Всего на сайте:
183 тыс. 477 статей

Главная | Охрана труда, БЖД

РОЗДІЛ І. ПОНЯТТЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ ТА ЇЇ ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ.  Просмотрен 303

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

Правове регулювання охорони праці


ЗМІСТ

Вступ.

Розділ 1. Поняття охорони праці та її правове забезпечення.

Розділ 2. Загальні гарантії прав працівників на охорону праці.

2.1. Охорона праці жінок;

2.2. Охорона праці неповнолітніх осіб;

2.3.Додакові гарантії на охорону праці осіб з пониженою працездатністю.

Розділ 3. Розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань

і аварій.

Розділ 4. Нагляд і контроль за додержанням законодавства про охорону праці.

Висновки.

Додатки.

Список використаної літератури.


ВСТУП

Коли люди гинуть на війні або вмирають від невиліковних хвороб з цим злом важко присмиритись. Але коли у мирний час у звичайній повсякденній праці люди отримують каліцтва, від яких стають інвалідами або вмирають якщо це трапляється з сотнями, тисячами людьми переважно середнього віку, то подібне явище просто не вкладається в свідомість. Людство впоралося з багатьма захворюваннями, але дотепер не навчилась надійно захищати людину, її життя, здоров’я в процесі повсякденної праці, за даними Всесвітньої організації охорони праці смертність від нещасних випадків займає 3 місце після серцево-судинних захворювань, причому гинуть працездатні люди, віком до 40 років. Тому, зрозуміло, що охорона праці відіграє важливу роль, як суспільний чинник оскільки, якими б вагомими не були трудові здобутки вони не можуть компенсувати людині втраченого життя. Окрім соціального, охорона праці має важливе економічне значення – це і висока продуктивність праці зниження витрат на оплату лікарняних, компенсацій за важкі та шкідливі умови праці. А розрахунками Німецької ради підприємців наслідки нещасних випадків коштують у 10 разів дорожче, ніж вартість заходів щодо їх попередження.

Фахівці Міжнародної організації праці (МОП) підрахували, що економічні витрати пов’язані з нещасними випадками, складають 1% світового валового національного продукту.

Цілком зрозуміло, що вивченню питань охорони праці її правовому регулюванні приділяється серйозна увага. Вчені інженери, лікарі, психологи, представники інших наук та фахів вивчають проблеми створення безпечних та не шкідливих умов праці. Адже саме за таких умов людина здатна працювати високопродуктивно. Питання щодо забезпечення умов праці завжди супроводжували розвиток цивілізації і людства.

Умови праці розглядалися в працях Аристотеля (387)-322 рр. до н.е.), Гіппократа (400-377 рр. до н.е.).

М.В. Ломоносов (1711-1765) написав основоположні праці про безпеку в гірництві. Багато зробили для наукового вивчення і вдосконалення гігієни праці в умовах інтенсивного розвитку промисловості вчені Д.П.Ні кольський (1855-1918 рр.) О.О.Прес (1857-1930), В.О. Левицький (1867-1943 рр.), М.О. Вендорчик (1857-1933).

Правовою основою щодо охорони праці є Конституція України, Закону України “По охорону праці”, “Про охорону здоров’я”, “Про пожежну безпеку”, “Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення, а також Кодекс законів про Працю України.

Правове регулювання охорони праці знайшло відображення, в нормах глави ХІ “Охорона праці” (ст.ст. 153-113), глави ХІІ “Праця жінок” (ст.ст. 174-186) , глави ХІІІ “Праця молоді” (ст.. 187-200) КзпП.

З охороною праці тісно пов’язана низка правових норм, що відноситься до певних галузей права.

Це норми цивільного права, що встановлюють майнову відповідальність при ушкодженні здоров’я або смерті громадянина, норми адміністративного права, що визначають адміністративну відповідальність, порядок притягнення до неї органами охорони праці, норми кримінального права, що встановлюють відповідальність при вчиненні злочинів у галузі охорони праці і техніки безпеки. Ці правові норми безпосередньо спрямовані на забезпечення безпечних і здорових умов праці. В усіх цих галузях відображена державна політика в галузі охорони праці, що базується на принципах: пріоритету життя і здоров’я працівників, повної відповідальності власника за створення безпечних і нешкідливих умов праці; комплексного розв’язання завдань охорони праці на основі національних програм з цих питань та з урахуванням інших напрямків економічної соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони навколишнього середовища соціального захисту працівників повного відшкодування шкоди особам, які зазнали шкоди від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань участі держави і професійних заварювань щодо охорони праці, здійснення навчання населення. Професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці, забезпечення координації діяльності державних органів, установ, організацій, громадських об’єднань, що вирішують різні проблеми охорони здоров’я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва в галузі охорони праці, використання світового досвіду, щодо поліпшення умов праці і підвищення безпеки праці.


