Всего на сайте:
123 тыс. 319 статей

Главная | Культура, Искусство

Внутрішній монолог, драматичний монолог, ліричний монолог, Роль мови у формуванні й самовираженні особистості  Просмотрен 376

Примітка

Монолог (від грецьких слів monos – один і – logos слово, мовлення) – особ-лива форма побудови усного чи писемного мовлення, що становить розгорнуте висловлювання однієї особи, звернене до себе або до глядача (у спектаклі, кіно-фільмі).

Монолог має певну композиційну організованість і змістову завершеність. Розрізняють внутрішній монолог – роздум уголос, драматичний монолог – поєднання мовлення з мімікою, жестами, ліричний монолог – лірична сповідь у поезії.

Діалог(від грецького – dialogos розмова, бесіда) – одна з форм мовлення, що являє собою розмову між двома особами. Діалог характеризується короткими висловлюваннями, простотою синтаксичної будови його частин, використанням неповних і невикінчених речень. Особливістю діалогу є взаємозумовленість син-таксичної будови реплік співбесідників, яка об’єднує діалог в єдине ціле.

Розрізняють внутрішній діалог – фігура мовлення, що є зверненням до са-мого себе.

Розмова кількох осіб називається полілогом (від грецьких слів poli – багато, logos – слово, мовлення).

Отже, обов’язковим учасником спілкування, крім мовця, є слухач, реальний чи уявний. Мовлення, таким чином, є конкретне говоріння, усне чи писемне, а також сприйняття (слухання або читання).

Користуючись мовою в своєму повсякденному житті, люди залежно від потреби вдаються до різних мовних засобів. Відповідь на практичному занятті відрізняється від виступу на зборах. Коли студент пише твір, він старанніше добирає слова й бу-дує речення, ніж тоді, коли пише приватного листа. Залежно від змісту й мети вис-ловлювання, а також від індивідуальної манери та уподобань у процесі мовлення відбуваються певний добір і комбінування найпридатніших і найпотрібніших саме для цієї мовної ситуації спів­відносних варіантів форм, слів, словосполучень, конструкцій ре­чень тощо. Отже, художній твір (новела, оповідання), наукова стат­тя, наказ керівника установи, протокол, написані однією мовою, відрізняються набором мовних засобів, специфічними особливо­стями у мовному оформленні. Таке розрізнення називається сти­лістичною диференціацією мови.

ФУНКЦІЇ МОВИ

 

У мовознавчій літературі немає загальноприйнятого чіт­кого визначення і поділу функцій мови та їх назв.

З-поміж багатьох функцій мови в житті людини і сус­пільства основними називають такі:

1. Комунікативна функція, або функція спілкування. Суть її полягає у то-му, що мова використовується як засіб спілкування між людьми, як інформацій-ний зв’язок у сус­пільстві. Ця функція є життєво необхідною і для суспільства, і для мови. Для суспільства вона важлива тим, що за допо­могою мови люди обмі-нюються думками й почуттями, зба­гачуються досвідом попередніх поколінь, до-магаються взає­морозуміння у колективі, гуртуються для захисту, створю­ють мате-ріальні і духовні цінності, дбають про поступ вперед.

Для мови комунікативна функція також є вкрай важли­вою, бо мова, якою не спілкуються, вмирає. Зі смертю ж мови вмирає народ, що був її творцем і носієм, вмирає жива культура, створена цим народом і мовою, а писемна та матеріальна культура губиться у віках і забувається. Народ, який втратив свою мову спілку-вання, втрачає і увесь той духовно-культурний світ цінностей, що витворився на ґрунті його мови. Такий народ швидко уподібнюється тому народу, чию мову взяв для спілкування, тобто асимілюється, роз­чиняється в іншій нації. Але втративши все своє, надбане віками (й тисячоліттями), асимільований народ ніколи не зрів-няється з сусідом, чию мову прийняв, бо він втратив національний ґрунт і гід-ність, він є менш вартісний, вто­ринний. Ось чому слід не тільки на словах визна-вати право української мови на широке вживання у суспільному житті, а й кож-ному з нас повсюдно спілкуватися нею, аби україн­ська мова жила повнокровним життям.

