Всего на сайте:
210 тыс. 306 статей

Главная | Право

ТЕМА 7. ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ ЗАДАНОЇ МАЛОЛІТНІМИ, НЕПОВНОЛІТНІМИ, НЕДІЄЗДАТНИМИ ТА ОБМЕЖЕНО ДІЄЗДАТНИМИ.  Просмотрен 581

Правила ст. 1178 ЦК України про відшкодування шкоди, зав­даної фізичною особою віком до 14 років (малолітньою), ґрунту­ються на ст. 31 ЦК України, яка визначає їх дієздатність. Зміст таких правил становить психічна нездатність дітей цього віку, у зв'язку з чим, за незначним винятком, правочини за них уклада­ють їх батьки або особи, які їх замінюють.

Малолітні особи визнаються неделіктоздатними і, відповідно, не можуть бути суб'єктами цивільної відповідальності. В ст. 1178 ЦК України мова йде про завдання малолітніми шкоди майну, зокрема упущену вигоду, здоров'ю, моральної шкоди. Вона може бути завдана як одній, так і кільком особам; як однією, так і гру­пою малолітніх осіб. Майнова шкода може бути завдана і юридич­ній особі.

Особливість зобов'язань щодо відшкодування шкоди, завданою малолітніми, полягає в тому, що обов'язок щодо відшкодування покладається повністю на батьків або осіб, які їх заміняють, у вста­новленому законом порядку. Так, батьками вважаються особи, за­писані у свідоцтві про народження малолітнього. Крім того, не має значення, чи записані вони батьками на підставі свідоцтва про од­руження, чи після встановлення батьківства як, у добровільному, так і в судовому порядку. Незалежно від того, чи розірвано шлюб, проживають разом чи окремо батько і мати, ступеня участі кожно­го з них у наданні матеріальної допомоги дитині тощо, обидва бать­ки відповідають за малолітніх за принципом рівної додьової від­повідальності. Тобто покладання обов'язку щодо відшкодування шкоди пов'язаний, як правило, з неналежним виконанням своїх батьківських прав та обов'язків особистого характеру, які закріп­лені в главі 13 СК України. Проте на родичів дитини незалежно від ступеня спорідненості, які не мають права брати участь у її вихованні, обов'язок щодо відшкодування завданою малолітнім шкоди не може бути покладений.

Обов'язок відшкодувати завдану шкоду малолітнім може по­кладатися також на усиновлювача, оскільки, згідно зі ст. 207 СК України, вони після усиновлення набувають батьківських прав і обов'язків у повному обсязі незалежно від наявності запису їх. як батьків у свідоцтві про народження.

Правила ст. 243 СК України та ст. 58 ЦК України передбачають можливість установлення над дітьми, які залишилися без бать­ківського піклування, опіки. Права та обов'язки опікуна щодо ма­лолітнього повністю збігаються з правами і обов'язками батьків (ст. 249 СК України), тому на них покладається обов'язок відшко­дувати завдану малолітнім шкоду. Проте у разі встановлення опі­ки за життя батьків, не позбавлених батьківських прав, відпові­дальність за завдану підопічним шкоду можуть нести солідарно як батьки малолітнього, так і його опікун.

Законні представники малолітнього можуть бути звільнені від обов'язку відшкодувати шкоду, якщо доведуть, що шкода, виник­ла не з їх вини.

Вперше в ч. 1 ст. 1178 ЦК України дається визна­чення поняття вини таких осіб, як «несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малоліт­ньою особою». Щодо вини: безпосередніх заподіювачів шкоди, то їх. незрілий вік не дозволяє говорити про їх вину, незважаючи на те, що суб'єктивна сторона їх поведінки, мотиви (пограти, помстити-ся тощо) можуть також ураховуватися при її відшкодуванні.

