Всего на сайте:
210 тыс. 306 статей

Главная | Культура, Искусство

Чим зумовлена поява Берестейської (Брестської) унії і які її наслідки для українських земель?  Просмотрен 422

Форсований наступ католицизму на українські землі, що посилився після укладення Люблінської унії, мав своїм наслідком ополячення та окатоличення укра­їнської еліти, вів до загальної дезорганізації та за­непаду православної церкви, яка катастрофічно по­чала втрачати роль осередку культурного життя, га­ранта збереження національних традицій.

Спроби міщан, організованих у братства, поставити під кон­троль церковне життя, підштовхнути частину церковної ієрархії православної церкви до унії з католицькою церквою після ук­ладення Берестейської унії утворилась уніатська церква, поява якої поглибила наприкінці XVI ст. розкол українського сус­пільства. Лише з часом, у середині XIX ст.. , глибше інтегрую­чись у народні маси, вона починає перетворюватись у націо­нальну українську церкву.

З моменту розколу християнства у 1054 р. на православну та католицьку гілки ідея унії (об'єднання) завжди знаходила своїх прихильників. Але якщо православні вважали, що унія можлива лише при відмові римських пап від ієрархічної пер­шості у християнській церкві, то основною вимогою католиків було визнання православними зверхності папи.

Як свідчить перебіг подій, після церковного розколу слабі­юча православна церква, потрапляючи в силу обставин у кри­тичні ситуації, все частіше звертається за допомогою до Захо­ду, до церкви католицької. Так було у 1274 p., коли в Ліоні була підписана міжцерковна унія, спрямована проти монголе-татарської загрози, так було і в 1439 р. у Флоренції, коли Константинополь бажав заручитись підтримкою західного сві­ту у боротьбі з турками. Значення цих уній полягає у збере­женні та підтриманні самої ідеї об'єднання церков, а також у пошуках можливих форм церковної унії. Таким чином, напри­кінці XVI ст. унійний рух мав вже свою доволі довгу історію, протягом якої неодноразово доводив актуальність та доціль­ність ідеї об'єднання.

Що зумовило популярність ідей уніатства в Речі Посполи­тій після укладення Люблінської унії?

Зміцнення католицизму на фоні втрати православ'ям своїх позицій дало змогу Ватикану розставити свої акценти у питанні церковного об'єднання. Метою унії було приєднання правос­лавної церкви до католицької з обов'язковим визнанням верховенства римського папи, тобто розширення сфери впливу Ватикану на Схід та помітне збільшення церковних володінь. Ідею унії активно підтримував польський король, адже вона відкривала шлях для окатоличення та ополячення українських та білоруських земель, тим самим сприяючи консолідації Речі Посполитої.

Кризовий стан православної церкви створював у цей час умови не тільки для поширення ідей церковного єднання в українському суспільстві, а й для появи у ньому прихильників цієї ідеї. Достатньо сказати, що палкий прибічник та захисник православ'я князь К.Острозький у своєму листі до папи зазна­чав: «Нічого не бажаю гарячіше, як єдності, віри і згоди всіх християн».

З огляду на реалії такі настрої цілком зрозумілі. Люблінська унія посилила процес окатоличення та ополячення української еліти. ї хоча мотиви у тих, хто переходив у като­лицьку віру, були різними (для одних це шлях до привілеїв і посад, для інших — урівняння в правах з поляками, для тре­тіх — прилучення, як вони вважали, до більш розвинутої куль­тури), результат для православ'я був один — різке звуження каналів матеріальної підтримки. Адже саме князі та багаті роди свого часу будували храми, фінансували монастирі, відкрива­ли школи при церквах. Характерною рисою цього періоду було те, що патронат-опіка, своєрідне середньовічне спонсорство церкві, поступово деформуючись, перетворюється на звичайне володіння церквою чи монастирем. Ці релігійні осередки за­ставляли, давали у посаг, у спадщину, здавали в оренду, обмі­нювали та продавали. Світська влада дедалі активніше проникає у церковне життя. Тепер вже не митрополит призначав єпископів, їх висували або ж Пани-Рада. або ж сам великий князь, що відкрило доступ до вищої ієрархії світським особам, які не тільки не переймалися церковно-релігійними інтересами, а переслідували виключно матеріальні цілі, зберігаючи при цьому свої світські звичаї — полювання, банкети, насильства, розпусне життя та ін.

Такий стан справ вів до моральної деградації церковної ієрархії, загальної дезорганізації та занепаду православної цер­кви. Вона вже не могла бути гарантом збереження національ­них традицій та осередку культурного життя. Церковна криза спричинила втручання у релігійні справи міщанства, організо­ваного у братства. Активно протидіючи католизації та полоні­зації українців, братства спробували взяти під свій контроль церковне життя, особливо діяльність церковної ієрархії. По­чин братчиків було підтримано Константинопольською Патрі­архією, яка надала Львівському Успенському братству права ставропігії (автономність, залежність безпосередньо від патрі­арха) і доручила нагляд за єпископами та духовенством.