Людство винайшло кілька засобів обміну інформацією: звукові і світлові сигнали, азбука Морзе, дорожні знаки, символи, шрифти, коди, жести. Але всі вони мають обмежену сферу застосування і по відношенню до мови є вторинними, по-хідними. Виникли уже на базі мови. Мова є універсальним і унікальним, матері-ально найдешевшим засобом спілкуван­ня.

2. Номінативнафункція, або функція називання.

Усе пізнане людиною (предмети, особи, якості, властивості, яви­ща, процеси, закономірності та поняття про них) одержує назву і так під цією мовною назвою існує в житті і в свідомості мовців. Назва виділяє предмет з безлічі інших. Мовну назву одержують не тільки реально існуючі предмети, а й ірреальні, уявні, вигадані, фантастичні. Завдяки цій функції кожну мову можна розглядати як окрему своєрідну картину світу, що ві-дображає національне світобачення і світовідчування. Мовці намагаються у всіх сферах спілку­вання (науці, техніці, виробництві, мистецтві, політиці, еко­номіці тощо) творити назви своєю мовою. Якщо ж своїх назв не творять, то змушені їх запозичувати з інших мов і перекладати, калькувати або просто в незміненому вигляді засвоювати чужі назви. Немає у світі мов, які б не запози­чували назви з інших мов. Але якщо запозичень занадто багато і процес цей інтенсивний, вини-кає загроза втратити самобутність своєї мови. Тому варто максимально користу­ватися існуючими назвами або творити нові з матеріалу власної мови, а до запо-зичень вдаватися лише в разі крайньої потреби.

3. Мислетворча функція. Мова є не тільки формою ви­раження і передачі думки (як це спостерігаємо при комунікативній функції), а й засобом формування, тобто творення самої думки. Людина мислить у мовних формах. Процес цей склад-ний, йде від конкретно-чуттєвого рівня до понятійного. Поняття закріплюються у словах і в процесі мисленних операцій порівнюються, зіставляються, протистав-ляються, поєднуються чи розподіляються. Отже, мисли­ти — це означає оперувати поняттями у мовній формі, у мовному вираженні.

4. Гносеологічна, тобто пізнавальна (когнітивна), функція мови. Вона полягає у тому, що світ людина пізнає не стільки власним досвідом, скільки через мову, бо в ній накопичено досвід попередніх поколінь, сума знань про світ. Наприклад: засо­бами мови (текст, вислови, фрази, лексика, граматика) мож­на одержати ґрунтовні, об’єктивні знання про космос, океан, Чукотку чи Ямайку, так ніколи там і не побувавши. Мова багата інформацією, вона постійно надає нашому мозку (корі півкуль) матеріал для мислительних операцій, живить і рухає розвиток інтелекту.

5. Експресивна, або виражальна, функція мови. Непов­торний світ інте-лекту, почуттів та емоцій, волі людини є невидимим для інших. І тільки мова на-дає найбільше мож­ливостей розкрити їх для інших людей, вплинути силою своїх переконань чи почуттів на інших людей.

6. Волюнтативна функція є близькою до експресивної. Вона полягає у то-му, що мова є засобом вираження волі співрозмовників (вітання, прощання, про-хання, вибачення, спонукання, запрошення).

7.

Естетична функція. Мова фіксує в собі естетичні смаки і уподобання своїх носіїв (це відповідна лексика і фразеоло­гія, естетичного змісту тексти). Ми-лозвучність, гармонія змісту, форми і звучання, дотримання норм літературної мови у процесі спілкування стають для мовців джерелом естетичної насолоди, сприяють розвиткові високого естетич­ного смаку.

