Всего на сайте:
210 тыс. 306 статей

Главная | Культура, Искусство

Вул. Драгоманова, 5  Просмотрен 454

Недалеко від споруди університету, на вул. Драгоманова, 5 розташована бібліотека Львівського університету, в якій не одну годину просиджував письменник, опрацьовуючи наукові та документальні праці. На початку ХХ ст. в нього тут була окрема робоча кімната.

 

Вулиця Глінянська, 13 (зараз вул. Д. Донцова) – перша львівська адреса Івана Франка. Зрештою подорож львівськими кав’ярнями, в яких бував Франко, це вагома частка львівського життя поета. Ставлення І. Франка до спілкування у веселому товаристві львівських кав’ярень неоднозначне. Більшість знайомих, стверджує, що він не любив веселого товариства, не пив, не курив і не любив подібного оточення. Але, водночас знаходимо факти, які ставлять під сумнів ці твердження. Отже, львівські кав’ярні в житті Франка.

С. Єфремов розповідає, що після зустрічі з І. Франком, він та І. Труш рушили у кав’ярню “Метрополь”. Іван Якович почав утаємничувати приїжджого українця у львівське життя. Протягом двох місяців друзі зустрічались щоденно на 1-2 години тут. Відпочивали від щоденної праці за склянкою „гербати”, „мелянжу”,„чоколяди” читали газети усього світу, дебатували на різні теми. Для наддніпрянця такий спосіб відпочинку спочатку здавався незвичним. Але потім, стали зрозумілими і переваги. Між відпочинком відбувались побачення, писалися статті. Саме тут І. Франко розкривався з іншого боку. Справний енциклопедист, а водночас розповідає про природу в горах. Не любив Франко панувати у розмові, зате любив слухати. Відрізнявся своїм костюмом: вишивана сорочка, стареньке вбрання. Вдома у Франка не затишно, тому часто запрошує своїх друзів, знайомих до кав’ярень.

Богдан Лепкий зустрічався з доктором Франком у кав’ярні „Центральна”. І тут Франко навів критику на творчість молодого колеги… Серед фраків і жабо, Франко у своїй вишитій сорочці відпочиває, спілкується, роздумує…

Петро Карманський пише, що бачив Івана Яковича у кав’ярні Шнайдера на Академічній вулиці. Франко бував у кав’ярні „Монополь”. Іноді його обсаджували студенти, і тоді маестро починав розповідати.

Іван Труш почув від Франка страшну історію про смерть геніального інженера-геолога Стефана Щепановського, який був знищений економічно своїми заздрісниками. (Його надгробок знаходиться у центральній частині Личаківського кладовища)

Пл. Галицька, 7 (будинок не зберігся) – початок 1876 року. Галицька площа. Бойківська кам’яниця – перше помешкання Івана Франка. Тут студент І. Франко мешкав зі студентами Михайлом Павликом та Ярославом Рошкевичем на І поверсі будинку. З цього будинку І. Франко відправлявся у свої подорожі за місто вудити рибу та ловити раки. У новому будинку, що постав на цьому місці довгий час розміщувалась кав’ярня “Центральна”. У 1880 році до приїзду Франца Йосифа бойківська кам’яниця була знесена. У підвалах будинку синьовидські бойки зберігали яблука та груші. Саме тут І. Франко написав драму „Три князі на один престол”. У 1911 році за проектом чеського архітектора Боубліка на цьому місці було споруджено модерновий будинок.

Вул. Князя Романа, 5 (кол. вул.С. Баторія) – приміщення суду і тюрми, в якій перебував І. Франко. Суд над Франком відбувався поруч з тюрмою – новому тоді судовому будинку по вул. Баторія в головному залі. Судове засідання відбувалось декілька днів „Франко, Павлик, Остап Терлецький, Іван Мандичевський судились за приналежність до таємного товариства, якого направді не було”, –вважала більшість друзів І.Франка. Розправу вів голова Трибуналу Жмінковський, вона закінчилась вироком – кілька місяців тюрми. Молоді студенти ходили на судові засідання. І.

