Всего на сайте:
166 тыс. 848 статей

Главная | Политика

Війна – збройне зіткнення між державами або певними групами населення якоїсь країни.  Просмотрен 311

Влада – вплив однієї частини суспільства (індивіда, групи, організації тощо) на поведінку іншої у бажаному для першої напрямі за допомогою різноманітних засобів (права, авторитету, волі, примусу та ін.); політичне панування над людьми; система державних органів: особи, органи, наділені владно-державними та адміністративними та адміністративними повноваженнями.

Влада виконавча – одна з трьох гілок державної влади, яка організовує та спрямовує внутрішню й зовнішню діяльність держави, забезпечує здійснення втіленої в законах волі суспільства, охорону прав і свобод людини.

Влада державна – вища форма політичної влади, що спирається на спеціальний управлінсько-владний апарат і володіє монопольним правом на видання законів, інших розпоряджень і актів, обов’язкових для всього населення.

Влада законодавча – одна з трьох гілок влади, сутність якої полягає у здатності держави здійснювати свою волю, впливати на діяльність і поведінку людей та їх об’єднань за допомогою законів, правових актів, рішень, що їх приймають представницькі органи влади.

Влада політична – здатність і можливість здійснювати визначальний вплив на діяльність, поведінку людей та їх об’єднань за допомогою волі, авторитету, права, насильства; організаційно-управлінський та регулятивно-контрольний механізм здійснення політики.

Влада судова – одна з трьох гілок державної влади; необхідна умова реалізації принципу поділу влади, покликана запобігати можливості змови чи протистояння двох інших гілок влади (законодавчої та виконавчої), створювати перепони, щоб унеможливити виникнення диктатури.

Внутрішня політика – сукупність напрямів діяльності держави в економічній, соціальній, науковій, освітній, демографічній, правоохоронній, військовій та інших важливих сферах суспільного життя. Має на меті забезпечення ефективності функціонування суспільно-політичного ладу.

Вождь – політичний лідер, який має беззаперечний авторитет в угрупованні (нації, партії, етнічній групі) з точки зору формування цілей та виступає символом його єдності.

Вождізм – владні відносини, засновані на поділі групи (організації) на керівників і підлеглих, на особистій відданості політичному лідеру, вождю. В. переважно властивий для тоталітарних і авторитарних режимів.

Воля політична – прагнення домагатися реалізації поставлених цілей незважаючи на перешкоди.

«Генералізована взаємність» – явище, коли зусилля одного члена співтовариства, спрямовані на участь у спільній справі, зустрічає відповідні зусилля інших. Введено в науковий обіг Р. Патнемом.

Геноцид (грец. genos – рід і caedere – вбиваю) – політика переслідування, гоніння, фізичного знищення етнічної, расової, культурної, релігійної спільноти.

Географічний детермінізм – теорія, яка пояснює особливості політичного процесу впливом географічної території.

Геополітика (грец. ge – земля і politike – політика)– теорія міжнародних відносин, згідно з якою зовнішня політика держави визначається геопросторовим положенням країни.

Герб (нім. erbe – спадщина) державний– символ держави, офіційно прийнята емблема, виконана на за законами геральдики й зображувана на прапорах, монетах, печатках, офіційних паперах тощо.

Гетерогенна політична культура – політична культура, в якій відсутня домінуюча політична культура.

Гільдійна система – система рекрутування політичної еліти, джерелом якого виступає сама еліта.

Гімн (грец. hymnos – урочиста пісня) – музичний символ держави (партії, регіону).

Глобалізація (франц. global – загальний, всесвітній) – становлення єдиної системи фінансово-економічних, суспільно-політичних і культурних зв’язків на основі найсучасніших засобів інформатики і телекомунікацій та втягування більшої частини людства в цю систему (О. Вебер).

Голосування – волевиявлення громадян на виборах, референдумі, плебісциті.

Гомогенна політична культура – політична культура, в якій присутня домінуюча політична культура.

Громадські організації – організаційно оформлені об’єднання, створені для вираження й задоволення інтересів і потреб громадян.

Громадянська культура – термін, впроваджений Г. Алмондом та С. Вербою для позначення політичної культури суспільств, що складається з елементів патріархальної, підданської та партисипаторної культур.

Громадянське суспільство – в ліберальній політичній філософії сукупність інституціолізованих суспільних відносин, які перебувають поза межами державного втручання.

Громадянськість – здатність і прагнення людини до активної участі у справах суспільства та держави на основі усвідомлення своїх прав і обов’язків. Антитеза поняттям аполітичність, абсентеїзм.

Громадянство – правовий зв’язок індивіда з державою, який зумовлює володіння правами та обов’язками, зафіксованими у законах.

Групи інтересів – об’єднання, створені для вираження і задоволення інтересів індивідів у відносинах з суб’єктами політики

Групи тиску (прованс. drop – вузол, grohar – зв’язувати) – групи, що здійснюють вплив на органи влади.

Дейтократія – інформаційні еліти.

Дезінтеграція – шлях формування нової ідеології шляхом розщеплення існуючої; процес розпаду держави (країни).

Дезінформація франц. des – заперечення та information – повідомлення) – інформація, яка не відповідає дійсності.

Деідеологізації концепція – концепція, згідно з якою у сучасному світі ідеологія поступається місцем соціальній технології. З’явилась у 1950-1960-хх рр.

Делегітимація – процес втрати легітимності.

