Всего на сайте:
148 тыс. 196 статей

Главная | Политика

Психологічні особливості політичної орієнтації суб’єктів політичного процесу  Просмотрен 338

Кожне суспільство характеризується властивими лише йому системою та ієрархією цінностей, які не лише зумовлюють життя окремої людини, а й спроможні трансформувати розрізнене населення в народ з усіма відповідною мірою розвиненими ознаками цивілізованості. Цінності — це життєво значущі предмети, природні утворення і продукти людської діяльності. Розрізняють два види цін­ ностей: пов’язані з вітальними потребами (насамперед забезпе­ чення біологічного, фізичного життя) та вищими, духовними потребами.

Зрозуміло, що перші значно легше забезпечити, ніж другі, позаяк останні тісно пов’язані з рівнем інтелекту, ступенем всебічного розвитку людини. Цінності так само поділяють на такі, що офіційно санкціону­ ються і культивуються за рахунок і за допомогою такої системи засобів, які є в розпорядженні держави, існують незалежно від офіційно пропагованих, тобто на рівні буденної свідомості. Нинішній стан ціннісного світу, зокрема, українського зага­ лу, надто неоднозначний, складний і багато в чому супереч­ ливий. Він характеризується, з одного боку, кризою старої ідео­ логії, крахом застарілих цінностей, масовою відмовою від радянських символів, а з іншого — перегрупуванням носіїв цієї ідеології. Замість монолітної, гомогенної культури, яка доміну­ вала раніше, виникає багато співіснуючих культурно-ціннісних світів, різних ціннісних систем.

Отже, в українському соціумі немає нині ціннісного консенсусу, а навпаки, ціннісне поле над­то розмаїте, розмите, тут спостерігається складна “гра” корпора­ тивних, групових інтересів.267 У таких умовах дослідження проблеми формування та проя­ ву ціннісних орієнтацій громадян, особливо в нестабільних, пе­ рехідних суспільствах, видається надзвичайно актуальним як у науковому, так і у практичному, прикладному аспекті. Вибір кожною окремою людиною позиції і відповідної лінії поведінки в суспільно-політичній життєдіяльності залежить від загальної та політичної орієнтації. У свою чергу, політична орієнтація — це уявлення людини про відповідну її потребам мету політичної діяльності, а також про засоби досягнення та­ кої мети.

Коли розглядаються проблеми політичної орієнтації, йдеться про те, що люди по-різному ставляться до політики загалом. Одні зацікавлені в ній і беруть активну участь у її практичній реалізації. Інші індиферентні до політики, тобто доволі ней­ тральні. Треті взагалі байдужі до політики, вона не становить для них інтересу, вони вважають, що без політики цілком мож­ на і слід прожити.

Інтерес, безпосереднє ставлення людини до політики зумо­ влюються багатьма чинниками (вік, стать, соціальний, сімей­ ний стан, кланові, національні традиції, інформованість, рівень освіти, культури, інтелекту та ін.).

Загалом можна погодитися з такою типологією політичних ролей, які відіграють люди за­лежно від ставлення до політики:

• пересічні громадяни (об’єкт політики, політичних про­ цесів);

• пересічні члени суспільства, що побічно включені в полі­ тичну практику як члени профспілок, окремих організа­ цій, виробничих колективів тощо;

• громадяни, які входять до виборного органу, а також є ак­ тивними членами певної політичної організації, об’єднання;

• громадський, політичний діяч, що активно здійснює прак­ тичну політичну діяльність;

• професійний політик (для якого політична діяльність до­ мінує в житті);

• політичний лідер (загальнодержавний, загальнонаціональ­ ний) як остання, найвища інстанція.

Беручи тією чи іншою мірою участь у політиці, людина пере­ важно керується двома мотивами: альтруїстичним (удосконали­268 ти суспільне життя усіх, зробити його кращим) та егоїстичним (домогтися влади, популярності, розбагатіти тощо). Більшість політиків демонструють перше і намагаються приховати друге, особливо на початку політичної діяльності, позаяк вважають, що це знижує рівень їх авторитету. Мотиви детермінують, визначають мету і програму політич­ ної діяльності людини. І мета, і програма так само можуть бути помітно альтруїстичними або знову ж таки егоїстичними.

Мотивувальним чинником політичної діяльності є потреба або потреби людини, особистості у самовираженні, самореаліза­ ції, визнанні, свободі, самозабезпеченні, владі, звеличенні та ін. Як правило, потреби тісно взаємопов’язані, взаємозалежні. Щоб зрозуміти справжню мету політичної діяльності будь-якого суб’єкта політики, передбачити її результат, потрібно уважно проаналізувати характер і особливості потреб, які спонукали його до такої діяльності. Політична орієнтація, як зазначалося, є складним соціально-психологічним утворенням. З одного боку, маємо певні словесно оформлені ідеї та цінності, а з іншо­ го — несвідомі або не повною мірою усвідомлювані мотиви і пе­ реваги, які людина переживає на емоційному рівні.

Політична орієнтація зумовлює політичний вибір. Робити вибір важко, позаяк він залежить не лише від сформованості особи, рівня її соціалізації, політичної культури, а й від особли­ востей суспільних відносин, рівня демократизації суспільства. Вибір може бути груповий та індивідуальний. Перший часто роблять автоматично, під впливом групи, особливо на етапі ран­ ньої соціалізації особи та в разі її низької політичної культури. Другий властивий людині з високим рівнем соціально-психоло­ гічного, духовного розвитку, громадсько-політичної активності. Груповий вибір, як і групові політичні орієнтації, їх швидка зміна найчастіше спостерігаються в нестабільних суспільствах, на перехідних етапах їх розвитку та існування.

