Всего на сайте:
119 тыс. 927 статей

Главная | Социология

Соціальна мобільність і проблеми її вивчення  Просмотрен 184

Пшеничнюк

 

Розглядаючи соціальну стратифікацію, слід аналізувати не тільки групи та місця, які вони посідають у системі суспіль­ної ієрархії, а й конкретного індивіда, котрий також змінює свої позиції.

Під соціальною мобільністю розуміють рух індивідів між різними соціальними позиціями, тобто перехід від однієї групи до іншої.

Класиком теорії соціальної мобільності вважають російсько-американського вченого П. Сорокіна, котрий запровадив відповідний термін у науковий обіг. Найвідоміші дослідники цієї проблеми - американці Б. Барбер, Л. Уорнер, а також авто­ритетний соціолог сучасності - англієць Д. Голдторп. Останній створив методики дослідження мобільності, вивчаючи англійське суспільство*.

* У 1993—1995 рр. Інститут соціології НАН України та Центр "Демо­кратичні ініціативи" за цими методиками проводили дослідження соціальної мобільності в Україні. Результати цих досліджень відтворено в моно­графії "Рухливість структури. Сучасні процеси соціальної мобільності." - К., 1999.

 

У сучасній науці розрізняють два види соціальної мобіль­ності:

• горизонтальна — передбачає перехід індивідів з однієї соціальної групи до іншої без зміни соціального статусу;

• вертикальна—передбачає перехід індивіда з однієї групи до іншої зі зміною соціального статусу.

 

У свою чергу, вертикальна мобільність може бути висхід­ною, коли індивід збільшує свої доходи, підвищує освіту, здобуває владу, визнання, престиж, статус, отже, здійснює соціальний підйом і є мобільним угору, та спадною, коли індивід втрачає у власності, владі, визнанні, статусі, здійснює соціальний спуск, зазнає деградації та є мобільним донизу.

 

Вертикальна мобільність може бути як індивідуальною, що стосується окремого індивіда, так і колективною, що ха­рактерна для цілої групи.

Також виокремлюють внутрішньогенераційну мобільність (інтрагенераційну) та міжгенераційну (інтергенераційну).

 

Внутрішньогенераційна мобільність (інтрагенераційна) -це висхідна чи спадна мобільність окремої людини протягом її життя.

Інколи цей вид соціальної мобільності ще називають кар'єрою, котру визначають як зміну соціального статусу індивіда протягом власного життя.

 

Міжгенераційна мобільність (інтергенераційна) - це рух індивіда соціальною драбиною між різними поколіннями. Вивчаючи цей тип мобільності, можна з'ясувати, як зміни­лися соціальні позиції поколінь дітей порівняно з поколін­нями батьків.

 

Досліджуючи мобільність, соціологи оперують ще низкою понять.

Швидкість мобільності — це рух індивіда соціоекономічною шкалою за певний проміжок часу. Нормальною швид­кістю вважають пересування індивіда на одну-дві сходинки-"страти". Раптовий злет або раптове падіння на декілька по­зицій за короткий проміжок часу - ознака кризових чи перехідних суспільств (характерна для сучасної України).

Інтенсивність мобільності - це кількість індивідів, які змінюють соціальні позиції у вертикальному та горизонталь­ному напрямах за певний час.

Сукупний індекс мобільності — це показник, який врахо­вує швидкість та інтенсивність мобільності.

 

У світовій соціології відомими є Оксфордські дослідження соціальної мобільності, що відбувалися в 70—90-ті рр. XX ст. Аналізуючи суттєві зміни у структурі виробництва розвину­тих капіталістичних країн, зумовлені науково-технічною рево­люцією, соціологи дійшли таких висновків:

рівень мобіль­ності чоловіків зріс; збільшилася кількість випадків руху великої амплітуди; третина "білокомірцевих" службовців по­ходить із робітників; значно обмежені можливості мобільності в жінок; відбувається збільшення кількості посад високого рангу та як наслідок посилюються можливості мобільності в суспільстві.

