Всего на сайте:
148 тыс. 196 статей

Главная | Социология

Агенти соціалізації (Соціалізація особистості)  Просмотрен 374

Компоненти соціалізації Етапи соціалізації (відбувається протягом усього життя людини) Основні підходи до визначення сутності соціалізації
Освіта, виховання Первинна соціалізація 1) людина — пасивний об'єкт впливу суспільства
Сукупність стихійних впливів на становлення особистості Вторинна соціалізація 2) парадигма взаємодії, що передбачає актив­ність суспільства й окремої людини
  

 

Індивідуальність, потенційні можливості особи що­до засвоєння культурного пласта суспільства, потреби та інтереси, спрямованість соціальної активності є най­важливішими чинниками її соціалізації.

Агентами соціалізації (суб'єктами впливу на особистість) є сім'я, сусіди, ровесники, вчителі, колеги і знайомі, засоби масової інформації, соціальні інститути, референтні групи тощо.

Соціалізація здійснюється протягом усього жит­тя людини, поділяючись на первинну (соціалізація ди­тини у межах родинних зв'язків) і вторинну (соціаліза­ція у межах соціальних інститутів, соціальних контак­тів поза межами безпосереднього середовища дитини). Це відбувається тому, що умови життя людини, а зна­чить і вона сама, постійно змінюються, вимагають вхо­дження у нові соціальні ролі, змін статусу, інколи доко­рінних.

Якщо під час соціалізації дитини головною для неї є соціальна адаптація(пристосування до суспільного се­редовища), то в соціалізації молодої і навіть соціально зрілої людини основну роль відіграє інтеріоризація (пе­реведення елементів зовнішнього світу у внутрішнє «Я» особистості).

Результатом інтеріоризації є індивідуаль­ність особистості.

 

У поясненні механізмів соціалізації досить цікаву концепцію запропонував 3. Фройд, виокремивши такі з них:

а) імітація — свідомі спроби дитини копіювати і на­слідувати поведінку дорослих і друзів;

б) ідентифікація — засвоєння дітьми поведінки батьків, соціальних цінностей і норм як власних;

в) почуття сорому і провини — негативні механізми соціалізації, що забороняють і придушують деякі моде­лі поведінки.

Ці механізми виявляються переважно на стадії ди­тинства. Проте теоретичну схему 3. Фройда соціологи пристосували і до стадії дорослого життя особистості. Наприклад, Т. Парсонс використовував фройдівські по­няття у теорії соціальної дії, вважаючи імітацію проце­сом засвоєння елементів культури шляхом наслідуван­ня, а ідентифікацію — виявом ставлення до соціального середовища, його складових, прийняття цінностей пев­них соціальних груп і спільнот, способом усвідомлення своєї належності до них. Важливими при цьому є нега­тивні механізми соціалізації.

Теорія соціалізації виходить з того, що людина як активний суб'єкт суспільної діяльності одночасно ство­рює умови та обставини для власного і суспільного жит­тя, відчуває їх вплив на собі, а також передумови подальшого розвитку такого процесу (рис. 2.10). Дії людини як суб'єкта соціального життя органічно вплетені в механізм функціонування різноманітних соціальних систем (соціальна організація, в якій вона працює, населений пункт тощо). Взаємодія соціальної системи й особистості здійснюється за допомогою певних механіз­мів впливу соціальних систем на соціальні якості індивіда (механізм соціалізації індивіда), а також діяльніс­тю соціального суб'єкта на ці системи (як механізм змі­ни соціальної системи).

Рис. 2.10. Особистість як об'єкт і суб'єкт соціальних відносин

Особистість як стала цілісність соціально-типових та індивідуальних якостей, її самосвідомість, що реалізується у практичній діяльності

Особистість як об'єкт - система об'єктивно заданих соціальних функцій — ролей, пов'язаних із соціальним становищем індивіда у конкретній соціальній ситуації

Особистість як суб'єкт - вибіркове сприйняття та засвоєння приписів суспільного середовища, обумовлене розвитком потреб особистості та соціальним досвідом

1. Спільні соціальні умови

2. Виробничі відносини

3. Цілісність умов і способу життя

 

На інтеграцію особистості в соціальне середовище впливають «очікування» і «вимоги» її оточення. Особистість опиняється перед необхідністю включатися у спеціально вироблені особливості поведінки, які відповідають вимогам соціальної спільноти чи окремої соціальної групи і формують соціальний характер особистості. Вплив соціальної системи, переломлюючись крізь внутрішнє «Я» людини, виявляється у зміні її поведінки. Починається вона з порушення рівноваги (в цьому випадку особистість вже не може звично реагувати на навколишнє середовище), потім переходить у стадію адаптації до особливостей системи і завершується стабілізащєю, але вже на новому рівні — напрацюванням но­вих стандартів поведінки та відношення до соціальної реальності. Механізми динаміки соціальної системи ви­являються в появі або зникненні певних елементів, у аміні внутрішніх і зовнішніх зв'язків між ними. Чин­никами соціальних змін є об'єктивні передумови (куль­турні, економічні, політичні), індивідуальні особливос­ті особистості (наприклад, психологічні), специфіка її взаємодії із соціальною системою.