Франко вирізнявся серед всіх. Він дуже сміливо виступав у суді. Франка звинувачували у розповсюджуванні соціалістичних ідей, підриві Австро-Угорської імперії. В тюрмі І. Франко написав „Сморгонську академію” та вірш „Товаришам з тюрми”. Тут Іван Франко відбував ув’язнення протягом 9 місяців, коли був вперше арештований на Бенедиктинський площі. Холод у камері був такий, що волосся примерзало до стіни. У 1889 році старий будинок суду і тюрми знесли. Сьогодні на будинку – художньо-меморіальна дошка (автор – художник А. Галян).

На вул. Панській, 11 ( тепер – вул. І. Франка) на другому поверсі мешкала Целіна Журовська – палка симпатія І. Франка. У 1896 році вона одружилася з Лукашем Зигмунтовським. Деякі дослідники вважають, що вона зіграла фатальну роль в житті Генія. Прожила Целіна довге життя. Померла у 1941 році у Брюховичах. У 1940 році працівники музею І. Франка записали її спогади. Журовська пригадала своє сирітське дитинство, юність, коли доводилося мешкати у тіткіному будинку на вул. Панський. Щодня відправлялась вона на службу у стару пошту на вул Сикстуцькій (Дорошенка). І майже щодня до віконечка рекомендованих листів приносив кореспонденцію до Москви і Києва молодий скромно вбраний руський чоловік. Між листами стали траплятись конверти для неї. Франко писав під псевдонімом „Стефан Малевський”. Часто до прози додавав поезії. В листах пропонував свої руку і серце. Часто вона бачила його на вулиці, він супроводжував її, але не смів заговорити. Лише тільки один раз на пошті він сказав: „Чи будуть відповіді на мої листи?” але дівчина відповіла: „Ні” Прозріння прийде лише у старшому віці, коли вона поселиться у будинку великого письменника, що доживав останні дні. Разом зі своєю донькою вона буде допомагати Франкові у господарстві і в цю останню мить буде для нього світлим ідеалом любові:

Я не тебе люблю, о ні

Люблю я власну мрію,

Що там у серденьку на дні

Від малечку лелію…

Пл. Міцкевича, 1 – готель „Жорж”. У старій споруді готелю був зал „Фронзін”, який не зберігся.

Його часто орендувала українська театральна трупа, яка не мала власного приміщення. 21 березня 1876 року тут було поставлено п’єсу „Три князі на один престол”, одну з ролей виконував сам Іван Франко. У 1893 р. здійснена постановка п’єси „Украдене щастя”. В день вистави зібрались найдобірніша публіка. П’єсу публіка приймала захоплено. Дуже смутився І. Франко, коли приймав вінок публіки. Актор Северин Паньковський згадує, що Франко дружив з драматургом Юрком Тобілевичем, Франко у 1892 р. за свій твір отримав ІІІ премію. На місці кам’яниці Шпрехера (Будинок книги) знаходилася кам’яниця з кав’ярнею „Монополь”, в який письменник в обідній час за кавою знайомився з львівської пресою.

Вул. Галицька, 6 – 1879 р., мешкає у студента юридичного факультету С. Барановського.

Вул. Ліндего, 3 (вул. Ф. Ліста) – 1883 р., квартира майбутнього архітектора Є. Нагірного. Коли архітектор одружився, І. Франко став одноосібним господарем. У нього буває багато молоді і серед них майбутній лідер Польської Партії соціалістичної Ігнацій Дашинський. Михайлина Рошкевич – сестра нареченої І. Франка згадує, що Франко радився з нею одружуватись йому на києвлянці чи ні… В той час поет їздить на риболовлю у м.

Городок. Перебуваючи на цій квартирі Іван Якович вже не голодував, працював в газеті „Діло”. Загалом, Михайлина згадує, що після повернення Франка з ув’язнення, сестра її – Ольга Рошкевич, порушувала заборону батька, таємно зустрічалась з ним. У цих пригодах, Михайлина її супроводжувала: „Сестра зупинялась у вуйка і туди на зустріч приходив Франко”. Коли І. Франко дізнався про одруження Ольги він захворів. Згодом написав листа: „Моя доля – вітер в полі, не можу я тебе собою в’язати”.

