Всего на сайте:
119 тыс. 927 статей

Главная | Культура, Искусство

Грушевський – ілюстрована  Просмотрен 47

 

25. Християнство.В чорноморських грецьких містах, так само на Подунав'ю, християнство почало поширюватися вже в перших віках, і звідти зано­силося в наші сторони через купців і всякий мандрівний люд. Нема сумніву, що вже в IX в. християнська віра стала ширитися в головніших містах України, де було багато такого мандрівного люду, й захоплювала вищі верстви громадянства. Знаємо, що в 860-х роках вислані на Русь грецькі духовні охрестили багато людей, так що на Русь вислано потім осібного владику для сих руських християн. В першій половині X в. згадується церква святого Ільї в Києві на Подолі — в трактаті Ігоря з греками, і серед Ігоре­вої дружини в тім же трактаті згадується Русь християнська і Русь поган­ська. На княжім дворі і в кругах боярських було чимало християн, і не див­ниця була, що й жінка Ігорева, княгиня Ольга, охрестилася теж. В Києві оповідали потім, що вона їздила хреститися до Царгорода, і сам цісар візантійський був їй за хрещеного батька; одначе в записках константино­польського цісарського двору описується докладно, як приймали її, але про хрестини нема згадки, і видно з того, що хрестилася вона таки в Києві. Намовляла й сина свого Святослава хреститися, але тому се не підходило. Зате сини його, що виростали в Києві при старій бабці, з дитячих літ могли вже набратися дещо християнства, між ними й Володимир. Але минуло багато літ, поки він, упорядкувавши справи своєї держави, взявся до поширення християнства.

Літописна повість представляє справу так, що до Володимира приходили з ріжних країв місіонери й намовляли його на свою віру: болгари на маго­метанську, хозари на жидівську, німці на католицьку, греки на православну. Володимир порішив сам випробувати, котра віра краща, і послав своїх послів в ріжні краї — оглянути ті ріжні віри. Посли вертаються і оповідають, що найбільше їм сподобалася грецька віра; бояри теж кажуть, що, мабуть-таки, грецька віра найкраща; коли на сю віру перейшла Ольга — «що була наймудріша з усіх людей». Володимир постановляє охреститися, але не хоче просити греків, щоб прислали йому для сього духовних, а зачіпає їх іншим способом: іде на Корсунь, здобуває і посилає до візантійського цісаря Васи­ля й його брата Константина, що правили вдвох, аби видали за нього сестру, бо інакше піде й на Царгород. Цісарі відповідають, що не можуть видати сестри за поганина — хіба як вихреститься. Володимир відписує їм, що радо охреститься, бо знає вже християнську віру й сподобав її собі. Тоді цісар; посилають сестру свою Ганну до Володимира в Корсунь. Володимир, одначе, ще не поохочує хреститись; але захорував на очі, і цісарівна Ганна намо­вила його, аби скорше хрестився, щоб подужати. Охрестившися, виздоровів справді, повінчався з цісарівною і, забравши грецьких духовних з Корсуня. поїхав до Києва — хрестити киян і всю землю.

В сім оповіданні задержалося тільки дещо з дійсних подій.

Під той час, коли розпочалися переговори про шлюб Володимира з ціса­рівною, він саме кінчив роботу свою коло відбудування держави. Задумую­чися над тим, як би скріпити сю державну будову і свою власть над нею, та містах священики й могли доучувати людей. Ріжні письменники, що самі мусіли ще пам'ятати ті часи, оповідають, що тоді за Володимира охрещено «всю землю», і де не ставало доброї волі, помагав страх: «як не з любові, то з страху хрестилися». За тим пішло будування церков, наставлювано свя­щеників і віддавано їм дітей в науку — «почав Володимир брати дітей у знач­ніших людей і віддавати на науку книжну», каже літопись. Для будови й прикрашування церков закликувано з грецьких країв всяких майстрів і митців: архітектів, малярів, золотників — від них переймали їх штуки міс­цеві люде, і так поширювалася візантійська штука, особливо церковна.

Розуміється, все се діялося тільки по значніших містах: далі, поза ними, а особливо на села, нова віра йшла тільки згодом і поволі. Але «земля» стала християн­ською, і так поруч із зв'язками політичними з'явилися зв'язки культурні. Ріжні землі й племена зв'язала разом не тільки династична зв'язь — спільний рід княжий і спільна дру­жинна верства, що розтікалася з Києва по всіх тих землях, а з нею спільне київське право й порядок, що розносили й заводили по всіх землях княжі намісники, урядники й судді. Зв'язала їх також і спільна віра і церков, і спільна ієрархія (духовенство), підвласна ки­ївському митрополитові, книжність і освіта, сильно закрашені церковною закраскою, і та­кож штука (мистецтво). Перед тим були сильні впливи штуки східної, персько-арабської, тепер над ними бере гору культура і штука візан­тійська, зв'язана з новою державною вірою. Нова «русько-візантійська» культура опановує на довгі віки наші і всі взагалі східноєвропейські землі, що належали до нашої Київської держави.

