Всего на сайте:
148 тыс. 196 статей

Главная | Литература

Біографія поета  Просмотрен 206

Жан-Нікола-Артюр Рембо народився 20 жовтня 1854 року в провінційному містечку Шарлевіль, в Арденнах, на північному сході Франції. Це місто він назвав «найідіотськішим з усіх провінційних міст»

Його батько, Фредерік Рембо, був військовим, служив в Алжирі, який із корисливих міркувань одружився із заможною селянською дівчиною Марі-Катрін-Віталі Кліф. У подружжя було четверо дітей (дві дочки і два сини). Коли хлопчикові виповнилося чотири роки, батько покинув сім’ю.

Мати присвятила своє життя дітям і виховувала їх так, як вона це розуміла: головним для неї було виховання покори й ощадливості. За найменшу провину їх карали домашнім арештом і тримали на хлібі і воді. Взаємини Артюра з нею були напруженими: вона не схвалювала його прагнення стати поетом, хотіла бачити в ньому звичайного селянина-фермера. Головним у житті для неї були гроші: поетичними спробами сина вона зацікавилася лише тоді, коли дізналася, що вони можуть принести певний прибуток. Проте вона завжди чекала на повернення свого сина, голодного й обірваного, коли він повертався додому з мандрів.

Змалку Артюр подарував батькам неабиякі надії: був богобоязливим, слухняним, блискуче вчився. Здібності Рембо всіх вражали. Вчитель Жорж Ізамбар підтримував перші спроби юного поета. Із шести-семи років Артюр почав писати прозу, а потім вірші.

У школі ним надзвичайно пишалися, вірш -«Новорічні подарунки сиріт»-, який він написав у п’ятнадцять років, розпочинає майже всі його збірки. Директор колежу пророчо сказав: «Рано чи пізно цей хлопчик примусить про себе говорити, це буде або геній добра, або геній зла».

У п’ятнадцять років написав вірш «Сенсація», опублікований без відома автора в одному з паризьких журналів на початку 1869-го. Цього ж року надрукував кілька віршів латинською мовою. У цей час Рембо багато читає, захоплюється творами Рабле і Гюґо, а також поезією «парнасців». Віршами «Офелія», «Бал повішених», «Зло», «Сплячий у долині» поет заявив про себе як символіст. В. Гюґо, високо поцінував талант молодого Рембо, назвав його «дитям Шекспіра».

У поезії Рембо починав так, як і Верлен: з учнівської відданості тодішнім авторитетам — В. Гюґо, поетам «Парнасу», Ш. Бодлеру.

Але вимір його генія був іншим: за півтора роки він ніби повторив у власному творчому шляху етапи розвитку французького романтизму. І прийшов до заперечення усіх авторитетів.

Перші твори Рембо були написані ще під час навчання в ліцеї, в 1862–1863 роках. У 1869 році йому вдалося опублікувати три вірші латинською мовою.

Чотири рази Артюр утікав із дому, навіть приїздив до Парижа... У серпні 1870 року Рембо потай залишив Шарлевіль, дістався до Парижа, а потім вирушив до Бельгії, де намагався зайнятися журналістикою. З допомогою поліції мати повернула неповнолітнього сина додому. Але ненадовго: від того часу він вже не знатиме спокою. Він бунтар і постійне оновлення стає пафосом його поетичного мислення.

1871 року, дізнавшись, що проголошено Комуну, Рембо кидає ліцей і, діставшись до Парижа, бере участь у революційних подіях. За спогадами сучасників, поет жив разом з комунарами, якийсь час був навіть у національній гвардії. Суворо-ритмічний «Вільний гімн Парижа», зворушливий образ дівчини-комунарки у вірші «Руки Жанни-Марі» — яскраві свідчення його настроїв. Але після розгрому Комуни, зневірившись у соціальній боротьбі, А. Рембо в листі до друга від 10 липня 1871 року просить знищити свої твори про комунарів.

Письменник шукає іншого шляху в поезії, яка, на його думку, має стати пророчицею і ясновидицею.

У серпні 1871-го, повернувшись до Шарлевіля, він посилає свої вірші Полю Верлену. Хлопець із провінційного містечка своїми рядками зачарував відомого поета, і той запрошує його до себе у Париж.

Перебування в Парижі протягом 1871-1872 pp. надзвичайно вплинуло на творче зростання Рембо. Тоді він написав найкращі свої твори, зокрема вірш - «П’яний корабель» - був написаний у 1869 p., коли Рембо було лише п’ятнадцять, а через два роки автор суттєво переробив цей твір. Поет сформулював теорію про роль поета в суспільстві. На його думку, справжній поет — це ясновидець, який володіє таїною алхімії слова, це немов Прометей, викрадач вогню, що несе людству нову цивілізацію. Він намагається поєднати звук і колір, винайти нові ритми й образи.

