Всего на сайте:
183 тыс. 477 статей

Главная | Педагогика

Методика розвивального навчання, Цілеспрямована навчальна діяльність  Просмотрен 1655

Методика розвивального навчання – це принципово інша побудова навчальної діяльності, яка відрізняється від репродуктивного навчання. Суть її концепції визначається в тому, що створюються умови, при яких розвиток учня стає головною задачею як для вчителя, так і для самого учня. Засіб організації, зміст, методи і форми розвивального навчання орієнтовані на всебічний розвиток учня.

Під час такого навчання діти не тільки набувають знання, навички та вміння, але навчаються насамперед засобом їх самостійного пізнання, у них створюється творче відношення до діяльності, розвивається мислення, уява, увага, пам’ять, воля.

Основна ідея розвивального навчання – випереджувальний розвиток мислення, що забезпечує готовність учня самостійно використовувати свій творчий потенціал.

Мислення може бути продуктивним та репродуктивним, творчим та примітивним. Характерною рисою продуктивного мислення в порівнянні з репродуктивним є можливість самостійного відкриття знань.

Творче мислення характеризує найвищій рівень розвитку людини. Воно спрямоване на одержання результату, якого раніше ніхто не мав; но можливість діяти різними шляхами в ситуації, коли невідомо, який з них може привести до очікуваного результату, дозволяє вирішувати задачі без незалежного досвіду.

Володіння прийомами засвоєння знань закладає основу для активності людини та відчування самого себе як об’єкта, який може пізнавати. Основна увага повинна приділятися на забезпечення переходу від несвідомої діяльності до свідомої. Вчитель постійно спрямовує учня на те, щоб він аналізував свої особисті розумові дії, запам’ятовував, як він дійшов до навчального результату, які розумові дії і в якій послідовності для цього було зроблені.

Спочатку учень лише розповідає словесно відтворює свої дії, їх послідовність і поступово виховує у себе своєрідну рефлексію процесу навчальної діяльності.

Відмінна особливість розвивального навчання – це відсутність традиційних шкільних оцінок. Вчитель оцінює труд школярів по індивідуальним етапам, що створює ситуації успіху кожному з них.

Вводиться змістовна самооцінка досягнутого результату, яка проводиться за допомогою чітких критеріїв, які надає вчитель. Самооцінка учня випереджує оцінку вчителя, потім з ним обговорюється. Якщо учень засвоїв методику самооцінки, він може сам визначити, чи відповідає результат його навчальних дій кінцевій меті. Іноді у перевірочні роботи спеціально включається матеріал, який ще не вивчається на уроці або задачі, які розв’язуються засобом, який учню ще не відомий. Це дозволяє оцінити сформовані вміння вчитися, визначили здібності дітей зрозуміти, що їм відомо, а що – ні, прослідкувати за розвитком їх інтелектуальних здібностей.

Навчальна діяльність повинна бути в атмосфері колективного мислення, дискусії та сумісних пошуків варіантів вирішення проблеми.

В основі навчання фактично закладено спілкування у формі діалогу як між вчителем та учнями, так і між учнями зокрема.

Функції вчителя в системі розвивального навчання.

1. Функція забезпечення індивідуального навчання, тобто забезпечення розуміння учнем того, чому потрібно це робити, на який майбутній результат можна орієнтуватися. Мета діяльності вчителя повинна відповідати напрямку діяльності учня.

2. Функція супроводження. Для того, щоб спрямувати хід навчання учнів, вчитель повинен стати безпосереднім учасником загальної навчальної пошукової дії.

3. Функція забезпечення рефлексивних дій учнів. Цілі рефлексії – згадати, усвідомити основні компоненти діяльності, її зміст, способи. Проблеми, шляху їх вирішення передбачати одержані результати та інші.

Таким чином, у центрі уваги вчителя стає замість пояснення нового матеріалу – пошук прийомів ефективна організації навчально - пізнавальної діяльності школярів на здобування знань. Для вчителя велике значення має не тільки сам результат, але головне відношення учня до матеріалу, бажання не тільки вивчити його, пізнавати нове але і реалізувати себе у пізнавальній діяльності, досягнути бажаного.

Основою структури навчального процесу в системі розвивального навчання є навчальний цикл являє собою систему завдань, які спрямовують діяльність учнів від визначення цілі до моделювання теоретичних узагальнень та їх застосування для вирішення практичних питань.

Типова схема навчального циклу складається із орієнтовано-мотиваційного, пошукового-дослідницького, практичного (застосування результатів діяльності на попередніх етапах) та рефлексивно-оціночного актів.

Орієнтовано-мотиваційний акт містить сумісне з учнями визначення навчальної задачі, мотивацію учнів на майбутню діяльність. На цьому етапі необхідно зробити так, щоб у дітей виникло уявлення конфлікту між знанням та незнанням. Цей конфлікт і стає черговою навчальною задачею або проблемою.

В пошуково-дослідницькому акті вчитель спрямовує учнів до самостійного засвоєння учнів до самостійного засвоєння нового матеріалу (знання, яких недостатньо), формуванню необхідних висновків, їх фіксуванню у модельній формі, яка дає можливість запам’ятовувати.

Рефлексивно-оціночний акт передбачає створення умов, коли учень сам себе ставить вимоги. Результатом рефлексії є усвідомлення учнем недостатності способів розумових дій або знань, які він має.

Пропонуємо порівняти особливості традиційного (пояснювально-ілюстративного) та розвивального навчання за такими критеріями: мета, характер мотивації, стиль спілкування, методи навчання, можливість саморозвитку, формування відпові­дального ставлення до навчання, форми навчання. Порівняль­на характеристика представлена в таблиці.