Якщо за об'єктивними причинами один із батьків ніякої участі у вихованні не брав, наприклад, унаслідок перешкоди у спілку­ванні з дитиною, перебування на службі у Збройних силах України та інших військових формуваннях, на тривалому лікуванні, у міс­цях позбавлення волі тощо, говорити про наявність їх вини не можна, оскільки фактичний зв'язок із неповнолітнім був повністю припинений з не залежних від них обставин. Наявність таких об­ставин необхідно довести сторонам за допомогою листів, докумен­тів, письмових доказів тощо.

При відшкодуванні шкоди, завданої малолітнім, не виклю­чається можливість укладення письмового договору між особою, зобов'язаною відшкодувати завдану шкоду, і потерпілим, чи про­стої домовленості між ними, що звільняє від необхідності звернен­ня до суду.

У ч. 2 ст. 1178 ЦК України міститься перелік, закладів, зобо­в'язаних здійснювати нагляд за малолітніми: навчальні заклади, заклади охорони здоров'я чи інші заклади, зокрема приватні шко­ли, спеціальні (кореляційні) навчальні заклади. На останніх по­кладається обов'язок відшкодувати шкоду, завдану малолітніми, якщо вони не доведуть відсутності своєї вини. Проте не може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану шкоду на заклади дошкільної освіти дітей (наприклад, будинок, центр дитячої твор­чості, станцію юних техніків, туристів, натуралістів, центр додат­кової освіти дітей, традиційної культури, народних ремесел тощо). Тобто на заклад, де діти перебувають лише незначний час.

Установа, яка відшкодувала пткоду, має право подати зворотну вимогу до особи, винної у її завданні, яка порушила вимоги педа­гогічного характеру, наслідком чого стала неправомірна поведінка дитини.

До осіб, зобов'язаних відповідати за шкоду, завдану малоліт­нім, відносять також осіб, які здійснюють виховання дитини на підставі патронатного договору (ст. 252 СК України).

Згідно зі ст. 248 СК України функції опікуна-вихователя мало­літнього, який залишився без піклування батьків (унаслідок смер­ті батьків, позбавлення їх батьківських прав, визнання батьків не­дієздатними), можуть покладатися на дитячий заклад, зокрема — адміністрацію, який зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану його підопічним. Проте у разі наявності у вихованця осіб, зобов'я­заних здійснювати щодо нього виховання, які, однак, роблять це за допомогою дитячого закладу, то правила ч. З ст. 1178 ЦК України у цьому випадку не застосовуються.

У разі неможливості влаштувати малолітнього ні у сім'ю, ні у дитячий заклад, виконання обов'язків його опікуна покладається на органи опіки та піклування. Останні несуть відповідальність за шкоду, завдану такими малолітніми.

Різні умови покладання обов'язку відшкодувати завдану шко­ду на законних представників (ч. 1, 3 ст. 1178 ЦК України) і осіб, зобов'язаних здійснювати нагляд (ч. 2 ст.

1178 ЦК України), свід­чать про допустимість покладання такого обов'язку одночасно. Якщо буде доведено, що малолітня особа завдала шкоди як з вини батьків (усиновлювачів) або опікуна, так і з вини закладів або осо­би, що зобов'язана здійснювати нагляд за нею, батьки (усиновлю-вачі), опікун, заклади та особи зобов'язані відшкодувати шкоду у частці, яка визначена за домовленістю між ними або за рішенням суду (ч. 4 ст. 1178 ЦК України).

Принцип часткового покладання обов'язку відшкодувати шко­ду також повинен застосуватися у разі завдання шкоди кількома малолітніми, які походять від різних батьків і (або) перебувають під опікою різних осіб (ст. 1181 ЦК України).