Демократія (грец. demos – вільне населення та kratos – влада) – суспільний лад, за якого джерелом влади є народ; тип політичного режиму, якому властиві обрання органів влади, здійснення влади на засадах плюралізму, змагальний характер політичної участі, функціонування незалежного суду, дотримання прав та свобод громадян.

Демократія представницька – вид демократії, за якої розгляд та вирішення державних питань здійснюється представниками населення, наприклад, в парламенті.

Демократія пряма – вид демократії, за якої рішення ухвалюються на основі безпосереднього і конкретного виявлення волі та думки громадян – на виборах, референдумах, при всенародному обговоренні законопроектів тощо.

Депортація (лат. deportatio – вигнання, вислання) – примусове виселення групи (етнічної) або індивіда з батьківщини.

Депутат (лат. deputatus – визначений, посланий) – обраний член органу законодавчої влади або місцевого самоврядування, який представляє населення чи певні його групи.

Держава – форма організації суспільного життя, управління суспільством, що базується на публічній владі, здійснюється від імені народу, включає владні установи.

Державна політика – діяльність органів державної влади, усіх суб’єктів, наділених повноваженнями державної влади, з визначення цілей та пріоритетів розвитку суспільства, керівництва та управління суб’єктами соціальних дій щодо досягнення цих цілей.

Державне управління – сукупність адміністративного управління та проектування розвитку суспільства, його сфер.

Децентралізація управління – передача функцій управління на нижні рівні управління.

Деконцентрація управління – розподіл управлінських повноважень по горизонталі органів управління.

Диктатура (лат. dictatura – необмежена влада) – режим влади, яка спирається на насильство, придушення політичних та інших опонентів.

Дипломатія – офіційна діяльність держави в особі спеціальних інститутів і за допомогою спеціальних заходів, прийомів, методів, припустимих з позицій міжнародного права.

Дискримінація (лат. discrimination – розрізнення, розділення) – позбавлення чи обмеження політичних та інших прав індивідів за певними ознаками (майновими, расовими, етнічними, статевими тощо).

Діаспора (грец. diaspora – розсіяння) – частина етнічної групи, яка проживає за межами регіону, який є історичним ареалом для даної групи.

Довіра – готовність суб’єкта соціальної дії до встановлення відносин з іншими суб’єктами.

Доктрина (лат.doctrina – учення) політична – система поглядів і положень, що встановлює основні напрямки політичного розвитку. Доктрина утворює сукупність норм, що визначають реалізацію ідеологічних цінностей.

Домінуюча політична культура – комплекс політико-культурних елементів, властивих більшості соціальних груп суспільства.

Екологічна політика – діяльність у сфері регулювання відносин між суспільством та природою з метою створення життєздатного для людини навколишнього середовища.

Економічна політика – складова внутрішньої політики, спрямована на функціонування господарського механізму.

Екстремізм (лат. extremus – крайній) – політична стратегія і тактика, основний елемент яких – використання радикальних, часто незаконних та насильницьких заходів.

Електорат (лат. elector– виборець) – сукупність громадян, які володіють виборчим правом.

Електронний уряд – система електронних інституцій політичної влади.

Еліти політичні – групи, які посідають найвищі статусні позиції в політичній ієрархії, мають вирішальний вплив на розробку, прийняття і впровадження політичних рішень.

Етатизм (франц. etat – держава) – методологічний підхід до вивчення політики, а також ідеологія, які абсолютизують роль держави та передбачають підкорення інтересів особистості та соціальних груп інтересам держави.

Етнографічні групи – елементи етносу, які мають культурні особливості (наприклад, гуцули, бойки, лемки).

Етнократія – влада етносу, його представників (етнічних лідерів, етнопартій). Е. проявляється у нав’язуванні культурних цінностей даного етносу, етнічної мови тощо.

Етно (національна) політика– цілі та заходи, які здійснюють політичні суб’єкти щодо регулювання міжнаціональних відносин.

Етнонаціональні відносини– відносини між суб’єктами етнонаціонального розвитку (етносами, націями, етнічними групами, державними утвореннями).

Етнос (грец. ethnos – народ) (етнічна група) – усталена сукупність людей, яка характеризується спільним походженням, ареалом, етнічними властивостями (мова, культура, свідомість, самоназва).

Етноцид – політика знищення культури національної меншини та нав’язування їй культурних цінностей домінуючої етнічної групи.

Європейська інтеграція – процес поступової уніфікації та зрощування національної економіки європейських держав з метою подолання суперечностей між інтернаціоналізацією господарського життя та обмеженими можливостями внутрішніх ринків.

Європейський парламент – міждержавний і міжнаціональний політичний орган, у якому представлені 12 країн Європейського співтовариства (Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Федеративна Республіка Німеччина, Франція).

Закон – загальнообов’язковий правовий акт, який регламентує певні сфери суспільного життя. Має вищу нормативну силу в державі.

Закрита політична культура – замкнений, орієнтований на локальні цінності, зразки і норми, тип, для якого властивим є традиціоналізм свідомості та поведінки. Закриті культури не здатні до продуктивного обміну цінностями з іншими політико-культурними системами.

Засоби масової інформації (франц. inform – надаю форму, створюю уявлення про щось, зображаю) – індустріальні засоби поширення інформації серед масової аудиторії. Поділяються на друковані, аудіовізуальні та електронні.