 

Залежно від віку індивіда розрізняють такі основні етапи соціалізації:

соціалізація дитини; соціалізація підлітка (нестійка, проміжна); тривала (концептуаль­на) цілісна соціалізація (перехід від юності до зрілості у період від 17—18 до 23—25 років); соціалізація дорос­лих.

На кожному етапі формуються певні особливості у відносинах особистості з навколишнім середовищем та у світогляді. Ці зміни стосуються особливостей інтеріо­ризації, пізнання навколишнього середовища. Наприк­лад, первинна соціалізація дитини означає зміни в її світобаченні, ставленні до навколишнього середовища, які відбуваються через формування ідентифікаційної схеми «Я» — «Інший», «своє» — «чуже» тощо.

 

У процесі соціалізації особистості доводиться пере­живати критичні періоди.

У соціалізації дитини — пер­ші 2—3 роки життя і вступ до школи (принципово нове середовище, в якому змінюються ставлення до неї, ви­моги до її поведінки); у соціалізації підлітка — перетво­рення дитини і підлітка на юнака; у тривалій соціаліза­ції— початок самостійного життя, перехід від юнацтва до зрілості. Соціалізація дітей формує ціннісні орієнта­ції дорослих — поведінку особистості в новій ситуації, механізми пристосування до неї. Дорослі, спираючись на свій соціальний досвід, здатні вільно оцінювати за­гальні зміни, критично сприймати норми, а діти найчас­тіше лише засвоюють їх. Соціалізація дорослого допома­гає йому набути необхідних навичок, соціалізація дити­ни пов'язана здебільшого з формуванням мотивацій.

Загалом соціалізація особистості є специфічною формою привласнення нею актуальних в усіх сферах суспільного життя суспільних відносин. її основою є засвоєння індивідом мови соціальної спільноти, мис­лення, форм раціональності й чуттєвості, сприйняття норм, цінностей, традицій, звичаїв, зразків діяльності тощо. Індивід соціалізується, включаючись у різноманітні форми соціальної діяльності, засвоюючи характер­ні для них соціальні ролі. Тому соціалізація особистості є сходженням від індивідуального до соціального. Вод­ночас вона передбачає індивідуалізацію, оскільки люди­на засвоює існуючі цінності вибірково, через свої інтере­си, світогляд, формуючи власні потреби, цінності.

Соціалізація є постійним процесом, адже суспільство постійно розвивається, змінюються його структура, мета і завдання, цінності і норми.

Протягом життя змінюєть­ся і людина, її вік, погляди, уподобання, звички, правила поведінки, статуси і ролі. Завдяки соціалізації люди реа­лізують свої потреби, здібності, можливості, налагоджу­ють відносини з іншими членами суспільства, їх групами, соціальними інститутами й організаціями, суспільством загалом. Все це дає змогу їм впевнено почуватися у сус­пільстві, соціальному житті. Водночас соціалізація є важ­ливим чинником стабільності, нормального функціону­вання суспільства, наступності його розвитку.

 

Протилежно спрямованим до соціалізації є десоціалізація — часткова або цілковита втрата особистістю за­своєних норм і цінностей.

Це може бути зумовлено її ізо­ляцією, уніфікацією, обмеженням спілкування та мож­ливостей щодо підвищення культурного рівня та ін.

 

У перехідних суспільствах простежується ресоціалізація — докорінна зміна соціального середовища, що зумовлює необхідність особистості пристосуватися до нових соціальних обставин, норм і цінностей. Цей бо­лісний процес нерідко вимагає цілковитої зміни погля­дів на суспільство, переоцінки свого життя, пов'язаний з руйнуванням попереднього світорозуміння, необхід­ністю вироблення нового, спричинює розрив з традицій­ними культурними цінностями, породжує необхідність брати на себе незвичну соціальну роль тощо.

 

Предыдущая статья:Соціалізація особистості Следующая статья:Етапи соціалізації (Соціалізація особистості)
page speed (0.0107 sec, direct)