Обов'язок відшкодувати шкоду, завдану малолітнім, не припи­няється у разі досягнення останнім повної дієздатності, у зв'язку з чим вони позбавлені права регресної вимоги до малолітнього при досягненні ним повної дієздатності. Правила ч. 5 ст. 1178 ЦК Ук­раїни передбачають як виняток, з метою захисту інтересів потерпі­лого, можливість перенесення обов'язку відшкодувати шкоду на безпосереднього її заподіювача за наявності таких обставин: а) шко­да завдана життю або здоров'ю потерпілого; б) відповідальними за завдану шкоду є не юридичні особи, а батьки (усиновлювачі), опі­куни та інші громадяни; в) останні є неплатоспроможними або по­мерли; г) особа, що завдала шкоди, має достатні для цього кошти. При цьому з позовом про покладення такого обов'язку може звер­нутися як потерпілий, так і громадянин, відповідальний за дії ма­лолітнього. Таким чином, суд має право відступити від загальних правил відшкодування шкоди, прийнявши рішення про її відшко­дування як у повному обсязі, так і частково за рахунок особи, діями якої її завдано.

Дієздатність неповнолітніх віком від 14 до 18 років визначаєть­ся ст. 32 ЦК, яка дещо обмежує їх можливості щодо здійснення прав і виконання обов'язків. Проте підлітки, які досягли 14 років, самостійно відповідають за завдану ними шкоду — є повністю де-ліктоздатними (ст. 33 ЦК України), що тягне за собою можливість застосування до них повністю загальних положень ЦК щодо її від­шкодування.

Загальне правило про самостійну відповідальність неповноліт­нього віком від 14 до 18 років за завдану ним шкоду має виняток — обов'язок батьків (усиновлювачів) або піклувальника відшкодувати завдану шкоду у разі відсутності у підлітка майна, достатнього для відшкодування. Субсидіарний обов'язок відшкодувати завдану шкоду за неповнолітнього віком від 14 до 18 років покладається на обох батьків за принципом рівної дольової участі незалежно від того, чи проживають вони разом, чи окремо.

У разі відшкодування шкоди, завданої неповнолітнім віком від 14 до 18 років, батьками (усиновлювачами) або піклувальни­ком як у повному обсязі, так і у частці, якої не вистачає, останнім надається право довести, що шкоди було завдано не з їхньої вини (ч. 1 ст. 1178 ЦК України).

Дещо інакше регламентує ч. 2 ст. 1179 ЦК України обов'язок відшкодувати шкоду, завдану підлітком, позбавленого батьківсько­го піклування, у зв'язку з чим він перебуває у закладі, який за зако­ном здійснює щодо неї функції піклувальника. Саме цей заклад зобов'язаний відшкодувати шкоду в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі, якщо він не доведе, що шкоди було завдано не з його вини. Надання закладу можливості відшкодувати шкоду не лише у повному обсязі, а й частково свідчить про те, що вихованець бере участь у витратах. Відносно можливості закладу довести свою не­винність, то вона визначається за правилами ч.

З ст. 1178 ЦК Украї­ни. Заклад має право зворотної вимоги (регресу) до особи, якої без­посереднім і професійним обов'язком було здійснення виховання неповнолітнього (педагога, вихователя та ін.). Проте й тут діє пра­вило, закріплене ч. 5 ст. 1191 ЦК України, що виключає можливість пред'явлення регресного позову до особи, яка завдала шкоди.

Якщо у разі завдання шкоди малолітнім про його вину мови взагалі не було, то вина підлітка не може не братися до уваги.

Якщо обов'язок відшкодувати шкоду, завдану малолітнім, не припиняється ні з досягненням ним повноліття, ні після того, як він став власником майна, достатнього для погашення боргу, то інакше регулюється це питання у разі завдання шкоди неповноліт­нім віком від 14 до 18 років. Так, обов'язок батьків (усиновлюва-чів), піклувальника, закладу, який за законом здійснює щодо не­повнолітньої особи функції піклувальника, відшкодувати шкоду припиняється: а) після досягнення особою, яка завдала шкоди, повноліття; б) коли вона до досягнення повноліття стане власни­ком майна, достатнього для відшкодування шкоди.

