Всего на сайте:
236 тыс. 713 статей

Главная | Культура, Искусство

Обставини смерті та поховання.  Просмотрен 264

· Весною 1916 року стан здоров’я І.Я.Франка значно погіршився. Катя Гриневичава у лютому 1916 року віддала поета у шпіталь Українських Січових Стрільців, який знаходився на вул. Петра Скарги, 2а. В кімнаті хворого було жовнірське ліжко. За поетом доглядав його племінник Василь, син брата Захара. Кімната знаходилась на другому поверсі, а вікна виходили на подвір’я. Іван Якович почував себе дуже погано – пухли ноги, відмовляло серце, були немічними руки. За два тижні перед смертю, Франко пішов додому через все місто пішки в супроводі Василя. І. Франко залишився зовсім без рідних: сини воювали на фронтах, дочка поїхала до Києва, дружина була у лікарні.

· Про смерть Франка було оголошено в газеті „Діло”. Першими, хто прибув, були двоє гуцулів-вояків. Одним з них був Шекерик-Доників. Професор Бігеляйзен, знайомий Франка зі студентських років, якого повідомлено через 3 дні по смерті поета, застав його тіло, накрите подертим простирадлом. Професор гаряче вигукнув: „Так умирає геній великого народу”. Карло Бандрівський – друг Франка зі студентських часів, зайнявся організацією похорону поета. Герміна Шухевич прислала вишиту сорочку свого померлого чоловіка. В ту сорочку і стареньке вбрання і був одягнутий Іван Франко. Ольга Роздольська та К. Бандрівський на Личаківському цвинтарі узгодили місячну оплату та тимчасове поміщення покійного в чужій, великій гробниці, у якій було місце для 6 домовин. Перед віллою І. Франка промовляв Кость Левицький – посол на Галицький Сейм. Виступили Олександр Колесса, К. Трильовський, З. Носковський. Відправляв під час похорону о. Гургула з Волоської церкви. На траурному засіданні НТШ – 31 травня 1916 р. виступив Василь Щурат. Серед польських друзів на похороні були Болеслав Віслоух та Ян Каспрович – друзі по „Кур’єру львівському”

Але зустрічається зовсім інша інформація про похорон Франка, подаємо її без коментарів: „Українське громадянство, яке з усіх усюдів з’їхалося, маючи змогу побачитися знову по довгий розлуці, так поводилося, неначе на якомусь ярмарку: сміхи і реготи лунали вулицями, польська та єврейська публіка з іронічною усмішкою приглядались всьому й здвигали раменами. Так проводило українське громадянство Каменяра на вічний спочинок” (Зі спогадів Б. Барвінського)

· Михайло Лозинський згадує: „10000 учасників похорону вирушили з вулиці Понінського понад Стрийським парком через площу Св.Софії, вулицями Св.Миколая та Академічною через Бернардини вулицею Пекарською на Личаківське кладовище. Труну несли українські січові стрільці. Співав хор під керівництвом Василя Барвінського. Поховальний караван прибув до кладовища о восьмій годині вечора. Перед покладанням труни у гробівець, з промовами виступили: сотник УСС Зенон Носковський, Олександр Колесса, Михайло Лозинський, Кирило Трильовський, Федь Федорців, Орися Величківна, Микола Ганкевич, Сидір Твердохліб. О 10-й вечора всі розійшлися.”

· Зі спогадів Ольги Роздольської: “Коли у 1933 році куплено було для Івана Франка власну землю до мене звернувся Іван Труш, щоб я пішла розпізнати труну, яку ми купували разом з Карлом Бандрівським (сам Бандрівський на той час вже помер). Але всі домовини запаяні, довелося їх розкривати. У першій – військовий у мундирі. Коли відкрили другу домовину то ні по одягу, ні по тому, що там було ми не могли пізнати Франкової домовини, пізнали лише по хустині, якою підв’язали обличчя померлого, вона знаходилась під подушкою”.

·У 1917 р. Карло Бандрівський, виконуючи останню волю письменника передав його архів і бібліотеку до Наукового товариства ім. Т. Шевченка.

Предыдущая статья:Історична довідка: Цвинтар виник у 1786 році, коли згідно з декретами австрійського цісаря Йосифа ... Следующая статья:Спорудження пам’ятника
page speed (0.0126 sec, direct)