РОЗДІЛ І. ПОНЯТТЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ ТА ЇЇ ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ.

Право на безпечні та нешкідливі умови праці визнано в Україні одним з конституційних прав людини і громадянина. Забезпечення цього права здійснюється за допомогою системи правових соціально-економічних організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних лікувально-профілактичних заходів та засобів.

У своїй сукупності нормативні акти про охорону праці – це правила стандарти, норми, положення. Інструкції, та ніші документи, яким надано чинність правових норм обов’язкових для виконання. У науковій літературі охорону праці як правову категорію розглядають у широкому, та вузькому значенні.

При вживанні терміну “Охорона праці” в широкому розумінні до його поняття відносять ті гарантії для працівників, що передбачають усі норми трудового законодавства. Проте термін “охорона праці” в чинному трудовому законодавстві вживається не в такому широкому, тобто буквальному значенні цих слів, а в більш вузькому. У вузькому значенні під охороною праці розуміється сукупність заходів щодо створення безпосереднього в процесі роботи нормативних безпечних технічних і санітарно-гігієнічних умов для працюючих.

Охорона праці пов’язана з різними галузями науки такими як медицина, токсикологія, токсикологія, фізіологія, біологія, біохімія, хімія, механіка, електротехніка, фізика, психологія, епідеміологія. В останні десятиріччя з’явилась нова наука – ергономіка, що вивчає методи взаємодії техніки і людини. Традиційно вважалось, що людина повинна пристосуватись до роботи. Використовували навіть термін “адаптація на робочому місці”.

Ергономіка розробляє досить ефективні заходи щодо адаптації праці до людини внаслідок чого працівник ставиться у найсприятливіші з можливих умов по виконанню функціональних завдань.[1]

Легальне визначення охорони праці дається в ст. 1 Закону України від 14 жовтня 1992 р. “Про охорону праці”.

Охорона праці – це система правових соціально-економічних організаційно-технічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів спрямованих на збереження здоров’я і працездатності людини в процесі праці. Україна одна з перших держав на пострадянських теренах прийняла закон, що комплексно регулює питання охорони праці. У подальшому його норми були конкретизовані шляхом прийняття підзаконних нормативно-правових актів, що сформували самостійну гілку у складі кодифікованого трудового законодавства України.

Враховуючи основні міжнародні стандарти у сфері охорони праці, національні законодавство встановлює пріоритетність життя та здоров’я працівників над результатами виробничої діяльності право на одержання інформації з питань охорони праці, повну та всебічну інформацію про наявні та шкідливі умови праці, передбачає систему організації управління охороною праці на національному виробничому рівнях, створення спеціальних служб, що здійснюють комплексне управління охороною праці, запроваджує принципи оподаткування доходів роботодавця, гнучке коригування розмірів страхових внесків роботодавця на загальнообов’язкове соціальне страхування від нещасних випадків і професійних захворювань.

Центральне місце у системі законодавства України про охорону праці займає Закон України “Про охорону праці від 14 жовтня 1992 р. № 2694-ХІІ він містить дев’ять розділів, що встановлюють загальні положення з охорони праці, гарантії прав працівників на охорону праці, організацію охорони праці на виробництві, стимулювання охорони праці, державне управління охороною праці, державний нагляд і громадський контроль за охороною праці, відповідальність за порушення законодавства про охорону праці окремий розділ визначає порядок прийняття, опрацювання та скасування нормативно-правових актів про охорону праці.

За сферою дії нормативно-правові акти про охорону праці поділяються на міжгалузеві та галузеві. До державних міжгалузевий нормативних актів про охорону праці належать акти загальнодержавного користування, дія яких поширюється на всі підприємства.

До державних галузевих нормативно-правових актів про охорону праці належать акти, дія яких поширюється на підприємства, установи, організації, що належать до певної галузі економіки.