Поступово у частини вищої церковної ієрархії православної церкви почала визрівати думка про доцільність унії з католиць­кою церквою. В основі таких настроїв лежало хитросплетіння егоїстичних інтересів духовенства та реальних потреб церкви.

Прихильників уній не влаштовувало втручання світської влади у релігійне життя, неконструктивна, на їх думку, лінія Константинопольської Патріархії, бажання не тільки зберегти власні зе­мельні володіння, а й зрівнятись у політичних правах з католицьким духовенством. Свою роль у формуванні позиції уніатів відігравало, очевидно, й утворення в 1589 р. сильного Московського патріархату, який одразу почав претендувати на ка­нонічний та юридичний контроль над Київською митрополією і залежними від неї єпархіями у Речі Посполитій.

Два фактори підштовхнули активізацію унійного руху в середині XVI ст. Спочатку намагаючись убезпечити себе від реформації, польський король дозволяє єзуїтам розгорнути свою діяльність у Польщі (1564 p.), а незабаром у Литві (1569 p.). В результаті Річ Посполита за короткий час вкривається сіт­кою єзуїтських навчальних закладів. Широкого розголосу на­буває релігійна полеміка. Талановиті проповідники активно працювали на ідею унії. Так, Венедикт Гербест ще у 1567 р. цілком резонно вказував православному духовенству на його неуцтво і темноту, як вихід із критичного становища він про­понував церковну унію. Інший відомий проповідник Пйотр Скарга обстоював цю ж ідею у своєму відомому трактаті «Про єдність церкви Божой» (1577 р.) До речі. Скарга не без задо­волення неодноразово підкреслював, що заможні русини, не маючи змоги знайти ґрунтовні антиунійні аргументи, просто скуповували та спалювали його твір.

Поглиблювала розкол суспільства так звана «календарна реформа», проведена папою Григорієм XIII у 1582 р., яка сут­тєво розвела у часі релігійні свята католиків та православних. В результаті католики-феодали неодноразово почали порушу­вати релігійні традиції українських міщан та селянства.

Намагаючись підняти престиж православного духовенства, подолати дискримінацію православних віруючих, водночас ба­жаючи вирішити і цілий ряд власних егоїстичних інтересів, львівський єпископ Гедеон Балабан на з'їзді у Белзі (1590 р.) став ініціатором підписання унії. До нього приєднались луць­кий, турово-пінський та холмський єпископи. У 1595 р.

папа Климент VIII офіційно визнав унію.

Остаточне юридичне оформлення унії мало відбутись у 1596 р. у м. Бересті. Однак собор розколовся на дві части­ни — уніатську та православну. Уніатська частина затвердила акт об'єднання церков та утворення греко-католицької церкви, яка підпорядковувалась римському папі. Було визнано основні догмати католицької церкви, разом з тим церковні обряди залишились православними, а церковнослов'янська мова — мо­вою богослужіння. Уніатське духовенство, як і католицьке, звільнялось від сплати податків, уніатська шляхта нарівні з католицькою могла претендувати на державні посади. Крім того, уніатським єпископам було обіцяно місце в сенаті. Пра­вославний собор не визнав правомірність рішення уніатів. Всі спроби примирення були марними: незабаром сторони прокля­ли одна одну В результаті унія замість консолідації ще більше поглибила розкол суспільства, фактично започаткувала нову площину розколу.

Після укладення унії розпочався масовий наступ на правос­лавну церкву Унія насаджувалась силою, православні цер­ковні маєтності передавались уніатам, православні залишились без вищої церковної ієрархії. Водночас уніатська церква пере­бувала в стані невизначеності, ніби між двома вогнями. Пра­вославні вбачали в них зрадників, а католики не вважали їх повноцінними громадянами і до того ж не виконали значної частини своїх обіцянок на Берестейському соборі. Слід зазна­чити, що католицька верхівка вбачала в греко-католицькій церкві лише засіб поширення власного впливу, а не самостійну цер­ковну організацію. І тому, якщо на перших порах після укла­дення Берестейської унії вона об'єктивно сприяє поширенню католицизму та ополяченню, то згодом прірва між українцями греко-католиками та поляками римо-католиками надзвичайно виростає Еволюція уніатської церкви в умовах ворожого ото­чення призводить до того, що лише у 1848 р. Розпочинається корінний поворот: греко-католицьке духовенство починає звіль­нятись від пропольських настроїв, а уніатська церква, глибше інтегруючись у галицьке суспільство, заявляє про себе як про національну українську церкву.

 


Предыдущая статья:Становище православної церкви в українських землях Следующая статья:Брестська церковна унія 1596 року
page speed (0.2722 sec, direct)