Зовнішня політика – діяльність держави на міжнародній арені, яка регулює її відносини з іншими суб’єктами міжнародних відносин.

Ідентифікація (політична, етнічна)  – віднесення на підставі певних ознак індивіда до політичної групи (етносу, нації).

Ідентичність (лат.identifico – ототожнення) (етнічна. національна) – усвідомлення приналежності індивіда до етнічної групи чи нації.

Ідеологія (грец. idea – поняття і logos – учення) політична – логічно впорядкована, систематизована політична свідомість і самосвідомість соціальних груп, через яку вони усвідомлюють та формулюють свої політичні інтереси, потреби, очікування, уявлення про ідеали політичного устрою.

Імперія (лат. imperium – влада, панування)– форма державного устрою, згідно з якою держава має у своєму складі інші держави.

Імпічмент (англ. impeachment – звинувачення) – дострокове припинення повноважень Президента з визначених законом підстав (державної зради, правопорушення тощо).

Індоктринація – стиль спілкування, якій повністю ігнорує свободу людини та її право на вироблення власних політичних переконань.

Інтеграція – співробітництво держав, що приводить до виникнення наддержавних утворень; об’єднання етнічних груп; спосіб виникнення нової політичної ідеології шляхом синтезу елементів існуючих ідеологій.

Інтерес політичний – ставлення до влади, інших суб’єктів, що є рушійною силою політичної дії.

Іредентизм – об’єднання людей однієї національності в межах єдиної держави.

Керівництво політичне – визначення цілей розвитку суспільства (держави, партії, організації), організація спільноти на досягнення цілей.

Колектократія – теорія В. Винниченка, згідно з якою майбутній суспільний лад ґрунтуватиметься на колективних формах власності, які він протиставляв державній власності.

Колонія – держава, політично залежна від іншої держави.

Компроміс (лат. compromissum – угода, згода) – форма врегулювання політичного конфлікту або суперечності, коли сторони йдуть на взаємні поступки.

Комунізм – політичний лад, що базується на суспільній власності на засоби виробництва та відсутності класів; політичний рух, який визнає, що суспільство у своєму розвиткові рухається до безкласового стану.

Комуніканти – особи/інститути, які оброблюють та інтерпретують інформацію.

Комунікатори – особи/інститути, які відправляють інформацію.

Комунікація політична – процес передачі політичної інформації, за допомогою якого вона циркулює між елементами політичної системи, а також між політичною та соціальною системами

Комунітаризм – ідеологічна течія кінця ХХ ст., яка ґрунтується на прагненні до потужного громадянського суспільства, самоврядування на різних рівнях суспільного життя, захисті навколишнього середовища тощо.

Консенсус (лат. consensus – згода, одностайність) – згода соціально-політичних сил щодо шляхів розв’язання політичних проблем.

Консерватизм (лат. conservare – зберігати, охороняти) – політична ідеологія, основними цінностями якої є традиції, природна нерівність індивідів, приватна власність, аристократизм, політична стабільність. Поділяється на традиційний консерватизм (відрізняється залежно від історичних та етнокультурних особливостей країни), неоконсерватизм та лібертаріанство. Два останні за економічними поглядами близькі до лібералізму в частині захисту приватної власності, підприємництва та обмеження ролі держави у економічному житті.

Конституційна (парламентська) монархія – вид монархії, за якого влада монарха обмежена конституцією.

Конституція (лат. constitution – устрій, установлення) – основний закон держави, регламентує функціонування усіх сфер суспільного життя.

Конструктивізм – теоретичний напрям в етнополітології, згідно з яким етноси конструюються (елітами), зокрема, у сфері свідомості.

Контрреволюція – повернення влади або суспільного ладу, який існував до революції; сукупність політичних сил – противників революції.

Конфедерація (лат. cofederatio – спілка, установлення) – союз держав для співпраці у певній сфері.

Конфлікт політичний – зіткнення політичних суб’єктів в їх прагненні реалізувати інтереси та цілі, пов’язані з боротьбою за владу.

Конфлікт антагоністичний – конфлікт, розв’язання якого неможливе в рамках існуючої соціальної системи.

Конформізм (лат. conformis – подібний, відповідний) – відмова від критичного осмислення дійсності, погодження на цінності та інтереси, які людині нав’язують.

Контент-аналіз – метод дослідження у політології, який передбачає переведення інформації в кількісні показники.

Концепція політична – це певний спосіб трактування політичних явищ та процесів, включає основні знання про об’єкт.

Корупція (лат. corruptio – підкуп, занепад) – використання особою службових повноважень та пов'язаних із цим можливостей для одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб, а також обіцянка чи надання неправомірної вигоди посадовій особі з метою схилити її до протиправного використання службових повноважень та пов'язаних із цим можливостей.

Кратологія (грец. kratos – влада і logos – учення)– наука про владу.

Криза політична – фаза політичного процесу, яка характеризується неможливістю ефективного функціонування політичної системи.

Культ особи – явище фактичного обожнення політичного лідера, пов’язування з ним усіх досягнень спільноти, віра у його безпомилкові дії.

Культура політична – сукупність позицій та орієнтацій учасників політичної системи; суб’єктивна сфера, яка лежить в основі політичних дій і надає їм значення.

Легітимність (лат. legitimus – законний, правомірний) – переконання підвладних у правомірності влади, в тому, що вона має право приймати рішення, обов’язкові до виконання.