Знайомство Рембо з Верленом переростає в дружбу. Вони вирушають з Парижа на пошуки нових вражень у Бельгію, а потім у Лондон. Цілий рік вони мандрували разом Європою. Їхні стосунки припиняються після 10 липня 1873 року, коли Верлен поранив свого друга пострілами з револьвера і потрапив на два роки до в’язниці.

Поети зустрілись востаннє у 1875 році у Штудгарті, щоб розійтися назавжди. Збуджений полемікою про релігію, Рембо вдарив Верлена ломакою й продовжував лупцювати, допоки той знепритомнів. Схвильований Рембо впадає наче в лихоманку. Криком душі, зойком людини, котра вже не розраховує на чиюсь допомогу і все ж кличе у всесвіті когось невідомого, стала книга «Сезон у пеклі» (1873), єдина збірка, видана за життя поета. Але невеличкий наклад (500 примірників) письменник не міг оплатити, і книжки так і залишилися на складі. Їх знайшли випадково через кілька десятків років, до того існувала легенда, начебто Рембо сам знищив увесь наклад.

Розрив із Верленом, відсутність коштів, духовна невлаштованість призвели Рембо до гострої творчої кризи. В останніх творах поета відчувається біль і розпач самотньої душі, приреченої на марне благання: «Приходьте всі, навіть маленькі діти, щоб я зміг втішити вас, роздати вам своє серце, прекрасне серце! Прийдіть, бідаки, робітники! Я не хочу молитов, вистачить мені вашої довіри, вона дасть мені щастя».

«Я спробував винайти нові квіти, нові зорі, нові види плоті, нові мови. Я повірив, що володію над-

природною могутністю. І що ж!.. Я! Я, що вважав себе магом або ангелом, вільний від будь-якої моралі, я знову кинутий на землю з необхідністю шукати роботу, обіймати грубу дійсність!» — писав поет.

«П’яний корабель» долі Рембо остаточно збився з курсу. Поет шукає забуття в алкоголі, наркотиках, бурхливих пристрастях. Але це не втамувало «болю пекучих протиріч», і Рембо вирішив змінити своє життя.

Після того, як йому виповнилося двадцять років, він не написав жодного поетичного рядка. Відмовившись від мистецтва, Рембо блукав Англією, Німеччиною, Бельгією, торгував усілякими дрібницями на європейських базарах, наймався косити траву в голландських селах, був навіть солдатом голландських колоніальних військ на Суматрі. Рембо займається всім — від роботи у цирку до закупівлі рабів. Побував він у Єгипті, на Капрі, в Занзібарі. Рембо вивчав мову негрів Сомалі, освоював землі Африки, де не ступала нога цивілізованої людини, допомагав імператору Абіссінії готувати війну проти Італії. У 1882 році Артюр досліджував невідомі європейцям райони, написав про це доповідь і відіслав її в паризьке Географічне товариство. У 1888–1889 роках очолював факторію в Харарі. В останні роки працював у торговельній фірмі «Віанне, Барде і К°», яка продавала каву, слонові бивні, шкіру.

Останній, африканський етап його шляху — найдовший за часом — був водночас і останнім актом зречення від поезії і самого себе. До поезії він так і не повернувся.

Листи, які від нього отримували в Європі, вражають надзвичайною сухістю і діловитістю.

Життя ніби потроху налаштовувалося: більш-менш значні кошти Артюр посилав матері (вона на них, усупереч його волі, купувала землю), можна було вже повернутися до Франції та одружитися...

Тридцяти семи років, стомленим, але ще повним сил, повернувся Артюр Рембо у Францію. Невідомо як склалася б його подальша доля, та 1891-го в нього виникла пухлина правого коліна, яка виявилася саркомою.

Короткий запис у реєстраційній книжці повідомляв, що 10 листопада о 10 годині у віці 37 років помер негоціант Рембо. В останню путь поета проводжали мати і сестра. Поховано поета в Шарлевілі. Молоді монмартрські поети тоді марили його «Голосівками» й намагалися творити нову поезію...

Незабаром після смерті поета С. Малларме написав про нього: «Він мов... метеор, спалахнув і погас». Проте промені його думки й творчості помітні й нині.

Пiсля смертi до митця прийшла всесвiтня слава. Його iм’я стало символом свiтового поетичного авангарду. Без ясновидiння Рембо не було б великої поетичної революцiї Г. Аполлiнера, французьких сюрреалiстiв, iнших поетiв. Його творчiсть привертала увагу й українських поетiв. Значний iнтерес до неї виявляли Юрiй Клен i Василь Бобринський. Поезiї Рембо також перекладали М. Терещенко, Г. Кочур, М. Лукаш, Д. Павличко, В. Стус, В. Ткаченко, М. Москаленко та iн.

Предыдущая статья:Артроскопические критерии нестабильности коленного сустава у детей и взрослых Следующая статья:Творчий шлях
page speed (0.1091 sec, direct)