Всего на сайте:
210 тыс. 306 статей

Главная | Социология

Політична соціологія В'ячеслава Липинського  Просмотрен 476

В'ячеслав Липинський (1882-1931 pp.) свої погляди з по­літичної соціології виклав у таких творах, як "Листи до братів-хліборобів", "Теорія управління" (втрачена), у програмних виступах. Усі тексти В. Липинського емоційні, сповнені пафосу боротьби за незалежну українську державу. В істо­рію України В. Липинський увійшов як фундатор держав­ницької школи, за що його називають "українським Вебером".

Політика - це постійна боротьба, тому основними кате­горіями політичної соціології є сила, влада, воля. Щоб створю­вати нові форми політичного життя політик має реалізовувати принцип свободної волі. Політична боротьба в Україні ведеться за право володіти та розпоряджатися землею.

 

Основні тези соціології В. Липинського:

• у суспільному житті відтворюється біологічний закон нерівності й "асиметрії природного життя";

• соціальні верстви, групи та класи органічно виростають із потреб соціального життя;

• соціальні групи беруть на себе функцію організації, захисту й управління;

• народ створює державу для захисту свого права на володін­ня землею;

• держава потребує господаря, котрим може бути лише монарх (гетьман).

 

В. Липинський - автор теорії "дідичного" (спадкового) гетьманату як найкращої форми правління для України, про­образом якої для вченого слугує українська держава часів В. Хмельницького.

Між державою та суспільством існує певна взаємодія, що може набувати різних форм:

- суспільство пригнічує державу;

- держава пригнічує суспільство;

- суспільство та держава співіснують гармонійно.

 

Політико-соціологічна концепція В. Липинського підпо­рядкована вирішенню практичного завдання - побудові неза­лежної української держави. Важлива роль при цьому на­лежить ідеології. Теоретичні міркування В. Липинського щодо ідеології можна звести до таких тез:

• ідеологія - історичне явище, пов'язане з матеріальним буттям;

• ідеологія завжди пов'язана з певною соціальною групою;

• головною функцією ідеології є інструментальна функція, її завдання - бути могутнім ефективним засобом національ­ного відродження;

• ідеологія повинна протистояти ірраціональним прагнен­ням народу.

 

Розглядаючи природу соціальних законів, В. Липинський виділяє принципи суб'єктивності та волі.

Історія твориться не за об'єктивними законами, а згідно з інтересами соціаль­них груп, зусиллями елітарних груп. Еліта - це активна меншість, яка створює держави та нації.

В'ячеслав Липинський, на відміну від К. Маркса, вважав, що до класу люди належать, будучи .поєднаними виконанням однієї суспільної функції (наприклад, до промислового класу власники та робітники; до землеробського класу - земле власники й селяни).

У суспільствах існує вертикальний і горизонтальний по­діли на класи.

Вертикальний поділ дає промисловий, хліборобський, фінансовий класи та інтелегенцію. Окреме місце посідає клас, пов'язаний з комунікаціями, - телеграфні та поштові служ­бовці, водії, залізничники.

Горизонтальний поділ розподіляє суспільство на стани. Окремі стани формують організатори й організовувані.

Суспільство, поділене на класи та стани, постійно пере­буває в процесі боротьби, конфлікту.

В'ячеслав Липинський вважав, що клас - це органічна, згуртована група, що містить різні колективи працівників. Завдяки їхньому органічному об'єднанню сумісною діяльні­стю об'єктивно формуються спільні психічні переживання, "стихійні хотіння", що переходять із покоління до покоління.

Головним класом у суспільстві В. Липинський вважає селянство, що є носієм державної ідеї та саме на нього по­кладає надію щодо створення незалежної української держави.

Промисловому класові, до якого він включає і робітників, і підприємців-капіталістів, відведено незначне місце в соціаль­ній структурі.

Головною рушійною силою суспільства є "правляча вер­ства" (еліта). Еліта здатна організувати суспільство, може перебороти деструктивні суспільні тенденції, створити та за­хистити національну державу.

 

Сила й авторитет - головні ознаки еліти. У цьому контексті В. Липинський піднімає нове для політичної соціології питання - легітимність правлячої верстви - та пропонує власну типологію еліти.

Охлократична - характеризує такий тип організації національної еліти, коли немає класового поділу суспільства, а існує політично безформний і економічно та расово недиференційований натовп. Джерело її - зовнішні кочівники, декласовані й непродуктивні члени суспільства.

Класократична - форма організації національної еліти, за якої в суспільстві існують класи, що володіють засобами виробництва. У такому суспільстві існує громадянська мораль і віра в закони, що заохочує трудову активність, зумов­лює високий рівень розвитку техніки й духовної культури.

Демократична - з'являється тоді, коли розпадаються органічно об'єднані класи та виникає хаотичний конгломерат демократично рівних індивідів. Розпад класів супроводжується втратою спільної моралі та віри, котру витісняє раціональ­ність, яка перероджується в утилітаризм.

Влада демократичної еліти сприяє підсиленню політичної боротьби за владу та привілеї, оскільки демократична еліта формується з людей різних поглядів, переконань, не обмежених релігією чи мораллю. Демократична еліта не спроможна створи­ти національну державу, вона створює монархічну диктатуру.

Історія - це зміна політичних режимів і циркуляція еліт. Послідовність їхньої зміни така: охлократія, класократія, демократія.

 

В. Липинський увійшов в історію українського державо­творення як мислитель, який запропонував своєрідне бачення політичного буття суспільства із соціологічного погляду.

 


Предыдущая статья:Соціологічна проблематика у творчості Богдана Кістяківського Следующая статья:Микита Шаповал - видатний представник української соціології
page speed (0.0151 sec, direct)