Всего на сайте:
236 тыс. 713 статей

Главная | Культура, Искусство

Українська церква та становище духівництва  Просмотрен 455

Як і раніше особливе місце в україн­ському суспільстві займало духівництво, яке становило окрему суспільну верству. За підрахунками дослідників, духовний стан був досить численним, до нього належала майже десята частина населення - священики з їхніми сім'ями, ченці, люди, що об­слуговували церкву. Окремішність духів­ництва виявлялася в тому, що воно не під­лягало світському суду.

Протягом 14—16 ст. становище пра­вославної Церкви та духівництва не було однаковим.

У 14 ст. православна, руська, віра була прийнята литовськими князями: православ­ними були сини Гедиміна: Любарт, Коріат, Наримунт, Явнут, Ольгерд і майже всі сини останнього. Авторитет православної цер­кви, яку підтримувала більшість населення українських земель, залишався досить ви­соким, однак поступове поширення католи­цизму серед представників великокнязівського двору, тиск з боку католицької держа­ви, якою була Польща, ставав поволі силь­нішим. Після Кревської унії православних литовців та литовців-язичників було прилу­чено до католицизму. Литовських бояр-католиків зрівняно у правах з польською шляхтою. Актом, що засвідчив поділ су­спільства за релігійною ознакою та відкри­вав шлях для утисків православних, стала

Городельська унія 1413 p.,згідно з якою брати участь в управлінні державою та займати урядові посади отримували право лише католики. Щоправда, певні гарантії свого становища православні мали в укра­їнській аристократії, представники якої постійно перебували в раді великого князя литовського та на найвищих посадах. На українських землях, на яких був поширений польський адміністративно-політичний устрій, становище православної церкви було складнішим. З другої половини 15 ст. в найбільших містах Галичини та Західного Поділля - Перемишлі, Кам'янці - навіть були засновані католицькі єпископські ка­федри. Характерною рисою політики мож­новладців ВКЛ щодо православної церкви було прагнення мати в межах своєї держави самостійну церковну організацію і позба­вити церкву залежності від Московії, куди у 20-х роках 14 ст. переїхав київський митро­полит.

Початок 15 ст. позначився гострою боротьбою між Литвою, Москвою та Кон­стантинополем за Київську митрополію. У середині 15 ст. остаточно відбувся поділ Київської митрополії на Київську та Мос­ковську. Собор московських єпископів без погодження з Константинополем поставив окремого митрополита, у Києві залишився свій митрополит, підпорядкований констан­тинопольському патріарху.

...

Освіта

Ще від часів Київської Русі на україн­ських землях великої уваги надавали освіті. За традицією освіту здобували при церквах і монастирях. Спеціально підготовлені дя­ки, яких називали граматиками або книж­никами, навчали дітей письма церковно­слов'янською мовою, початків арифметики, молитвам, співу. Спершу школи існували в найбільших містах, згодом їхня кількість зростала: у другій половині 16 ст. вони дія­ли у Львові, Перемишлі, Стрию, Кременці, Володимирові на Волині тощо. Безпосеред­ніх джерельних свідчень про діяльність українських шкіл у 14 - на початку 16 ст. збереглося мало. Проте, проаналізувавши низку документів, дослідники встановили, що львівські міщани, зокрема купці, були майже всі письменними, складали листи, купували й читали книги. На початку 16 ст. багато людей у Львові переписувало книги. Існування мережі початкових шкіл в Україні підтверджує й те, що багато українців на­вчалося в європейських університетах. Од­ним із українських учених, які здобували освіту на чужині, був Юрій із Дрогобича.

Предыдущая статья:Берестейська унія 1596 p. Следующая статья:Архітектура та містобудування
page speed (0.0596 sec, direct)