 

Переважні тенденції соціальної мобільності в Україні, що були виявлені дослідженнями українських вчених у 90-х рр. XX ст.:

• масова примусова, недобровільна міжпрофесійна мобільність зумовлена кризовим станом суспільства в період інституціональних змін, який знижує попит на деякі професії, наявність безробіття тощо;

• спадні соціальні переміщення як домінантні тенденції у процесах соціальної мобільності для абсолютної більшості населення;

• висхідні соціальні переміщення характерні для порів­няно невеликих соціальних груп (переважно для правлячої еліти);

• зміна професії як складова стратегії виживання;

• примус до самозайнятості без професійної перекваліфі­кації;

• рух у спадному напрямку суттєво переважає рух у вис­хідному напрямку;

• стратегії успіху властиві переважно молоді у той час, як для середнього та старшого покоління характерні стратегії виживання.

 

Об'єктивні знання про соціальну мобільність свідчать про реальні переміщення в суспільстві, про рівень демо­кратичності, відкритості та стабільності цього суспільства.

 

 

Піча

 

 

Кожна людина переміщується в соціальному просторі, в суспільстві, в яко­му вона живе. Іноді ці переміщення людина сприймає відчутливо і ідентифіко­вано, наприклад, переїзд із Києва у Львів, або перехід із православної в греко-католицьку церкву, або з однієї сім'ї в іншу. Все це змінює позицію індивіда в суспільстві і свідчить про його переміщення в соціальному просторі. Проте, існують такі переміщення людини, які важко визначити як соціальні не лише оточуючим її людям, але й їй самій.

Наприклад, дуже складно визначити зміни становища індивіда у зв'язку із зростанням (або падінням) престижу, збільшен­ням або зменшенням можливостей використання влади, змінами доходу. Разом з тим, такі зміни в позиції людини в кінцевому підсумку відбиваються на її поведінці, системі відносин в групі, потребах, установках, інтересах і орієнта­ціях. У зв'язку з цим важливо визначити, як здійснюються переміщування індивідів в соціальному просторі, які в соціології прийнято називати процесами мобільності.

Такі переміщення можуть викликатися як природними (зміни в життєвому циклі особистості: від народження до старіння), так і власне соціальними чинниками.

Поняття соціальної мобільності було введено в соціологічний обіг П. Сорокіним у 1927 р. З того часу воно активно використовується в соціологічних дослідженнях нерівності і буквально означає переміщення індивідів між різни­ми рівнями соціальної ієрархії, яка визначається зазвичай з точки зору широких професійних і соціально-класових категорій. Ступінь соціальної мобільності часто використовується як показник рівня відкритості і рухомості суспільства і< навпаки, його консервативності, замкнутості. Відомо, що у станово-касто­вому суспільстві соціальна мобільність майже повністю відсутня, наприклад, у феодальному суспільстві кріпосний селянин не міг вільно змінити свій статус. В суспільстві буржуазно-демократичному соціальна мобільність проявляється особливо яскраво, надаючи можливість людині переміщатися з однієї верстви чи страти в іншу. За часів СРСР соціальна мобільність найчастіше проявлялася в можливості перейти з лав робітників і селян в клас інтелігенції або управлінців, починаючи з майстра і закінчуючи найвищими державними і партійними чиновниками. В цілому можна стверджувати, що в суспільстві торгово-ринкових відносин можливість переходу людини з однієї соціальної позиції в іншу не визначається лише родовими ознаками, а багато в чому залежить від самої людини, її активності, творчих здібностей, таланта і вольових якостей. Саме наявність або відсутність таких здібностей і якостей визначає рух людини з однієї верстви в іншу. Адже верстви ці, маючи свої якісні і кількісні характери­стики, не відділені одна від одної непрохідною стіною (як це має місце в касто­вому або становому устрої суспільства), а скоріше мають розмиті кордони, вони нібито разом дифузно проникають одна в одну, що і визначає можливість цього руху людей (або окремих соціальних груп і спільностей).

Існує два основних типи соціальної мобільності: горизонтальна і вертикальна.

— Горизонтальна — Територіальна, релігійна, сімейна, політична і пі. д.  
    Висхідна 
Вертикальна -- Індивідуальна _ _Низхідна Висхідна Економічна, політична, професійна і т. д.
  Групова _  
    Низхідна 
   

Горизонтальні соціальні переміщення проходять в рамках груп, що утворюються на підставі номінальних параметрів, наприклад, переїзд з одного місця проживання на інше, чи перехід працівника на іншу роботу без просування по кар'єрній драбині. Вони самі по собі не означають «соціального росту» індивіда, хоча за певних обставин, можуть прискорювати або уповільнювати його. Вертикальні соціальні переміщення передбачають перехід індивіда з нижчої страти у вищу, чи навпаки.