У своїй художній довершеній формі літературна мова сприймається естетич-но вихованими мовцями як естетичне явище (наприклад, високохудожні твори

Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, О. Олеся та ін.).

Мова є першоелементом культури, вона лежить в основі розвитку всіх інших видів мистецтв. І ті естетичні цінності, які ними породжуються, зумовлені знач-ною мірою естетич­ними можливостями мови (театр, кіно, радіо, телебачення то-що).

8. Культуроносна (кумулятивна) функція мови. Мова є носієм культури народу — мовотворця. Кожна людина, оволодіваючи рідною мовою, засвоює культуру свого народу від покоління до покоління, сприймаючи разом з мовою пісні, казки, дотепи,
жарти, легенди, думи, перекази, історію, промисли, звичаї, традиції матеріальної культури і духовного життя нації.

Пропагуючи мову, ми поширюємо свою культуру, вво­димо її у світову. Пе-рекладаючи українською мовою художні твори і наукові праці з інших мов, збага-чуємо нашу культуру набутками інших культур, розвиваємо свою мову.

Мовна культура людини є показником її загальної куль­тури, рівня освіче-ності.

9. Ідентифікаційна функція мови полягає у тому, що мова виступає засо-бом ідентифікації мовців, тобто засобом вияву належності їх до однієї спільноти, певного ототожнен­ня: я такий, як і вони, бо маю спільну з ними мову. Ідентифі-кація виявляється у часовому вимірі: багато поколінь у минулому є нашими пред-ками, бо говорили нашою мовою. Ідентифікація виявляється у часовому вимірі: українці Моск­ви, Петербурга, Сибіру, Канади, Америки, Австралії та ін­ших країн виявляють свою належність до українства українською мовою.

Ідентифікуючу функцію можна назвати ще об’єднуючою. Належність до пев-ного народу, його культури обумовлюється етнічно, тобто походженням. Але це не завжди так. Є багато людей не українського походження, які стали українцями по духу, бо сприйняли з українською мовою українську культуру, весь світ україн-ства, і наша земля була і є їм рідною (Марко Вовчок, Агатангел Кримський, Юрій Клен, Софія Русова та багато інших).

10. Магічно-містична функція мови збереглася з доісто­ричних часів, коли люди вірили у слово як реальне дійство, здатне зупинити небажаний хід дій, побо-роти злі сили, підкорити природу своїй волі. Ця магічно-містична сила слова зна-йшла широке відображення в українському фоль­клорі: заклинаннях, шептаннях, чаруваннях, виливаннях, гаданнях, ворожіннях, казках, переказах, легендах тощо. У них надзвичайною силою наділяються окремі слова, ви­рази за певних умов їх виголошення. У словесному світі зміщуються межі реального і уявного. Нині у зв’язку з поширенням теорій біологічного поля людини, позитивної і негативної енергії, екстрасенсорики набуває нових імпульсів магічно-містична функція мови.

Одиниці мови (звуки, морфеми, слова, словоформи, сло­восполучення, ре-чення, висловлення, текст) по-різному бе­руть участь у виконанні функцій мови. Так, комунікативну функцію мови виконує речення, його називають комуніка­тивною одиницею мови. Проте й інші одиниці мови беруть участь у комунікатив-ній функції, але не як окремі комуні­кативні одиниці, а як одиниці нижчих поряд-ків, як буді­вельний матеріал мовної структури і системи.

Номінативна функція лягає на слова, лексичні словосполучення, фразе­ологізми. В експресивній, волюн-тативній функціях задіяна лексика з емоційним, вольовим значенням. У виконанні інших названих функцій беруть участь усі одиниці мовних підсистем з різною мі-рою продуктивності.

 

Роль мови у формуванні й самовираженні особистості

 

Особистість є носієм свідомості і системи суспільно-значущих якостей. Ідеальна особистість – це людина, що поєднує в собі духовне багатство, високу моральність, фізичну досконалість і виявляє себе як неповторна, самобутня інди-відуальність, що й становить силу її привабливості для інших.

