Всего на сайте:
183 тыс. 477 статей

Главная | Изучение языков

Мовнокомунікативна компетенція молодого дослідника  Просмотрен 716

Компетентнісно-орієнтований підхід, який не зводиться лише до шаннєво-орієнтованого компоненту, а пропонує цілісний досвід нирішення професійних проблем, виконання ключових функцій, соціальних ролей, сприяє зміні предметно-центрованої системи освіти

на особистісно-діяльнісну і при цьому збереженню її традиційної фундаментальності та універсальності на сьогодні є актуальним.

Нам імпонує характеристика компетентнісного підходу як сукупності конкретних знань і навичок, здібностей, готовності до пізнання, оцінки підготовленості певного освітньо-кваліфікаційного рівня до професійної діяльності на основі наявності визначених компетенцій. Визначальними складниками компетентнісного підходу виступають компетенції, компетентності, професійна компетентність.

Ці слова є похідними від слова компетентний (від лат. сотреіо, сотреіепк - досягати, відповідати, підходити), тобто такий, що "має достатні (ґрунтовні) знання в якій-небудь галузі; з чим-небудь добре обізнаний; тямущий; який ґрунтується на знанні; кваліфікований; має певні повноваження, повноправний, повновладний". У "Великому тлумачному словнику російської мови" додається й таке значення: той, що володіє компетенцією.

Системні і багатокомпонентні поняття "компетентність" і "компетенція" застосовуються для опису якості підготовки і діяльності фахівців. Однак, незважаючи на структурну схожість, ці поняття не є тотожними.

Якщо компетенція (від лат. сотреіепііа - пристосованість до справи) - це наперед задані вимоги до освітньої підготовки, сукупності знань, способів діяльності, коло повноважень, досвіду, якостей особистості, складна, інтегральна, багатоаспектна якість особистості, то компетентність (від лат. сотреіепз - здібний) - уже існуюча якість, реальна демонстрація набутих знань і відповідних умінь, навичок людини як суб'єкта професійної діяльності, володіння нею відповідною (йми) компетенцією (ями) і здатність їх застосовувати у відповідних професійних ситуаціях.

Критерієм якості підготовки виступає професійна компетентність. Це інтегральна особистісна якість, що включає сукупність професійних компетенцій, які зумовлюють готовність до дослідницької діяльності. Професійну компетенцію вчителя-дослідника характеризуємо як сформовану систему професійних знань і вмінь, фахових здібностей, ціннісних орієнтацій, стилю спілкування, необхідних для якісного виконання професійної діяльності.

Серед професійних компетенцій важливе місце відводиться безпосередньо дослідницькій компетенції. Педагогу важливо досконало опанувати методологію наукової творчості, сформувати уміння спостерігати й аналізувати, висувати гіпотези щодо вирішення


дискусійних питань, обґрунтовувати методи дослідження, проводити самостійні теоретичні й експериментальні дослідження, аргументовано викладати отримані результати, бачити місце проведеного ним дослідження серед інших наукових робіт з обраної тематики та його практичне значення.

Наприкінці XX ст. став уживаним термін "мовнокомунікативна компетенція". Л.Мацько і Л.Кравець розглядають її як "сформовану систему професійних знань, комунікативних умінь і навичок, ціннісних орієнтацій, загальної гуманітарної культури, інтегральних показників культури мовлення, необхідних для якісної професійної діяльності". Т.

Симоненко зосереджується на методичному аспекті мовнокомунікативної компетенції, характеризуючи її як сукупність професійно-комунікативних умінь особистості спілкуватися в типових умовах професійної діяльності, володіти потенціалом дидактичного дискурсу, репрезентувати нормативні та доступні для сприйняття навчальні тексти; здатність розв'язувати комунікативні завдання в ситуаціях професійного спілкування.

Серед комунікативних компонентів мовлення виділимо змістовність (глибоке осмислення теми, головної думки висловлювання), точність (вибір слів, які найбільше відповідають висловлюваному змісту), логічність (тобто послідовність висловлювання відповідно до законів логіки), правильність (дотримання мовних норм), стислість викладу думок, доказовість, коректність та доречність вживання термінів, чистота мови, виразність, спрямованість на особистість. Багатство мовлення зумовлюється наявним лексичним запасом, а це, в свою чергу, залежить від загального активного запасу мовних засобів (слів, значень, моделей словосполучень і речень, типових інтонацій, зв'язків і відношень у тексті), сукупності навичок для цілеспрямованого застосування засобів мови.