Легітимність дифузна – фундаментальна, тривала, переважно афективна підтримка влади, незалежно від результатів її діяльності.

Легітимність специфічна – ситуативна, нетривала, орієнтована на результат свідома підтримка дій влади.

Лібералізм (лат. liberalis – вільний) – політична теорія та ідеологія, головною цінністю яких є індивід, його права та свободи. Роль держави вбачає у захисті прав індивідів з одночасним обмеженням її втручання до суспільних відносин.

Лібертаріанство – сучасний напрям в консервативній політичній думці, відрізняється крайнім антиетатизмом в економічних питаннях.

Ліві сили – частина спектру політичних сил, що відрізняється відданістю ідеалам соціальної солідарності, справедливості, рівності. Поділяються на ліворадикалів, яким властивий ідеологічний фундаменталізм та революціонаризм у тактиці, та лівоцентристів, які орієнтовані на співробітництво та компроміси з іншими політичними силами.

Лідер політичний– особа, яка здійснює вплив на учасників політичного процесу, організовує людей на досягнення цілей.

Лінгвоцид– політика знищення мовної основи етнічної групи.

Лобізм(англ. lobby – кулуари)– організований вплив груп інтересів на суб’єктів політичних та адміністративних рішень.

Лобісти– особи, які займаються лобіюванням.

Мандат– доручення на виконання депутатом функцій представництва в органі влади (як правило, в парламенті та органі місцевого самоврядування). Буває імперативним (передбачає виконання наказів виборців та можливість відкликання депутата) та вільним.

Маніпулювання– приховане управління політичною свідомістю і поведінкою людей з метою змусити їх діяти або не діяти задля досягнення цілей політичного суб’єкту.

Медіакратія– влада засобів масової інформації.

Мерітократія– влада гідних, заслужених людей.

Метрополія– держава, яка володіє колоніями.

Міжнародні відносини– сукупність політичних, економічних, соціальних, правових, дипломатичних, військових, гуманітарних, ідеологічних, культурних та інших зв'язків між суб'єктами, які діють на світовій арені.

Міжнародні організації –об'єднання держав, національних громадських організацій та індивідуальних членів з метою вирішення питань регіонального або глобального характеру.

Міністерство– центральний орган виконавчої влади з чітко визначеною сферою компетенції (наприклад, міністерства внутрішніх справ, оборони, закордонних справ, економічного розвитку та торгівлі тощо).

Місцеве самоврядування– політичний інститут, управління місцевими справами самими місцевими громадами.

Мобілізація– діяльність щодо використання ресурсів для забезпечення виконання політичних рішень.

Модернізація– вдосконалення політичної системи, пристосування її до завдань розвитку суспільства, викликаних науково-технічною революцією, новими системами політичної комунікації.

Модернізм– теоретичний підхід до вивчення міжнародної політики, згідно з яким держави є системами, схильними до зовнішніх та внутрішніх впливів, а головним завданням зовнішньої політики є політичне посилення можливостей національного суспільства з підтримки постійного контролю над його зовнішнім оточенням.

Монархія(грец. monarchia – єдиновладдя)– форма державного правління, за якої верховна влада належить одній особі (королю, князю, султану, царю, імператору), вона є довічною та успадковується.

Мультикультуралізм– принцип етнонаціональної політики, згідно з яким суспільне життя базується на полікультурності, поліетнічності.

Народ –історично змінна спільність соціальних груп, яка включає в себе на різних етапах історії класи і прошарки, що беруть участь у вирішенні проблем суспільного розвитку.

Настанови політичні– соціально-психологічне явище, яке характеризується схильністю суб’єкта до певних форм політичної активності.

Натовп– короткочасне, контактне, чисельне скупчення людей, які знаходяться у стані емоційного збудження.

Націоналізм– у широкому значенні політичний рух та ідеологія, спрямовані на вираження та захист інтересів національної спільноти; у вузькому значенні різні варіанти націоналізму та відповідні політичні програми, презентовані партіями, організаціями, групами.

Національний характер– комплекс фізичних і психічних ознак, що об’єднують членів нації і відрізняють її від інших націй (О. Бауер).

Національні інтереси– система відносин, яка поєднує потреби функціонування та розвитку нації як єдиного організму (М. Головатий).

Національно-культурна автономія– форма самоорганізації національної меншини, спрямована на розвиток її національної культури.

Національно-територіальна автономія– форма самоорганізації національної меншини, в якій національний характер мають територіальні органи влади (місцевого самоврядування).

Нація(лат. natio – народ)– соціальна спільнота, яку об’єднують єдина держава (або прагнення до неї), єдині громадянство, юридичні права та обов’язки, усвідомлення як єдиної спільноти, спільність історії, культурних традицій.

Неоконсерватизм(грец. neos – новий і лат. conservare – зберігати)– напрям в сучасному консерватизмі, якому властиві такі цінності, як суспільні традиції, природна нерівність індивідів, приватна власність. За економічними підходами близький до неолібералізму.

Неолібералізм(грец. neos – новий і liberalis – вільний) – напрям в лібералізмі ХХ-ХХІ ст., який характеризується різким антиетатизмом, відмовою від активної соціальної політики.

Некласова політична культура– тип політичної культури в умовах потужного розвитку комунікаційних систем та зближення громадських та приватних форм існування людини. Їй властиві відокремлення соціальних питань від фінансово-економічних, посилення індивідуалізму, застережливе ставлення до бюрократії, спрямування політики на розв’язання конкретних проблем, розширення участі громадян в управлінні тощо.