У 1884 році у І. Франка закохалась молода вчителька Ольга Білецька, яка працювала у с. Чишки. Її сестра мешкала на вул. Академічній, саме тут Ольга Білецька познайомилась з Франком… Ніхто не може достеменно знати, чому не склались їх відносини. Через декілька років дівчина помирає. За три тижні до смерті, сестра Марія запитала у хворої: „Хто зірвав відносини, Франко чи ти?” І почула: „Ми не зривали, а розійшлися добровільно, такі зв’язки не зриваються”. Подарунок Ользі Білецький від Франка – це збірка його віршів. До 1939 р. вона зберігалась у бібліотеці НТШ. Франко власноруч її підписав:

Тобі, що власною рукою

Собі здобути вміла долю,

Робітнице на світла ниві

Я шлю „жіночу сю неволю”.

Зустріч з цією дівчиною залишилась у поезії Франка:

Чує серце, що програна

Ставка вже не верне знов…

Щось щемить в душі, мов рана:

Безнадійная любов

Протягом 1861-1882 років Іван Франко живе у селі Нагуєвичі. У січні поселяється у директора „Народної торгівлі” вишезгаданого Василя Нагірного. Життя веде бідне, знедолене.

Неподалік споруда давнього монастиря черевичкових кармелітів. З 1817 р. тут розміщена прегарна бібліотека – науковий заклад Оссолінських. Важко підрахувати скільки разів тут бував Франко за все життя. Однак, більше всього запам’ятались роки немічності поета. Коли його спочатку супроводжував син Андрій, а потім студент університету Іван Лизанівський. Студент говорить, що творчість І. Франка була заборонена для читання, і тому з творчістю поета він був не знайомий. В останні роки життя І. Франко працював над літописом Нестора. Хотів довести, що це не історичний твір, а народний епос. В цей час Франко був впевнений, що Міцкевич написав V частину „Дядув” На жаль, ця помилкова думка не полишала його, хоча її хибність очевидна. Це був плід хворої фантазії поета.

Вул. Вірменська, 29 – 1880 р., мешкає у редактора газети „Праця” Й. Данилюка.

Пл. Ринок, 1. У Ратуші 14 грудня 1890 року на зборах виборців Львова Франко виголосив промову про загальне виборче право; 26 квітня 1891 року прочитав лекцію на тему „Сила землі в сучасному романі”. Неподалік від Театральної на вул. Боїмів (поруч з сучасним магазином „Буква”) містився ресторан Нафтули Тепфера, в якому побував І. Франко зі своїм молодим другом з Наддніпрянщини С. Єфремовим. „Нафтула має добрий мід, ось попробуєм – веселіш буде розмова” – сказав І. Франко. Єфремов розповів йому, що у своїй статті він поєднав творчість Ф. Достоєвського та І. Франка – „Певец борьбы и контрастов”. Коли прийшов час йти додому, Єфремов не міг вистояти на ногах. „А то, мід!...” – сказав Франко.

Вул. Краківська, 14– Товариства „Руська бесіда” та „Просвіта” займали тут дві кімнати. Тут бував І. Франко у 1877 році, як представник „Академічного кружка” та „Дружнього лихваря”. Від редакції „Діла” через Гетьманські Вали, Ставропігійською, біля Домініканського собору до НТШ – це майже щоденні Проходи І. Франка центральною частиною Львова.

Вул. Театральна. У Народному Домі (архітектор Шмідт) знаходилася редакція „Друга”, а також бібліотека та архів Євгена Петрушевича. У 1875 р. у Львів приїхав вчитись Ярослав Рошкевич в Академічну гімназію, що розміщувалася у Народному Домі. Тут же згодом вчилися і сини письменника – Петро та Андрій. Навесні 1876 року до Львова приїхала сестра Я.

Рошкевича Ольга, з якою І. Франко познайомився на балу, влаштованому студентським товариством „Академический кружок”. Саме Ользі Франко присвятив свою першу збірку „Баляди і розкази”. У 1876 році Франко просить руки Ольги, але до офіційних заручень не дійшло.

