Всего на сайте:
210 тыс. 306 статей

Главная | Социология

Соціальні причини та мотиви девіантної поведінки.  Просмотрен 539

Процес інтеграції людини в суспільство завжди відбувається під його пильним наглядом. З метою існування як злагодженої системи суспільство в усі часи регулювало соціальну взаємодію через спеціальний механізм підтримання суспільного порядку. Цей механізм називається соціальним контролем. Соціальний контроль, по-перше, оберігає суспільство від руй­нації, по-друге, стабілізує його розвиток. Саме завдяки наявності соціального контролю суспільство виробляє певні типи поведінки. Ре­алізація цього призначення відбувається за допомогою таких двох еле­ментів контролю як соціальні норми та соціальні санкції.

Соціальні норми - це приписи, правила, вимоги, побажання або очікування поведінки, що ціннісно значима для суспільства.

Як еталони моделі поведінки вони завжди мають конкретно-історичний характер і підрозділяються на загальнолюдські та соціально-групові.

Норми - це стражі порядку й охоронці цінностей.

Соціальні санкції - це система заохочень, засобів нагород і покарань, що стимулюють людей на виконання соціальних норм. Існує чотири типи санкцій: позитивні, негативні, формальні і неформальні.

Отже, людська поведінка жорстко обмежена і регулюється суспільством. Для цього воно застосовує систему соціального контролю.

Внаслідок цього формується поведінка, що схвалюється суспільством.

Оскільки людина - істота колективна, то, приймаючи участь у колектив­них діях, вона постійно має пристосовуватись до вимог оточуючих. Соціологічний підхід до вивчення людської поведінки полягає в тому, що людина рідко буває ізольована і діє цілком незалежно. її дії контролюють­ся або її свідомістю (самоконтроль), або суспільством (зовнішній конт­роль). Але не дивлячись на жорсткий контроль, в суспільстві завжди має місце не лише поведінка, що відповідає нормам і цінностям суспільства. Існує також поведінка всупереч тим нормам, що виробило суспільство.

Поведінка, згідно з соціальними приписами і вимогами спрямована на до­сягнення цілей, що схвалюються суспільством в соціології, називається конформною. Конформізм, на думку Р.Мертона, - це поведінковий тип, що відзначається відповідністю цілей та засобів їх досягнення.

Поведінка, що конфліктує з виробленими суспільством нормами, тобто відхиляється від них називається девіантною.

Девіація (deviatio - з лат. відхилення) - це поведінка, що вважається відхиленням від норм суспільства в цілому, або окремої соціальної групи і спричиняє ізоляцію, лікування, виправлення чи покарання порушника норм.

Девіація може мати індивідуальний і соціальний характер.

Ознак соціальної девіація набуває коли має місце:

1) однакова спрямованість таких відхилень в ідентичних групах за однакових умов;

2) співпадання факторів, що її спричиняють;

3) певна повторюваність, усталеність та поширеність таких явищ.

Отже, соціальні відхилення - це закономірні процеси, що отримали пе­вне поширення або мають таку тенденцію.

Згідно з теорією американського соціолога Р.Мертона існує чотири ти­пи девіантної поведінки. Інновація (innovation з англ.- нововведення) пе­редбачає прийняття цілей суспільства, але відмову від схвалених ним за­собів досягнення. "Нововведення" цього поведінкового типу суперечать прийнятим в суспільстві нормам взаємодії. Наприклад: рекет, використан­ня свого службового становища задля покращання свого матеріального становища. Ритуалізм, як тип девіантної поведінки, ґрунтується на запере­ченні цілей суспільства за одночасної згоди використовувати соціально визнані засоби їх досягнення. Яскравим прикладом такої поведінки є ти­повий педантичний клерк. Наступний тип девіації - ретритизм. Така по­ведінка відзначається одночасним запереченням схвалених суспільством цілей діяльності і засобів їх досягнення. Така поведінка властива маргінальним прошаркам.

Останній поведінковий тип - бунт. Він ґрунтується на запереченні цілей та засобів їх реалізації, що панують в суспільстві, при одночасному створенні нових.

Соціальна девіація завжди має відносний (релятивний) характер. По-перше, тому, що стандарти, норми поведінки не виправдовують себе під час суспільного розвитку, постійно відбувається зміна сподівань, за якими визначається ступінь девіантності. Через це одні і ті ж вчинки часом оцінюють як злочин, а часом як подвиг. Має місце розбіжність в оцінці одного і того вчинку різними соціальними групами та суперечність конкретно-історичних норм.

По-друге, на девіантну оцінку впливає невизначеність поведінкових сподівань.

По-третє, коли норми навіть повністю сформовані серед людей, але можуть виникнути розбіжності щодо їх законності і правильності.

А тому завжди потрібно співвідносити офіційні оцінки та оцінки безпосереднього оточення.

Через релятивну природу девіації неприпустимо навішувати ярлик девіанта. Це зумовлено також тим, що люди в своєму житті хоч раз, але здійснюють девіацію. За даними американських досліджень це визнали 99% опитаних.

В нормально розвинутих суспільствах на кожну групу припадає 10-15% девіантів. 70% населення здебільшого "середняки", тобто люди з незначними відхиленнями.

Оскільки будь-які відхилення від норми - це є девіація, то постає пи­тання про форми та ступінь відхилення. Серед девіантних форм поведінки є такі, що однозначно оцінюються як девіантні (вбивство, зґвалтування тощо), а саме ті, що класифікуються як протиправні. Така поведінка в соціології отримала назву деліквентної.