Носій влади– орган влади, наділений повноваженням згідно з законодавством або документами партії (громадської організації).

Опозиція(лат. oppositio – протиставлення)– політичний інститут, основними функціями якого є акумуляція протестних настроїв, тиск на владу для вдосконалення державної політики; партія чи група, що виступає проти правлячої сили та її дій.

Ордолібералізм– напрям у лібералізмі ХХ ст., в рамках якого допускається активний вплив держави на соціально-економічні процеси.

Орієнтації політичні– особливий різновид політичних настанов, заснований на системному уявленні суб’єкта про мету, план і засоби здійснення політичних дій.

Охлократія(грец. ochlos – натовп і kratos – влада)– влада, що спирається на настрої юрби.

Палавер– форма демократії, втілена в народних зборах, які мали місце у африканських та деяких інших народах на етапі становлення класового суспільства. Передбачає консенсуальне прийняття рішень, право на участь усіх в обговоренні актуальних проблем.

Панування– механізм владарювання, який передбачає нерівноправні стосунки між суб’єктами політики, підкорення, експлуатацію.

Парламент(лат. parlare – говорити, розмовляти)– орган державної законодавчої влади.

Парламентська республіка– вид республіки, за якої важелі виконавчої влади зосереджуються в уряді, який формується за наслідками парламентських виборів.

Партисипаторна політична культура– тип політичної культури, якому властиві значний інтерес громадян до політики, активне ставлення до влади, готовність брати особисту участь у політичному житті.

Партія політична– добровільне та організаційно оформлене об’єднання громадян, що виражає інтереси частини суспільства і прагне до їх задоволення шляхом здобуття, утримання і використання державної влади.

Партійна програма– документ, що містить оцінку партією поточного політичного моменту, перспектив розвитку суспільства, стратегічні цілі діяльності партії, її цілі в окремих сферах суспільного життя.

Партійна система– механізм відносин партій в контексті формування державної влади та державної політики.

Партійний статут– документ, який регламентує організаційне функціонування партії.

Партія кадрова– політична партія, що не має фіксованого членства, складається переважно з професійних політиків, зокрема представників партії у парламентах та інших органах влади, партійних активістів.

Пасіонарність– енергія, що визначає здатність етнічних колективів до історичної та політичної активності. Ця активність визначається кількістю енергії у системі (пасіонарна напруга), кількістю пасіонаріїв (носіїв пасіонарності) різних рівнів.

Патронаж (клієнтелізм)– спосіб реалізації політичної влади, коли підкорення здійснюється в обмін на надання матеріальних благ.

Переконання політичні– моральні принципи, усвідомлені потреби особистості, що спонукають її до певних дій у сфері політики.

Підданська політична культура– тип політичної культури, за якого індивіди усвідомлюють себе членами політичного співтовариства, але не беруть активної участі у політичних процесах.

Плебісцит(лат. plebes – простолюд і scitum – рішення, постанова)– опитування думки громадян з важливої суспільної проблеми. Його результати часто не має зобов’язуючих наслідків.

Плюралізм(лат. pluralis – множинний) – принцип організації суспільного життя, згідно з яким воно функціонує на засадах множинності політичних еліт, суб’єктів політичного життя або політичних ідеологій.

Подвійна етнонаціональна свідомість– одночасна самоідентифікація індивіда з двома чи більше етнонаціональними спільнотами.

Подвійне громадянство– інститут, за якого індивід може бути громадянином водночас двох держав.

Політика(грец. politika – державні й суспільні справи) – сфера діяльності людей, яка пов’язана з взаємовідносинами між соціальними групами та ядром якої є проблема завоювання, утримання і використання державної влади.

Політична контркультура– політико-культурне утворення, що існує у суспільстві, але не має спільного поля з домінуючою культурою.

Політична подія– обмежений у часі момент взаємодії політичних суб’єктів, який впливає на розвиток політичних відносин.

Політична система суспільства– інтегрована сукупність політичних інститутів, організацій та зв’язків між ними, за допомогою якої здійснюється функціонування політичної влади в суспільстві відповідно до політичної культури.

Політична соціалізація– інтеграція індивіда до системи політичних відносин у суспільстві.

Політична субкультура– політична культура соціальної групи.

Політична участь– дії громадян з метою впливу на політичну владу, на процес прийняття політичних рішень.

Політичний процес – сукупність політичних подій, наслідком яких є зміна або стабілізація політичних відносин.

Політичний режим– сукупність характерних для певного типу держави політичних відносин, засобів і методів реалізації влади, стосунків між державною владою та суспільством.

Політичні відносини– відносини між суб’єктами політики (індивідами, соціальними групами, політичними партіями, громадськими організаціями, органами влади та місцевого самоврядування).

Політологія(грец. politike – політика і logos – учення) – наука про політику, про закономірності та особливості розвитку політичного процесу, про функціонування політичної системи і влади, про сутність форм, методи діяльності суб’єктів політики та проблеми міжнародних відносин.

Популізм –загравання влади або політичних лідерів з народом для забезпечення своєї популярності, що характеризується демагогічними гаслами, необґрунтованими обіцянками.

Постбіхевіоралізм– методологічний підхід, що орієнтується на дослідження внутрішніх цінностей індивідів, які визначають політичні дії. Виник через нездатність біхевіоралізму пояснити деякі політичні явища.