Науковці доводять, що важливим чинником впливу на становлення і розвиток цієї якості є креативність особистості. Дійсно, розвиток професійної мовнокомунікативної компетенції відбувається відповідно до здатності людини навчатися, її предметних знань та попереднього досвіду і здійснюється в межах ситуативного контексту, пов'язаного з навчанням та спеціалізацією.

Мовна компетенція як складова комунікативної компетенції створює базове підґрунтя знань про світ, знань того, як і коли використовувати мову (Н. Хомський), передбачає опанування мовної системи за рівнями фонетики, лексики, морфології", синтаксису, стилістики тексту, тобто відповідно формування лексичної, орфографічної, орфоепічної, граматичної, синтаксичної компетенцій. Мовнотермінологічна компетенція особистості виявляється у вмінні доречно використовувати термінологію певної спеціальності, прагматична компетенція - в умінні висловлюватися відповідно до комунікативних намірів і ситуативними умовами мовлення.

Кожний дослідник - це своєрідна мовна індивідуальність, складовими якої є, як правило, мовні здібності, мовне чуття, мовний смак. Мовні здібності, визначені О. Леонтьєвим як сукупність психологічних і фізіологічних умов, що забезпечують засвоєння, відтворення й адекватне сприйняття мовних знаків мовного колективу, об'єднують здібність аналізувати мовні явища, лінгвістичну спостережливість, мовне чуття і пам'ять. На мовні здібності певною мірою впливає середовище (побутове і навчальне), виховання, особистісні дані.

Мовне чуття (інтуїція), або "дар слова" (за К. Ушинським) - це індивідуальна система підсвідомих оцінок, що ґрунтується на літературних нормах і мовних ідеалах. На формування мовного чуття, стверджує І.Аненський, впливають об'єктивні (цінності мовлення) і суб'єктивні (вроджене сприйняття иаціонально-художньої мовленнєвої стихії) чинники. Мовний смак - система ідейно-естетичних і психолінгвістичних орієнтацій соціальної групи мовців чи окремого мовця щодо мови, динаміки суспільної мовної свідомості.

Сучасний дослідник володіє також і мовно-інформаційною компетенцією, тобто знаннями сучасних інформаційних процесів, уміннями самостійного пошуку, аналізу, відбору й систематизації необхідної інформації, в т.ч. електронної, її збереження та передавання.

Безумовно, науково-дослідна робота вимагає постійної копіткої розумової праці, формування таких вольових якостей, як наполегливість, уміння подолати перешкоди, здатність до саморозвитку, внутрішнього прагнення до пізнання нового і більш повного виявлення й розвитку власних можливостей, а також потреби У визначенні власного "мовного обличчя":абстрактно-логічного мислення, аргументовано доказових суджень, спеціальної термінології, використання якої вимагає особливої точності, наявності міркувань, обґрунтування висновків, стислості, лаконічності викладу матеріалу; логічної послідовності, стилістичної, орфографічної, пунктуаційної грамотності.

Виникає питання: як розпочати, "увійти", "втягнутися" в написання наукової роботи? Звичайно, багато важить спрямованість особистості, чи усвідомлюємо ми значення професії, її складнощі, чи готові до формування в себе самоорганізації,що існує в тісному поєднанні із самореалізацією і певним самообмеженням, самоконтролем тощо. Головне - бачити перед собою мету, якої хочемо досягнути, тобто визначити для себе, з якою метою (оцінка, моральне задоволення тощо) виконується робота, чому навчить, які риси характеру виховає.

Важливо виховувати в собі спостережливість, організованість, класне бачення проблеми. А це можливо при систематичному читанні різноманітної літератури (академік І.Зязюн стверджує, що кожного дня повинно бути прореферовано хоча б дві сторінки наукового тексту), при спілкуванні з ученими, перегляді телепередач, прослуховуванні радіопередач, огляді сторінок сайтів Інтернету. А ще важливіше відчувати в собі інтелектуальну радість і задоволення від виконуваної наукової роботи.

Предыдущая статья:Мовна особистість науковця Следующая статья:Лексикографічна компетенція як показник мовноїкуль тури дослідника
page speed (0.0098 sec, direct)