Вибір орієнтації далеко не завжди визначений і остаточний. Це динамічний процес, який часто супроводжується сумнівами або пов’язаний з цілковитою дезорієнтацією.

Загалом вирізняють чотири основних підходи до детермінації політичного вибору: ситуаційний, соціологічний, маніпулятив­ ний та індивідуально-психологічний.

Ситуаційний підхід базується на тому, що будь-яка політич­ на орієнтація є не що інше, як реакція на конкретно-історичну ситуацію.

Соціологічний підхід спрямований на аналіз залежності між індивідуальним і груповим політичним вибором відповідно до тих соціально-політичних обставин, ситуації, що склалися в суспільстві, в яких перебувають конкретні соціальні групи або окремі люди, особистості.

Маніпулятивний підхід, як правило, обґрунтовують тим, що люди нібито роблять відповідний вибір у результаті їх своєрід­ ного психолого-політичного “опрацювання” ззовні, у результаті впливу на них, а то й просто звичайних маніпуляцій. При цьому активно використовують різні політичні, психологічні комуні­ кації і технології як засіб своєрідного психологічного політич­ ного впливу. В умовах інтенсивного розвитку, удосконалення засобів ма­ сової інформації, підвищення ролі засобів зв’язку з громадськіс­ тю в політичній життєдіяльності людей маніпулятивний підхід відіграє значну роль у виборі та формуванні громадської думки взагалі, особливо в нестабільних суспільствах з недостатньо роз­ виненими демократичними засадами.

Індивідуально-психологічний підхід базується на тому, що в основу вибору покладено особистісні психологічні якості, риси. Саме вони — вроджені чи набуті — впливають насамперед на вибір людини, суспільно-політичну позицію особи загалом. Вперше цю думку висловив основоположник неофрейдизму Т. Адорно, який обстоював ідею “авторитарної особистості”. Так, на основі ґрунтовних досліджень він дійшов висновку, що авторитарну особу вирізняють серед інших не лише відповідні соціально-політичні чи етнонаціональні орієнтації та установ­ ки, а й характерологічні особистісні риси та якості. Такій осо­бистості, що цілком логічно, він протиставляв демократичну, або ліберальну, особистість.

Частково проблему індивідуально-психологічного підходу в політичному виборі розробив так само відомий представник нео­фрейдизму Е. Фромм, а також інші соціальні психологи, політо­ логи, спеціалісти інших галузей знань. Вибір політичної орієнтації — не одномоментна дія. Фактич­но такий вибір людина робить постійно, дещо змінюючи його, 270 коригуючи. Крім того, такий вибір може бути стабільно-еволю­ційним або дискретним, коли індивід втрачає здатність вибору або різко змінює його під впливом певних соціально-економіч­ них суспільних умов чи особистих психологічних змін.

У процесі вибору індивід певною мірою ідентифікується з ок­ ремою особою або групою осіб. Політичні переваги, як правило, складаються в результаті макрогрупової, або “середовищної”, ідентифікації. Наприклад, людина може ідентифікуватися з ве­ ликими власниками, бізнесменами, управлінцями, середнім класом тощо. Такі ідентифікації спостерігаються внаслідок від­ повідної психологічної близькості до тієї групи, якій людина симпатизує, до якої ставиться прихильно.

Характерними проявами згаданих групових психологічних ідентифікацій є ідентифікації на національній основі, оскільки перш ніж визнати себе представником будь-якої соціальної гру­ пи, людина почувається представником певної національності — українцем, росіянином, поляком та ін. Звідси й виявляється, що, скажімо, національна чи націонал-державна орієнтація ві­ дображає відповідну систему політичних уподобань і переваг. Головним рушієм такої орієнтації є прагнення націй, етносів до незалежності, загроза незалежності (реальна чи уявна), міжна­ ціональні конфлікти, культурна експансія, імміграційні проце­ си націй та ін.

Політичний вибір, як і будь-який інший, здійснюється, як за­ значалося, на основі певних цінностей. Іноді люди роблять та­ кий вибір під впливом, скажімо, цінностей певної релігії, со­ ціальної групи. Вибір може бути й суто прагматичний, в основу якого покла­ дено вузькоособистісні цілі та інтереси, а для багатьох людей — і вузькоегоїстичні. Для того щоб сповна усвідомити це явище, слід пам’ятати, що суспільство — це не штучний, спонтанний набір особистос­ тей. Кожне суспільство можна відповідним способом схаракте­ ризувати згідно з тим, які основні групи особистостей воно має. Відомий український соціолог Є. Головаха вважає, що сучас­ не українське суспільство постає у трьох основних типах осо­ бистостей.

Перший тип — особистість, розчинена в суспільстві, яка не виокремилась із системи традиційних суспільних зв’язків і при­ родно засвоїла колективістську ідеологію.271

Другий тип — особистість, відчужена від суспільства, як ба­ зисний тип, що відповідає періоду поступового занепаду тоталі­ тарної ідеології і характеризується подвійною системою ціннос­ тей. Третій тип (переважаючий, “перехідний”) — це людина з ви­ разною амбівалентністю ставлення до перспективи подальшого демократичного перетворення суспільства, тобто це особа, що постійно вагається, перебуває в ситуації вибору між певними альтернативами, сумнівається у своїх рішеннях, прихильностях тощо. Така точка зору доволі об’єктивна і точна.

Предыдущая статья:Сформулировать цель, задачи, этапы внеклассного мероприятия «Алиса идёт в школу», по видеоматериалу Следующая статья:Політична участь і поведінка: особливості та основні типи
page speed (0.0096 sec, direct)