Всего на сайте:
123 тыс. 319 статей

Главная | Социология

Соціологічний аналіз суспільства як системи  Просмотрен 214

Залежно від історичного періоду, концепцій і шкіл у соціо­логії поняття "суспільство" мало велику кількість різних тлумачень.

Автором оригінального вчення про суспільство як соціальну систему функціональних структурбув американський соціолог Толкотт Парсонс (1902-1977 pp.). Суспільство, за Т. Парсонсом, - це складноструктуроване утворення, найважливішими елементами якого є соціальна система, система культури та система особистості.

Система культури долучається до системи особистості через її соціалізацію, таким чином утворюється стійка соціаль­на система. Система особистості взаємодіє із соціальною си­стемою на основі взаємодоповнення експектацій, що означає мотивацію індивідуальної поведінки "очікуванням іншого".

Основою самоорганізації суспільства, як вважає теоретик, є міжособистісні відносини та взаємозв'язки, а також взаємо­дія індивіда й "іншого".

На думку німецько-американського вченого Еріха Фром­ма (1900-1980 pp.), суспільство є системою, що самоорганізовується та саморозвивається.Фактором, який визначає саморозвиток суспільства, він вважав "соціальний характер", котрий є результатом адаптації людини до соціально-економіч­ної структури суспільства й тим психологічним чинником суспільного розвитку, котрий може зміцнювати чи руйнувати чинне суспільство.

Функція соціального характеру полягає в тому, щоб форму­вати та спрямовувати енергію людей, забезпечуючи функціону­вання й відтворення суспільства. Для нормального функціо­нування суспільство повинно сформувати соціальний характер, якому внутрішньо притаманними мають бути: прагнення до праці, дисциплінованість і пунктуальність.

Сучасна соціологія визначає суспільство як сукупність усіх способів взаємодії та форм об'єднання людей, в яких відоб­ражається їхня всебічна залежність.

 

Ознаки суспільства- це стійкі риси, характеристики, що відрізняють суспільство як цілісне соціальне утворення від інших утворень.

Це, зокрема, такі ознаки:

територія, на якій відбувається консолідація соціаль­них зв'язків, розвиваються відносини та взаємодіють індиві­ди. Територія локалізує організацію соціального життя;

універсальність, тобто всеосяжний, різнобічний характер суспільства. Суспільство охоплює все розмаїття соціальних зв'язків, відносин, соціальних інститутів і спільнот. Універсаль­ність його дає можливість створити необхідні умови для за­доволення потреб людини, для самореалізації та досягнення особистої мети;

автономність, тобто здатність до постійного відтворення соціальних зв'язків, внутрішньої саморегуляції за допомогою тих інститутів і організацій, норм та цінностей, котрі утворю­ються власне всередині суспільства;

інтегративність, тобто можливість підкоряти собі індивідів, нові покоління, залучати їх до соціального життя, відтворювати його структуру.

 

Аналізуючи суспільство, необхідно виділити елементи, що структурують, формують суспільство як цілісність.До них належать:

статусно-рольові позиції.

У соціумі відбувається стан­дартизація різноманітних видів взаємодій, що призводить до появи статусно-рольових моделей поведінки. Це базовий, первинний рівень суспільства;

соціальні інститути. Статусно-рольові позиції органі­зовані, пов'язані між собою, організованість і впорядкованість за­безпечуються за допомогою соціальних інститутів. Соціальні інститути виникають у процесі суспільного розподілу праці та суспільних відносин у межах соціальної організації суспіль­ства. Кожен з них має свою мету, функції, статусно-рольові позиції та систему санкцій;

соціально-ціннісні й культурні елементи. Аналізуючи ці елементи, можна дати відповідь на запитання: чому суспіль­ство не руйнується, не розпадається, а відтворюється як цілісна система? Людина формується в конкретному культурному середовищі та, засвоюючи колективні уявлення про доцільність, необхідність інституціонального розмаїття, сприймає його як природний стан суспільства. Культура ви­значає ціннісні моделі поведінки людей у формі норм моралі, традицій, ціннісних орієнтацій тощо. Проте можливості куль­тури обмежені, лише вона не може забезпечити єдність су­спільства. Тож політична влада через державне регулювання закріплює зв'язки між інститутами, спільнотами там, де впливу культури вже недостатньо, де норми моралі потребують підкріплення у праві, законі, примусі.

Предыдущая статья:Характеристическое сопротивление и коэффициент распространения симметричного четырехполюсника Следующая статья:Типології сучасних суспільств світу
page speed (0.0686 sec, direct)