Всего на сайте:
236 тыс. 713 статей

Главная | Культура, Искусство

Культурне життя  Просмотрен 231

Наголос у культурницькій роботі дер­жава робила на вихованні мас у дусі кому­ністичних ідей. Партія вимагала, щоб куль­турне життя було національним за формою і соціалістичним за змістом, тобто не супе­речило комуністичній доктрині.

Політизована культура мала формувати в суспільній свідомості певні стереотипи, які зробили б поведінку широких мас населення прогнозованою.

Вожді партії часто заявляли, що народні маси слід прилучити до культурних надбань усього людства. Однак із розмаїття загальнолюдської культури ретельно відбиралися лише фрагменти, які були корисними для комуністичної пропаганди.

У сфері культури влада залежала від так званих «буржуазних спеціалістів», тобто інтелігентів, світогляд яких формувався у дореволюційних навчальних закладах. Ак­тивісти створеної компартійними функціо­нерами псевдокультурницької організації

«Пролеткульт»(пролетарська культура) пропонували ліквідувати цю залежність простим способом: відкинути всі культурні надбання людства як буржуазні. В. Ленін не заперечував класового підходу до культури, але ставив проблему в іншу площину: змусити «буржуазних спеціалістів» робити те, що потрібне радянській владі. Тих, хто вимагав свободи творчості, чекали репресії. Держава багато зробила для лікнепу-ліквідації неписьменності. У 1921 р. Рад-нарком УСРР зобов'язав усе неписьменне населення віком від 8 до 50 років навчатися грамоті. Робітники звільнялися на дві го­дини від праці із збереженням заробітної плати, якщо вони вчилися, а селяни отриму­вали 25 відсотків знижки при обов'язково­му страхуванні майна. Навчання в гуртках лікнепу було безкоштовним. Було органі­зовано близько 120 культармійських уні­верситетів,які допомагали активістам лікнепу.

З 1924 p. почалася підготовка до запро­вадження чотирирічного обов'язкового по­чаткового навчання дітей. У містах це зав­дання було виконане за кілька років.

Однак у 1927/28 навчальному році поза школою ще залишалося близько третини дітей шкільного віку.

Після ліквідації (з 1920 р.) університетів наукові дослідження зосередилися пере­важно в установах Всеукраїнської академії наук (ВУАН). Приїзд М. Грушевського іс­тотно пожвавив дослідження з вітчизняної історії. Вчений поставив за мету продов­жити працю над справою всього життя -фундаментальною «Історією України-Руси».

У фізико-математичному відділі ВУАН на світовому рівні провадили свої дослі­дження Л. Граве, М. Крилов. Класичними в галузі мостовипробування були праці К. Симинського. Соціально-економічний відділ теж мав результати найвищої якості. Особливо плідно працював Демографічний інститут - перша в світі науково-дослідна установа з демографії.

Для української художньої літератури 20-ті роки стали періодом відродження. На­ціональний літературний процес під впли­вом революційних подій, а згодом - укра­їнізації набув широкого розмаху. М. Хви­льовий заснував Вільну академію проле­тарської літератури (ВАПЛІТЕ),яка об'єднала понад два десятки талановитих майстрів слова - М. Бажана, О. Довженка, М. Куліша, Петра Панча, Ю. Смолича, В. Сосюру, П. Тичину, Ю. Яновського та ін.

Найяскравішим здобутком українського театрального мистецтва став харківський театр «Березіль»,організований у 1922 р. видатним режисером Л. Курбасом. Різнома­нітним було музичне життя, в якому віді­гравали чільну роль Г. Верьовка, П. Козицький, Б. Лятошинський, Л. Ревуцький. Роз­вивалися всі види образотворчого мистец­тва, представлені митцями старшого покоління-М. Бойчуком, І. Їжакевичем, Ф. Кричевським, а також молодими художниками -А. Петрицьким, В. Касіяном та ін.

Предыдущая статья:Форма і зміст українізації Следующая статья:Українізація: форма і зміст
page speed (0.2563 sec, direct)