Що стосується причин та обставин девіації, то в соціології досі не має єдиної точки зору. Відповідно до основних течій соціології існують різні підходи до їх пояснення.

Біологічний підхід спирається на анатомічні особливості статури та фізіогномічні ознаки. Одним з перших його представників був італійський лікар Чезаре Ломброзо. Спочатку Ломброзо, а в XX ст. Е. Гутон доводили, що злочинність і нахил до інших різновидів девіації зумовлені зовнішніми біологічними ознаками людей. За думкою Ломброзо, "кримінальний тип" асоціюється з ранніми етапами еволюції будови людини.

Йому властиві такі фізіогномічні і біопсихічні ознаки, як виступаюча нижня щелепа, ріденька борідка та понижена чутливість до болю.

Ця теорія набула широ­кого розповсюдження, знайшла своїх послідовників і серед соціальних мислителів, а також відображення в літературі та мистецтві.

Американський лікар і психолог Уільям Шелдон у своїй теорії соціально-психологічних типів особистості обґрунтовує ідею взаємозв'яз­ку будови тіла, психічних характеристик індивіда та типів поведінки. Ендоморф - це людина помірної повноти, з м'яким і дещо округлим тілом. Він відзначається приємністю, вмінням жити у злагоді і потуранням своїм бажанням. Другий тип - мезоморф - має такі ознаки: сила і стрункість, схильність до неспокою, активність, але недостатня чутливість. Нарешті - ектоморф. В нього тендітна статура.

Йому властивий потяг до самоа­налізу, підвищена чутливість і ранимість. Хоча і не в такій різкій формі, як вищезгадані вчені, У.Шелдон стверджує, що саме мезоморфи найбільш схильні до девіації.

Останнім часом біологічні тенденції мають місце в поясненні відхилень сексуальної поведінки, насамперед через аномалію статевих хромосом.

Психологічний підхід базується на аналізі психічного стану людини. Це насамперед порушення в розумовому розвитку, дегенеративність, дебілізм, психопатія, тощо. Найбільш яскраве втілення ця тенденція отри­мала в психоаналізі і особливо в "концепції комплексів", зокрема аналізі "комплексу вини". За думкою Фрейда та деяких його послідовників саме почуття провини і бажання покарання як засіб позбавлення від нього спо­нукає до девіантних вчинків.

Не відкидаючи деяких раціональних моментів, розглянутих вище кон­цепцій, ми все ж не знаходимо в них пояснення соціальної обумовленості девіації. Соціологічний підхід як чинники девіації розглядає:

- відсутність норм і розривів між цілями суспільства і засо­бами їх досягнення (теорія аномії);

- культурні цінності, що провокують людей до девіантних вчинків (культурологічні теорії);

- навішування ярлика девіанта (стигматизація) як мотив, сти­мул, каталізатор девіантності;

- розробка законів як джерела соціального конфлікту (ради­кальна кримінологія).

Попри певні відмінності всі теорії соціологічного напрямку визначають девіантну поведінку як таку, що має відхилення із знаком "-".

Але ми зна­ємо, що в житті є і тип поведінки, що хоча і відхиляється від пануючих стереотипів, але позитивно впливає на соціальний процес.

Тому аналіз по­ведінки передбачає урахування як позитивної, так і негативної спрямова­ності девіації. Він повинен спиратися на взаємодію двох факторів і сприй­няття чи відхилення людьми цілей суспільства та соціально схвалених за­собів їх досягнення.

Теорія аномії (Е.Дюркгейм, Р.Мертон) вважає, що девіація зростає і на­буває нових форм внаслідок аномічного стану суспільства.

Аномія - це стан суспільства, що відзначається руйнацією його цінносно-нормативної системи. Внаслідок цього члени суспільства або ставляться до соціальних норм індиферентно, або зовсім їх не дотримуються. Має місце невідповідність цілей і засобів їх досягнення, що спричиняє девіантність.

Чинники девіації розглядаються і в культурологічних концепціях. Під цим кутом зору девіація з одного боку, є результатом суперечливості норм панівної культури і субкультури, а з іншого - неоднозначності (диференційованості) впливу культурних цінностей, тобто наявності серед них таких, що сприяють порушенню закону.

Нарешті, девіація спричиняється "навішуванням ярлика" девіанта. Мо­ва йде про можливість тих чи інших впливових груп, передусім офіційних (правоохоронні органи, лікарі, вчителі, тощо) нав'язувати певні стандарти поведінки менш впливовим. Частіше ця причина є фактором вторинної девіації. Однак, оскільки у визначенні девіантності можуть бути помилки, то часом і недевіант стає девіантом під тиском такого "ярлика".

Радикально-кримінологічна позиція вважає, що девіацію спричиняє по­рушення головних принципів законодавчої системи, що з юридичної точ­ки зору є підривом устоїв даної соціальної системи.

Отже, девіація досить поширене соціальне явище, бо поки існують пра­вила, завжди знайдуться їх порушники. Окрім того, суспільство розвивається і потребує нових норм задля свого функціонування як системи. Ці нові норми неминуче породжують нові типи девіації. Звідси необхідність формування толерантного підходу до девіантності і розуміння її об'єктив­ності.

Предыдущая статья:Відхилення поведінки молоді Следующая статья:Феномен стигматизації та його соціальні наслідки.
page speed (0.082 sec, direct)