Театр графа Скарбека (Український драматичний театр ім. М. Заньковецької) – тут святкували ювілей – 25-річчя діяльності письменника. У 1898 р. Богдан Лепкий побував у великій, колись розкішній і тоді вже таки добре понищеній залі. Франко подивившись на забитий від людей зал сказав: „Жаль тільки, селян так мало”, в кінці виступу: „Нехай пропаде моє ім’я, але нехай росте і розвивається український народ”.

Площа Вічева (Бенедиктинська площа) № 1. Із січня 1877 року Іван Франко – вбогий піднаймач однієї кімнати прачки Йосифи Федоровички, яка займала тісну кімнату з кухнею на другому поверсі. У 1956 році встановлено меморіальну дошку, яку замінено у 125-ту річницю з дня народження письменника ( ск. Д. Крвавич, арх. М. Федик). З цієї площі повз площу Стрілецьку ходив І. Франко на вулицю Краківську в „Академічний гурток”. Його тут відвідував його учень Ярослав Рошкевич. Кімнатку Франка отруювали задуха і випари білизни. Саме у цьому помешканні Франко був щасливим, він кохав Ольгу та мав надії на благословення батька Рошкевича. Доречно зацитувати тут спогади Михайлини Рошкевич, рідної сестри нареченої І. Франка: „Мій брат був під опікою І. Франка у Львові”. Франко захоплювався тоді творчістю Нечуя, Марка Вовчка, Тургенева, Лермонтова, Гейне, Золя. Спочатку тато покладав великі надії на І. Франка. Його спеціальним захопленням було ловити рибу та збирати гриби по лісах.

Після арешту, батько був обурений. Мій брат возив йому в тюрму чисту білизну. Листи Франка до сестри конфісковував батько… Заручини було зірвано”.

5 березня 1877 р. вранці комісар поліції прийшов на Бенедиктинську і арештував Франка. Генрик Бігеляйзен (1855-1932) – польський літературознавець, тоді молодий студент, пізнав Франка на вулиці, коли його вели по вулицях Львова закутого у залізні кайдани під екскортом жандармських штиків. Пригноблений, проте незламний. До 5 березня 1878 року хлопець був ув’язнений. Перший арешт у 1877 р. Франка, за думкою усіх друзів, це „за соціалізм”, його виключають з „Просвіти”. Часто згадував про обставини арешту Франка його студентський приятель Василь Лукич. У 70-х роках І. Франко писав про перший арешт: „Мене трактовано як звичайного злодія…, посаджене між самих злодіїв та волоцюг, яких бувало в одній камері 14-18… Все що я писав (у в’язниці – прим. автора) я записував на случайно здобутих картках паперу…”

Губернаторські вали. Будинок НТШ. Бібліотекою довгий час завідує М. Павлик. До 1907 р. Іван Франко працював у редакції „Вісника НТШ”. Згідно зі своїм заповітом Іван Франко передасть бібліотеці НТШ найдорожче – власну бібліотеку. С. Єфремов згадує: „Знав я найкраще з усього Львова, що там є вул. Чарнецького, де міститься НТШ. Фіакр привіз його. І на порозі НТШ разом з І. Трушем, який став моїм гідом, зустрів І. Франка. Франко – маленький чоловічок у довгому, до п’яток пальті, такий ординарний з вигляду…”

У читальному залі будинку НТШ там він сидів при столі і писав не завжди відповідаючи на привітання. За думкою деяких дослідників, очевидців, він зовсім не дбав про товариські форми спілкування, найголовніше для нього була праця. Він писав, не звертаючи ніякої уваги на те, що кругом діється.

Франко не любив бувати у так званому „товаристві”, не ходив на товариські сходини, на вечорниці, бали, концерти. Рідко робив він нові знайомства. Тих людей, з якими жив ближче, приймав у своїй хаті щиро, гостив чаєм і питним медом. Вважається, що у читальні НТШ відбулася перша зустріч Франка та Михайла Грушевського. Анна Франко – донька поета згадує: „У 1894 році Михайло Грушевський звернувся до тата за підтримкою. Мама, керуючись внутрішньою інтуїцією не злюбила Грушевського. Так не хотіла вона, щоби ми будували хату біля них. Коли батько захворів, побачили ми справжнє обличчя Грушевського.”