Особливістю законодавства України про охорону праці, є те, що значна частина питань з охорони праці регулюється нормативно-правовими актами прийнятими на конкретному підприємстві, в установі організації. Порядок їх прийняття встановлюється централізованим законодавством. За порядком прийняття локальні нормативні акти поділяються на такі, що приймаються роботодавцем самостійно або за погодженням з працівниками підприємства та їх представниками, і такі, що приймаються загальними зборами найманих працівників. За предметом правового регулювання, локальні нормативно-правові акти можна поділити на ті, що регулюють:

- організацію управління охороною праці на виробництві;

- забезпечення перспективного і поточного планування безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;

- організацію проведення навчання з питань охорони праці;

- встановлення безпечного виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства.

За зовнішньою формою вираження локальні нормативні акти можна поділити на:

- правила (наприклад “Правила внутрішнього розпорядку”, які визначають обов’язки персоналу);

- положення(“Положення про комісію з питань охорони праці”, “Положення про службу охорони праці на підприємстві”);

- інструкції (“Інструкція про порядок організації, та проведення зварювальних робіт на підприємстві”);

- накази (наказ “Про порядок атестації робочих місць щодо їх відповідальності нормативним актам про охорону праці”);

Прийняті локальні нормативно-правові акти з охорони праці мають відповідати чинному законодавству України, вимогам державних міжгалузевих та галузевих нормативних актів, стандартам про оформлення документів, що забезпечує їх правильне розуміння.[2]

До розробки проекту локального нормативно-правового акту залучаються представники працівників-уповноважені трудових колективів з питань охорони праці, представники профспілок, члени комісії з питань охорони праці підприємства, що представляють інтереси найманих працівників здійснюється не лише на етапи розроблення проекту акта про охорону праці, але й після прийняття акта шляхом ознайомлення всіх працівників з його змістом . На роботодавця покладається обов’язком розповсюдження інструкцій шляхом їх видання тиражування, придбання у вигляді брошур плакатів.

Важливе значення у правовому забезпеченні охорони праці на підприємстві, установі, організації належить колективному договору. Зобов’язання сторін колективного договору з питань охорони праці передбачають систему інженерно-технічних заходів спрямованих на забезпечення безпечних і не шкідливих умов праці, запобігання виникнення виробничого травматизму і професійних захворювань, зменшення факторів шкідливого впливу на організм працюючих та скорочення кількості робочих місць зі шкідливими та важкими умовами праці, зростання культури виробництва. Такі заходи можуть бути вкладені у вигляді додатка до колективного договору.

Зобов’язання роботодавця полягають у запровадженні ефективної системи управління охороною праці, шляхом створення відповідних служб, які забезпечують, комплексне вирішення питань з охорони праці, усунення причин, що призводять до нещасних випадків, у тому числі і виведення з експлуатації будівель та споруд, що перебувають у аварійному стані, проведенні лабораторних досліджень умов праці на їх відповідність встановленими правилами – нормативам, стимулювання запровадження у виробництво екологічно чистих технологій.

Зобов’язання роботодавця включають своєчасне забезпечення працівників спецодягом, спецвзуттям, засобами індивідуального захисту, проведення навчань з питань охорони праці та обов’язкового медичного огляду, надання пільг.

Колективний договір може містить зобов’язання спрямовані на встановлення додаткових пільг в організації охорони праці для окремих категорій працівників створення належних умов праці інвалідів, неповнолітніх працівників, поліпшення умов праці жінок, їх побутового та медичного обслуговування на виробництві, вивільнення жінок зі шкідливих робіт та нічних змін.

Зобов’язання найманих працівників виживають із кожного працівника виконувати вимоги нормативно-правових актів про охорону праці. Працівники зобов’язуються співпрацювати з роботодавцем та представниками сторін щодо організації безпечних та нешкідливих умов праці, вживати посилених заходів з метою ліквідації виробничої ситуації, що загрожує життю і здоров’ю людей, навколишньому природному середовищу, виконувати вимоги правил поводження з машинним, устаткуванням та іншими засобами виробництва.

У колективному договорі необхідно передбачити механізм економічного стимулювання за активну участь та ініціативу у здійсненні заходів підвищення безпеки та поліпшення умов праці.

Сторони колективного договору можуть передбачити й інші пільги та гарантії у сфері охорони праці на рівні не нижчому за передбачений законодавством, хоча можуть передбачити і вищі або додаткові гарантії.


Предыдущая статья:ТИХАЯ МОЯ РОДИНА Следующая статья:РОЗДІЛ ІІ. ЗАГАЛЬНІ ГАРАНТІЇ ПРАВ ПРАЦІВНИКІВ НА ОХОРОНУ ПРАЦІ.
page speed (0.0196 sec, direct)