Праві сили– спектр політичних сил, який відрізняють антикомунізм, ринковий фундаменталізм, націоналізм тощо. Поділяються на праворадикалів, до яких відносять фашистів або близькі політичні течії, та правоцентристів, до яких відносять консерваторів та правих лібералів.

Право законодавчої ініціативи– право внесення проекту закону на розгляд парламенту.

Право націй на самовизначення– принцип міжнародного права, який означає право націй визначати форму свого державного існування в окремій самостійній державі чи у складі іншої держави.

Правова держава– форма організації і діяльності публічної політичної влади, яка функціонує згідно з принципом верховенства права, за якої діють усталені правові норми, встановлені у порядку, визначеному Конституцією, гарантуються права і свободи людини.

Президент– глава держави в республіках. Обирається населенням, парламентом або спеціальною асамблеєю. Залежно від форми державного правління є гарантом конституції, верховним головнокомандуючим, представляє державу у зовнішніх зносинах тощо.

Президентська республіка– форма державного правління, за якої Президент обирається народом, очолює уряд та призначає його членів.

Прем’єр-міністр– керівник уряду в парламентських та змішаних республіках.

Примордіалізм– теоретичний напрям в етнополітології, прихильники якого дотримуються положення, що етноси існують об’єктивно, поза людською свідомістю.

Приходська політична культура– тип політичної культури (за класифікацією Г. Алмонда та С. Верби), якому властиві індиферентне чи негативне ставлення членів суспільства до політичної влади, відсутність у індивідів інтересу до політики та небажання брати участь у ній.

Прогнозування політичне– отримання інформації про можливий стан політичної сфери в майбутньому на основі вже відомих знань.

Психологія політична– це сукупність почуттів, емоцій, настроїв, переживань, стереотипів, які визначають ставлення індивідів та соціальних груп до політики.

Ратифікація– надання парламентом згоди на дію в державі міжнародного договору.

Ревіталізація– відродження старих ідеологічних схем в оновленій, модифікованій формі.

Революція– найгостріший вид політичних конфліктів, ознакою якого є різка зміна влади в державі, політичного ладу, створення нових політичних інститутів.

Регіоналізм– принцип організації суспільного життя, згідно з яким регіонам країни надаються широкі повноваження з управління суспільним життям; політична ідеологія, що базується на даному принципі.

Регіональна політика– діяльність держави щодо управління просторовим розвитком країни.

Республіка(лат. respublika – громадська справа)– форма державного правління, за якої вищі органи влади обираються.

Ресурси влади– засоби здійснення влади. Поділяються на нормативні, адміністративні, силові, інформаційні, економічні тощо.

Референдум(лат. referendum – те, що має бути повідомлене) – політична подія, центральним елементом якої є голосування громадян з важливої політичної проблеми. Результати голосування, як правило, обов’язкові для виконання органами влади.

Реципієнти– індивіди та групи, які отримують політичну інформацію.

Рішення політичне– спосіб розв’язання управлінської чи іншої політичної проблеми, визначення мети та алгоритму політичних дій.

Розподілу влади теорія– політико-правова теорія, згідно з якою державна влада за функціями, які виконують її органи, розподіляється на законодавчу, виконавчу та судову гілки.

Самоідентифікація етнічна (національна)– віднесення індивідом або групою себе до певного етносу (нації).

Свідомість етнічна (національна)– уявлення етносу (нації) про себе та інші народи та соціальні явища

Свідомість політична– ідеальне віддзеркалення політичної реальності та водночас рушійна сила політичних дій індивідів та груп.

Поділяється, зокрема, на індивідуальну та групову.

Світовий політичний процес– сукупність подій, які розгортаються в політичній сфері міжнародних відносин.

Самосвідомість етнічна (національна)– віддзеркалює суб’єктивний вимір етнічної (національної) свідомості, уявлення етносу (нації) про себе, уявлення індивіда про свою етнічну (національну) приналежність.

Сегрегація– відокремлення етнічної групи від інших

Сепаратизм(франц. separatismе і лат. separatus – окремий)– політичний рух за відокремлення етносу (нації, території) від держави.

Соціал-демократія– одна з гілок соціалістичного політичного руху, яка базується на ідеалах солідарності, справедливості, класового співробітництва, відстоює тактику суспільних реформ.

Соціалізм(лат. socialis – суспільний)– політичний лад, що базується на колективних формах власності на засоби виробництва; теорія та суспільно-політичний рух, що керується ідеалами солідарності, справедливості, відстоює колективні форми власності.

Соціальна політика– державна політика, спрямована на стабільний розвиток соціальної сфери суспільства, задоволення соціальних потреб основних суспільних груп.

Стабільність політична– динамічна рівновага політичних сил.

Сталого розвитку концепція– концепція суспільного розвитку, ухвалена міжнародною конференцією у Ріо-де-Жанейро 1992 р. Ґрунтується на таких принципах: людство може надати розвитку сталого і тривалого характеру; обмеження в експлуатації природних ресурсів пов’язані з сучасним рівнем техніки та соціальної організації; необхідно надати всім людям можливість реалізувати надії на добробут; одна з головних причин екологічних катастроф – злидні; темпи росту населення мають бути погоджені з виробничим потенціалом екосистеми тощо.

Стоїцизм– філософське вчення у Давній Греції.

Стратегія політична– тривалі цілі, основні напрями політичної діяльності, визначення черговості цілей.