Правила ст. 1180 ЦК України регулюють питання відшкоду­вання шкоди, завданої неповнолітньою особою після набуття нею повної цивільної дієздатності. Так, шкода, завдана неповноліт­ньою особою після набуття нею повної цивільної дієздатності, від­шкодовується цією особою самостійно на загальних підставах. Тобто на нього поширюються загальні правила відшкодування шкоди, оскільки у момент завдання шкоди він діяв як особа, що володіє повною дієздатністю.

Обов'язок батьків (усиновлювачів), піклувальника, який за за­коном здійснює щодо неповнолітньої особи функції піклувальни­ка, відшкодувати шкоду припиняється лише після досягнення особою, яка завдала шкоди, повноліття.

Новелою ЦК України є положення, що міститься в ст. 1183, згідно з якою «батьки зобов'язані відшкодувати шкоду, завдану дитиною, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав, про­тягом трьох років після позбавлення їх батьківських прав, якщо вони не доведуть, що ця шкода не є наслідком невиконання ними своїх батьківських обов'язків». Для покладення відповідальності на батьків, позбавлених батьківських прав, необхідно встановити причинний зв'язок між неналежним виконанням батьком своїх обов'язків та поведінкою дитини, що спричинило завдання шко­ди. Так, неналежним виконанням батьківських обов'язків є без­відповідальне ставлення до виховання своїх дітей у формі ухилен­ня батьків від обов'язку піклуватися про здоров'я дитини, її фізич­ний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дити­ною повної загальної середньої освіти, експлуатації своєї дитини, застосування фізичних та інших видів покарань, що принижують людську гідність дитини, а також аморальної, антигромадської поведінки батьків, що здійснює негативний вплив на дітей.

Зміст ст. 1183 ЦК України застосовується до випадків завдання шкоди як малолітніми, так і неповнолітніми особами незалежно від місця їх перебування після винесення рішення судом про по­збавлення батьків їх батьківських прав (під опікою, піклуванням, у сім'ї — усиновлювачів або в дитячому закладі).

Фізична особа може бути визнана судом недієздатною у поряд­ку, встановленому цивільним процесуальним законодавством за наявності підстав, що встановлені в цивільному законодавстві (ст. 39 ЦК України). Оскільки такими підставами є психічний розлад, унаслідок чого фізична особа нездатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, то у неї відсутні такі психічні якості, як воля і вина. Тому фізична особа, яка визнана недієздатною, втрачає деліктоздатність, тобто здатність відпові­дати за завдану шкоду.

Згідно зі ст. 41 ЦК України правочини від імені недієздатної фі­зичної особи та в її інтересах вчиняє опікун. Тому обов'язок від­шкодувати шкоду, завдану недієздатною фізичною особою, покла­дається законом на його опікуна або заклад, який зобов'язаний здійснювати нагляд за нею. Тому особи, які відшкодували шкоду, завдану недієздатним, не мають права звернутися із регресною ви­могою до безпосереднього заподіювача шкоди.

Якщо зобов'язання із відшкодування шкоди мають тривалий характер, то поновлення цивільної дієздатності фізичної особи не є підставою для заміни боржника в зобов'язанні, оскільки шкоди було завдано в момент, коли особа була недієздатною.

Для захисту інтересів потерпілого суд може постановити рішен­ня про відшкодування шкоди за рахунок недієздатного заподіюва­ча шкоди за наявності таких обставин: а) смерть опікуна або відсут­ність у нього майна, достатнього для відшкодування шкоди; б) на­явність такого майна у недієздатної особи; в) відшкодування шкоди за рахунок недієздатного заподіювача шкоди не погіршує його май­нового становища, проте покриває збитки потерпілого.

Мова про відшкодування шкоди за рахунок майна недієздатно­го заподіювача шкоди може йти лише у разі її завдання каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого.

Із позовом до суду, згідно з ч. 2 ст. 1184 ЦК України, можуть звернутися як потерпілий, так і опікун. Суд має право з урахуван­ням конкретних обставин покласти обов'язок відшкодувати шко­ду частково або в повному обсязі за рахунок майна недієздатного заподіювача шкоди.

