прав від правопорушень у сфері забезпечення ядерної та радіаційної безпеки.

4. Виділено радіаційний ризик, як підставу виникнення правовідносин забезпечення радіаційної безпеки, що має ряд особливостей: 1) є одним із видів екологічного ризику; 2) викликає ймовірність виникнення у людини стохастичного ефекту внаслідок негативного іонізуючого впливу; 3) це несприйнятність радіаційного опромінення для людини та інших живих організмів; 4) характеризується взаємопов’язаністю з можливістю радіоактивного забруднення навколишнього природного середовища.

5. Обґрунтовано наукове положення про те, що правовідносини забезпечення радіаційної безпеки є абсолютними правовідносинами та входять до предмету екологічного права України.

6. Запропоновано повноваження державних органів у сфері забезпечення радіаційної безпеки розподілити між двома органами державної влади - органом державного управління (Міністерством України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи) та органом державного регулювання у відповідній сфері (Державним комітетом ядерного регулювання України).

7. За результатами проведеного дослідження встановлено, що стандарти МАГАТЕ у випадку відсилки до них норм національного законодавства можуть мати таке ж значення, як і загальнообов’язкові норми і правила для регулювання відносин забезпечення радіаційної безпеки тієї чи іншої держави.

8. Здійснено класифікацію ліцензій у сфері використання ядерної енергії та забезпечення радіаційної безпеки на наступні групи: ліцензії на ядерне паливо(переробка уранових руд), ліцензії на ядерні установки, ліцензії на сховища радіоактивних відходів, ліцензії на роботи з радіоактивними матеріалами(перевезення по території України та міжнародні перевезення), ліцензії на виробництво і використання джерел іонізуючого випромінювання.

Набули подальшого розвитку наступні положення:

1. Уточнено юридичне визначення поняття “радіаційна безпека”, яку дисертантка пропонує розглядати як стан розвитку суспільних відносин, за якого системою правових засобів гарантується безпечне від радіоактивного забруднення навколишнє природне середовища та захист життя і здоров’я як нинішніх, так і майбутніх поколінь від негативного іонізуючого впливу внаслідок використання джерел іонізуючого випромінювання природного і штучного походження в енергетиці, медицині, промисловості, будівництві тощо та здійснення оптимальних заходів по ліквідації чи мінімізації можливих негативних наслідків.

2. Розвинуто наукові положення щодо системи органів державної влади у сфері забезпечення радіаційної безпеки, яка складається з державних органів загальної компетенції у сфері забезпечення радіаційної безпеки, органів державного управління спеціальної компетенції у сфері забезпечення радіаційної безпеки та органів державного регулювання у вищенаведеній сфері.

На підставі зроблених дисертанткою висновків внесено конкретні пропозиції щодо вдосконалення законодавства України, зокрема до Законів України “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку” від 8 лютого 1995 року, “Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії” від 11 січня 2000 року та підзаконних нормативно-правових актів: “Норм радіаційної безпеки України (НРБУ-97)” від 1 грудня 1997 року, “Положення про Державний комітет ядерного регулювання України” від 27 грудня 2006 року, “Положення про Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи(МНС)” від 2 грудня 2006 року, “Положення про Міністерство охорони навколишнього природного середовища України” від 2 грудня 2006 року, “Положення про Міністерство охорони здоров’я України” від 2 листопада 2006 року тощо.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання їх для вдосконалення чинного екологічного законодавства України, зокрема, законодавства в сфері забезпечення радіаційної безпеки України з метою підвищення ефективності інституційно-правового та функціонально-правового забезпечення радіаційної безпеки в Україні; у правозастосовчій діяльності органів державної виконавчої влади у сфері забезпечення радіаційної безпеки, правоохоронних та судових органів, органів місцевого самоврядування.

Результати дослідження можуть бути використані при викладанні курсів “Екологічне право України”, “Право екологічної безпеки” та спецкурсів “Ядерне право України”, “Цивільна відповідальність за ядерну шкоду”, “Актуальні проблеми екологічного права”, а також при підготовці підручників і навчальних посібників із зазначених дисциплін.

Апробація результатів дисертації. Робота та публікації, що розкривають її зміст, виконані дисертанткою самостійно під керівництвом доктора юридичних наук, професора Г.І. Балюк.

Основні положення дисертаційного дослідження були апробовані у виступах на: міжнародній науковій конференції “Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку” (Київський університет управління та права НАН України, м. Косів, Івано-Франківської області, 27-30 січня 2007 р.); міжвузівській науково-практичній конференції молодих вчених “Актуальні проблеми держави і системи права України в умовах світової глобалізації”(юридичний факультет Національного аграрного університету, м.Київ, 15 березня 2007 р.); щорічній міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників” (юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, м.Київ, 19-20 квітня 2007 р.); всеукраїнській курсантсько-студентській конференції “Механізм правового регулювання правоохоронної та правозахисної діяльності в умовах формування громадянського суспільства(Осінні юридичні читання)” (Львівський державний університет внутрішніх справ, м. Львів, 9 листопада 2007 р.); щорічній міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників” (юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, м.Київ, 24-25 квітня 2008 р.); щорічній міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників” (юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, м.Київ, 23-24 квітня 2009 р.), міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми правового забезпечення екологічної безпеки, використання та охорони природних ресурсів”(Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого, 9-10 жовтня 2009 р.).

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертації знайшли відображення у 11 опублікованих автором працях за темою дисертації, із яких 4 статті у наукових фахових виданнях згідно з вимогами ВАК України.

Структура і обсяг дисертації зумовлені метою та завданнями дослідження і складається із вступу, трьох розділів, що містять вісім підрозділів, висновків, переліку використаних джерел. Загальний обсяг дослідження становить 223 сторінок, із них основного тексту – 189 сторінок. Список використаних джерел складається із 217 найменувань на 23 сторінках.

 

Предыдущая статья:СЛАЙД № 11, 12 Следующая статья:Поняття та ознаки радіаційної безпеки: науково-теоретичні підходи та законодавче визначення.
page speed (0.0426 sec, direct)