Суб’єкт влади– суб’єкт соціальної дії, який здійснює владний вплив.

Субсидіарності концепція– концепція державного управління, за якої управлінські функції зосереджуються на найнижчому з управлінських рівнів, на якому може бути вирішена управлінська проблема.

Суверенітет(нім. suverenitat, франц. souveranste – верховна влада)державний– верховенство державної влади всередині країни та її незалежність у зовнішній сфері.

Суспільні рухи– об’єднання, які не мають чіткого організаційного оформлення, створюються навколо однієї важливої проблеми.

Тактика політична– методи, форми діяльності з реалізації політичної стратегії.

Теократія(грец. theos – Бог, kratos – влада)– влада конфесійної організації суспільства;

Теорія політичного реалізму– теорія міжнародної політики, згідно з якою держави борються за владу на світовій арені, а зовнішня політика держави визначається національними інтересами.

Тероризм(лат. terror – жах страх) – форма ведення політичної діяльності шляхом насильства та залякування.

Толерантність(лат. tolerantis – терплячий)– властивість суб’єкта, що полягає у вмінні співіснувати з носіями інших культур, політичних поглядів, мови.

Тоталітаризм(лат. totalis – увесь, повний)– політичний режим, за якого політична система здійснює тотальний контроль над усіма сферами суспільного та особистого життя. Йому властиві однопартійність, обов’язкова для всіх ідеологія.

Традиції політичні– нормативні зразки політичної поведінки, що склались історично, передаються з покоління в покоління. Політичні традиції можуть бути динамічними і статичними, стійкими і нестійкими.

Транзитологія– сукупність концепцій переходу країн від недемократичних до демократичних політичних режимів.

Унітарна(лат. unistas – єдність, однорідний, що складає цілий)держава– форма державного устрою, якій властиві єдині правова система, громадянство, система вищих органів влади.

Управління конфліктом– здійснення впливу на хід конфлікту.

Уряд– орган (часто вищий) виконавчої влади у державі.

Уявлення політичні– образи політичних об’єктів, що формуються на ґрунті особистого досвіду та через соціальне спілкування. Вони можуть базуватися на об’єктивних політичних знаннях або існувати у вигляді політичних почуттів і настроїв, можуть бути істинними чи хибними.

Фашизм (лат. fascio – пучок, зв’язка) – політична ідеологія, яка базується на антидемократизмі, шовінізмі, расизмі, силових методах протидії опонентам.

Федерація – форма державного устрою, за якої держава складається з утворень, які володіють деякими атрибутами власної державності (конституціями, законодавчими органами, вертикаллю виконавчої влади тощо), але не є державами у міжнародно-правовому відношенні.

Фемінізм (лат. femina – жінка) – рух за зрівняння жінок у правах з чоловіками; ідеологія партій, які борються за рівність прав жінок та чоловіків.

Фобія (націо -, етно-) – вороже ставлення до інших націй (етносів).

Форма державного правління – принцип організації державної влади. Основні форми державного правління – монархія та республіка.

Форма державного устрою – одна з форм держави, яка віддзеркалює спосіб територіальної організації державної влади.

Функціонування політичне – здійснення й управління діяльністю політичних інститутів, спільними справами, процесами, задоволення потреб суспільства та соціальних груп.

Харизма (грец. charisma – милість, благодать, божий дар) – властивість політичного лідера, яка передбачає ідентифікацію в якості лідера у мас без раціонального підтвердження.

Ценз – обмеження у використанні політичних прав, зокрема виборчого.

Цивілізація (лат. civilis – громадянський) – форма спільного життя людей, якій властиве відтворення певної матеріальної та соціальної структури відносин на основі пріоритету цінностей, ідеалів і життєвих смислів.

Цінності політичні – речі, предмети, явища політичної сфери, які оцінюються як засоби задоволення потреб, реалізації політичних інтересів індивідів та соціальних груп.

Шовінізм (франц. chauvinism – від імені капрала наполеонівської армії від імені капрала наполеонівської армії Н. Шовені) – агресивна форма націоналізму, проповідь національної виключності, протиставлення інтересів однієї нації інтересам іншої нації; схильність до розпалювання національної ворожнечі й ненависті.

БІБЛІОГРАФІЧНИЙ СПИСОК

1. Арендт, Х. Джерела тоталітаризму : пер. з англ. / Х. Арендт. – К. : Дух и літера, 2002. – 539 с.

2. Бебик, В. Менеджмент виборчої кампанії: ресурси, технології, маркетинг : навч. – метод. посіб. / В. Бебик. – К. : МАУП, 2001. – 203 с.

3. Безродний, Є. Ф. Історія політичних вчень : навч. посіб. / Є. Ф. Безродний, О. Ш. Уткін. – К. : ВД «Професіонал», 2006. – С. 25–49.

4. Бодріяр, Ж. Симулякри і симуляція / Ж. Бодріяр; пер. з фр. В. Шовкун. – К. : вид-во Соломії Павличко «Основи», 2004. – 230 с.

5. Бойко-Бойчук, Л. Метод матриць: особливості застосування у політичних дослідженнях / Л. Бойко-Бойчук // Політичний менеджмент. – 2008. – №1. – С. 17–21.

6. Вишняк, О. І. Електоральна соціологія: історія, теорія, методи / О. І. Вишняк. – К., 2000. – 231 с.