Увага! Роль «соціального ліфту» можуть відігравати і інші чинники, наприклад, одержання спадку. Такий варіант соціальної мобільності, як правило, не лише не сприяє розвитку суспільства в цілому, але може і ускладнювати його, бо на верхні щаблі соціальної драбини потрапляють люди, які лише скористалися із здобутків інших, не давши нічого

В сучасному відкритому суспільстві оптимальним засобом для стратифікаційної мобільності, «соціальним ліфтом» вважається освіта. Набувши вищого рівня освіти, працівник підвищує і свою фахову кваліфікацію, може виконувати більш складну та відповідальну роботу, і це дає йому підстави для одержання вищої винагороди за вкладену працю, допускає до прийняття владних управлінських рішень, створює можливості для користування певними привілеями.

До речі, відомий промисловець А. Нобель, вважаючи неморальним передачу у спадок великих багатств, заповів свої кошти фонду, що виплачує найпрестижніші у науковому світі премії тим, хто своєю працею прискорює прогрес науки, а отже і людства в цілому і на цій підставі заслуговує бути зачисленим до суспільної еліти, користуватися не лише повагою, але й більшими матеріальними ресурсами.

Відкрите суспільство передбачає, як вже зазначалось вище, високий рівень соціальної мобільності, тобто можливість горизонтальних та вертикальних соціальних переміщень. Водночас воно є плюралістичним і терпимо ставиться до різних форм самореалізації особистості, допускає різний рівень лояльності до самого себе. А це можна розглядати як одну з передумов виділення в ньому ще однієї стратифікаційної групи - маргіналів. Термін походить від латинського «асі таг§іпет» - скраю, збоку. Ним позначають «нетипових» представників своєї соціальної спільноти, які, як правило, формують власне соціальне середовище, створюють свою субкультуру, дистанціюються від своєї соціальної верстви.

* Категорією «маргіналії» ряд соціологів також позначає і людей, які в силу різних обставин втратили, чи добровільно відмовились від зв'язків не лише з тією стратою, з якої вони вийшли, але й з суспільством в цілому. Це - декласовані елементи, люмпен - пролетаріат. Наявність обмеженої кількості таких людей різні дослідники пояснюють по-своєму, трактуючи це як наслідок соціальної конкуренції ( аутсайдери, що «зійшли з дистанції»), або як «природне зло», що з'являється в суспільстві само собою, наприклад, із-за особливостей психологічного складу індивідів і яке необхідно контролювати та обмежувати.

Увага!

Небезпека присутності маргінальних елементів у суспільстві полягає у тому , що ця група часто стає «живильним середовищем» для розповсюдження асоціальних варіантів поведінки, зокрема злочинності.

Особливо масово серед цих людей розповсюджуються небезпечні для суспільства форми поведінки, якщо вони поповнюються індивідами, котрих суспільство «виштовхує» з себе (безробітні) і не може налагодити з ними необхідних взаємоприйнятних контактів, системи соціального захисту та соціальної реабілітації.

 

♦Отже, поняття соціальної мобільності виявляється виключно важливою характеристикою суспільства. За його критеріями можна порівнювати різні типи суспільства з точки зору динамічності чи задубілості його соціальних структур, вводити поняття відкритого чи закритого суспільства, демократичного або тоталітарного режиму і т. д. Наслідки соціальної мобільності (позитивні, негативні) відбиваються і на індивідах, і на суспільстві в цілому. Просування уверх тісно зв'язано з політич­ним розвитком, інтелектуальним, науковим прогресом, формуванням нових цінностей і соціальних рухів. Рух вниз веде до вивільнення вищих верств від малокорисних елементів. Але найважливіше те, що посилена мобільність сприяє дестабілізації суспільства за всіма його параметрами. Інший можливий результат - витіснення найбільш здібних членів суспільства з процесу мобіль­ності або ж за межі даного суспільства як такого, що з неминучістю віддзерка­люється негативно і на долі самого суспільства. Від тієї чи іншої реакції сус­пільства на наслідки мобільності залежить можливість або неможливість подо­лання нестабільності, яку вона викликає.

Предыдущая статья:Формирование затрат по оплате труда Следующая статья:Соціальна мобільність
page speed (0.0104 sec, direct)