Таблиця

Порівняльна характеристика традиційної та розвивальної технологій навчання

  Традиційне (пояспювальио- ілюст ративне) навчання Розвивальне навчання
Мета формування знань, умінь, навичок навчання способам навчальної діяльності
Характер мотивації зовнішня, засобами оцінки, змагання, заохочення, покарання внутрішня, з опорою на пізнавальний інтерес, внутрішні потреби особистості
Стиль спілкування авторитарний стиль, примушення діловий, демократичний стиль спілкування
Методи навчання пояснювально- ілюст ративний; дія за зразком: формування понять від конкретного до загального логіка наукового пізнання: від загального до конкретного; розв'язання навчальних задач
Можливість саморозвитку самостійними є тільки домашні завдання та самостійні роботи на уроках, але вони не несуть розвивальної функції. Оскільки є переважно репродуктивними задача вчителя полягає у пробудженні інстинкту самовдосконалення, активної самостійної діяльності
Формування відповідальної' о ставлення до навчання полягає в усвідомленні учнем поставленої вчителем задачі та активності у виконанні команд націленість на розвиток рефлексії, потягу до знань та творчого підходу до розв'язання навчальних задач
Форми навчання фронтальні колективні, групові

Очевидно, що за системою Ельконіна-Давидова викладан­ня курсу „Природознавство" відрізняється від традиційного.

Взаємодія сторін навчального процесу.

По способам взаємодії учасників навчального процесу в системі розвивального навчання надаються певні рекомендації.

1. Традиційний для сучасної школи варіант дидактичного спілкування “вчитель – учень” використовується лише для визначення проблеми.

2. Робота у парі “учень-учень”. Вона особливо важлива у сфері самоконтролю і самооцінки.

3. Групова робота, якій вчитель виступає у ролі консультанти. Поступово колективні дії сприяють індивідуальну рішення навчальних задач.

4. Міжгрупова взаємодія, яка організується під час узагальнення, висунення загальних закономірностей, при формуванні фундаментальних положень, які необхідні для наступного етапу роботи.

5. Обговорення певної задачі учнем вдома з батьками, а на поточному уроці – розповідь в класі про це, точки зору учнів за проблемою.

6. Індивідуальна робота учня, до якої входить опанування прийомами самостійного пошуку знань вирішення проблеми творчих завдань.

Дії вчителя в навчальному процесі традиційної школі подібні провіднику по незнайомій місцевості. В розвиваючий школі акцент переміщується особистісну навчальну діяльність учнів, а головним завданням вчителя стає допомога в навчанні учням.

 

Об'єктами інтеграції та розділами програ­ми там виступають способи дослідження: моделювання, спос­тереження, досліди. Викладення матеріалу відбувається дедук­тивно, програма передбачає узагальнення матеріалу.

Об'єктом вивчення виступають способи побудови цілісної картини світу, способи здобуття знань про природу. У курсі вивчаються такі фундаментальні поняття: сила, час, взаємодія, система, розвиток.

Зміст програми передбачає на першому етапі роботу з чут­тєво багатим матеріалом, що розширює досвід відчуттів; на на­ступному етапі ~ створення первісної картини світу (від абст­рактних понять). У процесі вивчення курсу учнями засвоюєть­ся низка понять, що передбачені освітнім стандартом.

Основною навчальною задачею виступає відкриття експе­рименту як способу перевірки гіпотези.

У процесі навчання виступають пріоритетними такі мето­ди: рішення навчальних задач, моделювання, дискусії, дослід, експеримент.

Основні форми навчання: колективні та групові.

Особливості методики в цій системі спираються на організацію цілеспрямованої навчальної діяльності.

Цілеспрямована навчальна діяльність (ЦНД) відрізняється від інших видів навчальної діяльності саме тим, що спрямована на одержання на зовнішніх, а внутрішніх результатів, на досягнення теоретичного рівня мислення. ЦНД – особлива форма активності дитини, яка спрямована на зміну самого себе як суб’єкту навчання.

Методика навчання будується на проблематизації. Вчитель не тільки повідомляє дітям висновки науки, але по можливості веде їх шляхом відкриття, пропонує спостерігати за діалектним прямуванням мислення до істини, робить їх співучасниками наукового пошуку.

Навчальна задача в технології розвивального навчання схожа на проблемну ситуацію. Це незнання, зіткнення з чимсь новим, невідомим а вирішення навчальної задачі полягає в тому, щоб знайти загальний спосіб дії, принцип вирішення певного класу аналогічних задач.

При застосуванні розвивального навчання якість та об’єм роботи, яка здійснена учнем, оцінюється не з позиції її відповідності суб’єктивному уявленню вчителя про посильність, доступність знання учню, а з позиції суб’єктивних можливостей учня. Оцінка повинна відображати персональний його розвиток, досконалість навчальної діяльності. Тому, якщо учень працює на межі своїх можливостей, він неодмінно заслуговує вищої оцінки, навіть якщо з погляду можливостей іншого учня це посередній результат. Темпи розвитку особистості глибоко індивідуальні і завдання вчителя – не надати всім певний рівень знань, умінь, навичок, а розвивати мислення у кожного учня особисто.

Предыдущая статья:Викладання курсу «Природознавство» за системою розвивального навчання Ельконіна-Давидова Следующая статья:Процедура выпуска банками ценных бумаг
page speed (0.1083 sec, direct)