7. Габермас, Ю. Структурні перетворення у сфері відкритості: дослідження категорії «громадянське суспільство» / Ю. Габермас. – Львів : Літопис, 2000. – 320 с.

8. Гаджиев К. С. Политическая наука : учеб. пособ. / К. С.

Гаджиев. – 2-е изд. – М. : Международные отношения, 1996. – 400 с.

9. Головатий, М. Ф. Професія – політик / М. Ф. Головатий. – К. : Парламентське видавництво, 2000. – 88 с.

10. Горбатенко, В. Метод «Делфі» та специфіка його застосування у прогнозних розробках / В. Горбатенко // Політичний менеджмент. – 2008. – № 6. – С. 12–19.

11. Дурдин, Д. М. Образ политического лидера и возможности его изменить / Д. М. Дурдин // Полис. – 2000. – № 2. – С. 34–39.

12. Дьяконов, Г. Філософія персоналізму і психологія діалогу / Г. Дьяконов // Соціальна психологія. – 2005. – № 2. – С. 23–28.

13. Климанська, Л. Д. Соціально-комунікативні технології в політиці: таємниці політичної «кухні» : монографія / Л. Д. Климанська. – Львів : Видавництво Національного університету «Львівська політехніка», 2007. – 332 с.

14. Корогодов, Н. В. Основы политологии : учеб. пособ. / Н. В. Корогодов, Ю. В. Зайончковский. – Х. : Парус, 2008. – 359 с.

15. Логвина, В. Л. Політологія : навч. посіб. / В. Л. Логвина. – К. : Центр навчальної літератури, 2006.

16. Луман, Н. Власть / Н. Луман. – М. : Праксис, 2001. – 256 с.

17. Моисеев, Н. Н. Размышления о современной политологии / Н. Н. Моисеев. – М., 2000. – 212 с.

18. Мухаев, Р. Т. Политология : учеб. для вузов / Р. Т. Мухаев. – 2-е изд. – М.

: «Издательство ПРИОР», 2001. – 430 с.

19. Олсон, М. Влада і процвітання. Подолання комуністичних і капіталістичних диктатур / М. Олсон ; пер. з англ. А. Іщенка. – К. : Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007. – 174 с.

20. Піча, В. М. Політологія : підруч. для студ. вищ. закл. Освіти / В. М. Піча, Н. М. Хома. – 5-е вид., виправ. і допов. – Львів : «Магнолія», 2009. – С. 229–245.

21. Политология : учеб. пособ. для вузов / науч. ред. А. А. Радугин. – 2-е изд., перераб. и доп. – М. : Центр, 2001. – 336 с.

22. Політичні конфлікти в сучасній Україні: сутність, витоки, шляхи подолання : Курасівські читання – 2008 / НАН України, редкол. : Ю. А. Левенець [та ін.]. – К. : ІПіЕНД, 2008. – Вип. 41. – 266 с.

23. Політологічний енциклопедичний словник / За ред. Ю. С. Шемшученка, В. Д. Бабкіна, В. П. Горбатенка.– К. : Генеза, 2004. – 736 с.

24. Климанська Л. Політологія / Л. Климанська, Я. Косминас, В. Харченко. – 2-е вид., перероб. та доп. – К. : Ельга, Ніка-Центр, 2003. – С. 9–40.

25. Політологія : навч. посіб. для самостійного вивчення дисципліни / О. М. Кузь, В. І. Вихрова, Жеребятнікова, Н. О. Карась. – 2-е вид., випр. і допр. – Х. : ВД «Інжек», 2007. – 389 с.

26. Політологія / за ред.

О. В. Бабкіної, В. П. Горбатенко. – 2-е вид., перероб.і доп.. – К. : Видавничий центр «Академія», 2003. – 526 с.

27. Політологія. У 2-х кн. : навчально-методичний комплекс : підруч. / А. Колодій. – К., 2004. – С. 37-72.

28. Політологія. Навчально-методичний комплекс : підруч. / Ф. М. Кирилюк [та ін.]. – К. : Центр навчальної літератури, 2004. – С. 459–477, 495–539.

29. Прикладна політологія : навч. посіб. / ред. В. П. Горбатенко. – К. : Академія, 2008. – 472 с.

30. Пугачев, В. П. Введение в политологию : учеб. для студ. высш. учеб. завед. / В. П. Пугачев, А. И. Соловьев. – 3-е изд., перераб. и доп. – М. : Аспект Пресс, 2000. – 447 с.

31. Шляхтун, П. П. Політологія (історія та теорія) : підручник для вузів / П. П. Шляхтун. – К. : Центр учбової літератури, 2010. – 472 с.

32. Шляхтун, П. П. Політологія (теорія та історія політичної науки) : підручник для вузів / П. П. Шляхтун. – К. : Либідь, 2002. – С. 8-32.

33. Шматко, Н. А. Феномен публичной политики / Н. А. Шматко // СОЦИС. – 2001. – № 7. – С. 106-112.

34. Яковлев, Д. В. Політичні та соціальні технології : навч.-метод. посіб. / Д. В. Яковлев. – Одеса : Астропринт, 2004. – 16 с.

Предыдущая статья:КОРОТКИЙ СЛОВНИК ПОЛІТОЛОГІЧНИХ ТЕРМІНІВ Следующая статья:Конкурс Парикмахерского и декоративного искусства, Цели и задачи Конкурса
page speed (0.0238 sec, direct)