Взагалі отсі всі нові зв'язки, принесені Київською державою і особливо добою Володимира, зв'язали тісніше між собою не тільки самі українські землі й племена, але поширювалися також і в землях теперішніх білоруських та великоруських і затирали, ослабляли племінну, народну ріжницю, що не відчувалася довго й потім за спільною вірою, ієрархією, книжністю, правом і спільним іменем руським. Духовенство і княжа династія навіть умисно старалися приглушувати все, що ділило сі народності, а підогрівали в них почуття одності.

З тих причин, як отсє вияснив я вище, Володимирове панування стало незвичайно важною добою в житті нашого народу, епохою, як-то кажуть, тим більше, що розпочате ним діло було продовжене й скріплене потім його сином Ярославом, що пішов вірно слідами батька, далі ведучи роз­почате ним діло.

Літописці й інші письменники підносять переміну, яка сталася в Володи­мирі з охрещенням: зовсім його вдача змінилася, не той чоловік став. Та зміна його вдачі нам менше важна — але важно, що, закладаючи нові підвалини під свою державну будову, більш культурні, духовні, добровільні, Володимир заразом пильнує зробити відносини власті і громадянства більш

лагідними, дбає про зближення з громадянством, про кращі порядки. Літописець оповідає, що в другій половині свого князювання Володимир мало воював, жив в згоді з сусідами, більше дбав про внутрішній порядок, часто роздумував з дружиною, з духовенством і з «старцями» — поважні­шими громадянами про кращі закони і установи, «про устрій земський і устав земський». Щодня в його дворі княжім, чи при князю, чи без нього, був пир, і на ті пири приходили бояри і люде з дружини, урядники всякі і «нарочиті мужі» (поважні громадяни), на свята ж робилися великі всена­родні пири, варилися сотні казанів меду, йшла забава по кілька день, убогим роздавалися гроші, а для хорих і калік по домах розвозили всяку страву. Взагалі показував велику ласку людям, особливо убогим: казав їм при­ходити на княжі двори, а для немощних і калік, що не можуть приходити, велів по городах возити на возах всяку страву — хліб, м'ясо, всякі овочі, мед в бочках і квас і питати, де є такі убогі каліки, що не можуть ходити, й їм роздавати. Літописець то все кладе на впливи християнської науки на Володимира по його охрещенню. Але в сім лежала також глибока політична думка, новий напрям державного життя, і найкращий доказ впливу й ваги його дає та пам'ять, яка заховалася в народі про сі Володимирові пири, про його ласку до людей. Забулися його війни і криваві діла, і в піснях про Володимирові часи, які заховалися досі на далекій півночі московській, пам'ятають про нього як про «ласкавого князя, красне сонечко», що пирує цілими днями в київській столиці серед своїх людей, а всякі справи поручає «могутнім богатирям». От звичайні «запіви» таких пісень:

У стольнім було городі у Києві,

У ласкавого князя Володимира,

Було пированнячко, почесний пир

На багацько князів та на боярів

Та на всіх тих гостей — званих-вибраних,

Званих-вибраних, на прихожих теж.

Всі на тім пиру наїдалися,

Всі на почеснім напивалися,

Всі на тім пиру розхвалилися —

Оден хвалиться та добрим конем, Інший убранням своїм шовковим, Інший селами та присілками, Городами-пригородками. Був так день в половині дня, Був той пир десь на півпиру — Володимир князь розпотішився, По тій гридні ясній він похожує Та такі слова він промовлює...

...

42. Культурне життя України і вага його.Вище було згадано, що христи­янство на Україні і візантійські впливи зачалися, певно, ще геть перед Володимиром, але потім, як властю його і його наступників (особливо Яро-:лава) воно було поширене по всіх землях Руської держави, візантійські зпливи і візантійська культура взяли рішучу перевагу над іншими — особ­ливо східними, персько-арабськими, і культурне життя надовго набрало сильної церковної закраски, що налягла і на освіту, на письменство і на артистичну творчість (мистецтво). Освіта й книжність вважалися поміч-

 


Предыдущая статья:Д) МИСТЕЦТВО. Архітектура. Архітектурні памятки можна поділити на три групи: укріпле.. Следующая статья:Архітектура та живопис
page speed (0.0241 sec, direct)