Обмеження дієздатності фізичної особи має місце у випадках, передбачених ст. 36 ЦК України та в порядку, встановленому цивільним процесуальним законодавством. Метою такого обме­ження є охорона законних прав та інтересів осіб, про яких грома­дянин зобов'язаний турбуватися згідно з нормами СК України. Тому обмеження дієздатності фізичної особи спрямоване лише на здатність укладати правочини, проте ніяким чином не впливає на її деліктоздатність.

Правила ст. 1185 ЦК України про відшкодування шкоди, зав­даної фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, по­вторюють зміст загальної норми ст. 37 ЦК України, згідно з якою особа, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно відшкодо­вує шкоду, завдану іншій особі.

Аналізуючи зміст ст. 1185 ЦК України, слід ураховувати таке:

а) обмежити в цивільній дієздатності можна як повнолітніх осіб, так і неповнолітніх віком від 14 до 18 років, якщо вони працюють і зловживають спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами;

б) у разі завдання шкоди фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, суд не враховує, чи шкоду завдано у стані алкогольного сп'яніння, чи ні: у будь-якому випадку мають місце наслідки, передбачені ст. 1185 ЦК України.

в) якщо особа, цивільна дієздатність якої обмежена, завдала шкоди спільно з іншими особами (дієздатними), то вони спільно несуть перед потерпілим солідарний обов'язок за правилами ст. 1190 ЦК України.

Відповідно до ст. 1186 ЦК України, шкода, завдана фізичною особою, яка в момент її завдання не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, не відшкодовується.

Нездатність фізичної особи усвідомлювати характер і значення своїх дій або керувати ними свідчить про відсутність його вини у завданні шкоди, тому згідно з загальним правилом відшкодування шкоди деліктоздатна особа за такої обставини не несе відповідаль­ності за завдану шкоду.

Було б цілком несправедливо перекласти повністю ризик на­стання шкідливих наслідків на потерпілого, тому з урахуванням матеріального становища потерпілого та особи, яка завдала шко­ди, суд може постановити рішення про відшкодування нею цієї шкоди частково або в повному обсязі.

Проте із загального правила є винятки. Так, завдання шкоди фізичною особою, яка сама довела себе до стану, в якому вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними в результаті вживання нею спиртних напоїв, наркотичних засобів, токсичних речовин тощо. Тобто ці обставини не свідчать про від­сутність вини заподіювача шкоди, а навпаки, є обтяжуючою обста­виною. Тому у такому випадку особа, яка завдала шкоди, ■ зобов'язана її відшкодувати на загальних підставах.

Також до обставин, що свідчать про відсутність вини особи, яка завдала шкоди, ч. 2 ст. 1186 ЦК України відносить її психічний розлад або недоумство. Спеціальне врегулювання цієї обставини ґрунтується на бездіяльності осіб, які зобов'язані були, згідно з За­коном України «Про психіатричну допомогу», вимагати у судово­му порядку визнання такої особи недієздатною (також ст. 39 ЦК України). Тому суду надається право постановити рішення про відшкодування шкоди, завданої такою особою, на її чоловіка (дру­жину), батьків, повнолітніх дітей. Проте правила цієї норми перед­бачають вимоги, яким повинні відповідати такі особи на момент завдання шкоди: а) бути повнолітними та працездатними; б) про­живати разом з цією особою; в) знати про її психічний розлад або недоумство.

 

 

Предыдущая статья:ТЕМА 6. ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ, ЗАВДАНОЇ ПРАВООХОРОННИМИ ТА СУДОВИМИ ОРГАНАМИ. Следующая статья:ТЕМА 8. ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ ЗАВДАНОЇ ДЖЕРЕЛОМ ПІДВИЩЕНОЇ НЕБЕЗПЕКИ.
page speed (0.0352 sec, direct)