Роль мови у формуванні і самовираженні особистості величезна. Особливе значення має рідна мова, що стає для кожної людини одним з найцінніших над-бань. Найгостріше це відчувається тоді, коли людина довго знаходиться за межа-ми батьківщини. Тоді бодай одна вісточка рідною мовою приносить душевну по-легкість, втамовує тугу за рідною стороною.

Мова — то магічне дзеркало, невичерпний засіб спілкування. У мові відо-бражено життєвий досвід, сприйнятий людством від давнини до сучасності. При
цьому мова відображає не лише те, що на поверхні, а й невидиме для ока, вну-трішню суть речей, не лише світ матеріальний, а й світ ідеальний, який віддзер-
калюється в умопогляді, фольклорі, текстах, ідеях.

Передусім через мову ми пізнаємо рідний народ, його ментальність, куль-туру, історичний досвід. Крізь призму слова сприймаємо одну з граней краси, що
представлена в художній літературі. Наші моральні переконання формуються на основі моральних понять та ідей, що пізнаються завдяки мові. Чим краще ми
опановуємо мову, тим досконалішим стає наше мислення, бо мова і мислення нероздільні.

Вбираючи в себе знання, відображені в мовленні, людина вибудовує власний внутрішній світ, або мікрокосм, формує себе як особистість.

Щодня ми реалізуємо себе, виявляючи своє ставлення до навколишнього світу, і найповніше, найглибше цей процес відбувається у мовленні під час
повсякденного спілкування. Коли людина добре володіє мовою, вона має могутній засіб для впливу на інших людей і досягнення поставленої мети. І тут особливо важливо, щоб цей засіб використовувався для примноження добра, а не зла, щоб особисті цілі не суперечили суспільним, загальнолюдським. Як відомо, словом можна і вбити, і повернути до життя. Людину, що вміє гарно говорити, шанують, захоплюються нею, прагнуть бути в її товаристві. Французький пись-менник Антуан де Сент-Екзюпері писав, що єдина справжня розкіш — це
розкіш людського спілкування.

 

 

 

БЛОК ДОМАШНІХ ЗАВДАНЬ

 

 

1. Прочитати висловлювання. Розповісти, яке місце посідає у вашому житті Інтернет. У чому ви вбачаєте його користь? Які загрози ви відчуваєте для вас і ваших однолітків? Ким ви відчуваєте себе в Інтернеті: Homo faber(людиною вмілою), Homo Consommatus (людиною-споживачем), Homo еloquens (людиною, що спілкується) чи Homo Informaticus (інфолюдиною)?

 

І. Homo Internetus – людина-космополіт, громадянин світу, яка втратила свою ідентифікацію, самобутність і культуру.

Інтернет – це суперпотужний інструмент, який нав’язує західну культуру та систему цінностей. Констатуємо ще один факт, що це безцензурна система, яка наповнена інформаційним сміттям, непотрібною рекламою. (З газети.)

ІІ. Хоча глобалізація високо підносить прапор свободи, але реально сфера свободи людини звужується, як шагренева шкіра, під дією не завжди помітних, однак потужних маніпуляторів — економічних, політичних, мас-культурних, мас-медіальних та інших. Яке місце залишиться для особистості під пресингом глобальних чинників, на що вона спиратиметься? Чи не перетвориться вона просто на статистичну одиницю, позбавлену можливості бути творцем — у культурі, в господарстві, в інтелектуальній сфері? (Іван Дзюба.)

Предыдущая статья:Всемирная история в 4-х томах. Том 4. Новейшая история. Примечания Следующая статья:МОВА ЯК ГЕНЕТИЧНИЙ КОД НАЦІЇ, ЗАСІБ ПІЗНАННЯ, МИСЛЕННЯ, СПІЛКУВАННЯ, ЯК ПОКАЗНИК РІВНЯ КУЛЬТУРИ ЛЮДИНИ
page speed (0.0111 sec, direct)