Споруда Успенської церкви. Поруч – сірий будинок, в якому мешкали священики. На другому поверсі було помешкання Ольги Рошкевич – першої любові Івана Франка. Ще перед першим арештом у 1876 році Франко познайомився у Лолині на Бойківщині з Ольгою Рошкевич. Батько дівчини був священником і не хотів собі зятя – бідного студента та й ще революціонера. На жаль у О. Рошкевич не залишилося споминів. Але її сестра Михайлина дещо пригадувала: „Листи Іван Франко до моєї сестри писав тайнописом. Передавав книгу в якій на окремій сторінці позначав крапками букви. А Ольга виписувала їх на папір і виходили речення повні пристрасті”. Одружилась Ольга Рошкевич з Озаркевичем на своє й Франкове нещастя, сама все життя жила Франком, думала про нього, стежила здалека за його літературною та політичною діяльністю…На старі роки Ольга Рошкевич перебуває у доньки у місті Зборові. Дослідники творчості Франка І. Денисюк та В. Корнійчук у статті „Подвійне коло таємниць” пишуть: „Факти епістолярні свідчать, що Ольга Рошкевич готова була йти заміж за Франка, приїздила на зустріч з ним. Особливо пристрастні листи до неї написані поетом у лютому 1879 року”. Хто не байдужий цьому коханню звертаймо вас у 48 том повного зібрання творів І. Франка

Навпроти – будинок страхового товариства „Дністер”. Там був закладений „ювілейний дар”, зібраний народом у 1913 році для Івана Франка. Сума дорівнювала 27 тисячам корон. З початком І Світової війни гроші десь зникли.

Музей Івана Франка. Про життя Івана Франка у Львові, про його мандри по різних львівських квартирах написано чимало. Відомо, що письменник перед поселенням у власній хаті змінив більше десяти помешкань. Сім’я була доволі велика: дружина Ольга Федорівна, четверо дітей – сини Андрій, Тарас, Петро, донька Анна.

- У 1900 році Іван Франко викупив на околиці Львова, яку називали Софіївкою, на вулиці Вінцента Понінського,4, 9 сотих землі і розпочав будівництво своєї вілли. Був укладений контракт між купцем Й. Рогсеком, М. Грушевським та І. Франком. Придбання ділянки під житло та спорудження будинку призвело до конфлікту Франка та Ольги Хорунжинської. Адже Франко записав будинок на себе.

- У цій місцевості біля Стрийського парку колись стояла стара цегельня, було пасовисько для худоби – тут проживала біднота. На придбання земельної ділянки та будівництво дому використовувалися гроші, подаровані І. Франкові громадськістю з нагоди 25-ліття ювілею його літературної праці, а також посаг дружини письменника.

Це цікаво:

Грошей на будівництво бракувало. Довелося взяти 4% позику в Банку крайовому королівства Галичини і Володимерії – 1200 корон. І.Франко не зміг повернути борг. Його виплатив у 1923 р. син Тарас.

Вілли Івана Франка та Михайла Грушевського планувалися одним архітектором.

26 грудня 1913 року відбувся останній публічний виступ Івана Франка. Сталося це у Львові в приміщенні єврейського товариства „Яд Харузім” (тепер вул. Шолом Алейхема) на з’їзді української національно-демократичної партії. Степан Баран вважав, що справжні демократи повинні боротися щоби Австрійський парламент визнав євреїв як окрему націю. Але як український так і єврейський народ такої свободи не отримав.

К. Гриневичевна зазначає, що вілла поета занедбана, вікна без серпанків, стежки у хабаззі й смітті. Франко мешкає, як у постої при дорозі. Але є одне багатство у хаті – чудова бібліотека, яку Франко розпочав збирати ще гімназистом. Нову книгу Франко здавав у палітурню, де книгу оправляли у зелений сап’ян зі золотим тисненням. Перед смертю Франка, агенти Британського музею мали намір викупити бібліотеку. Але письменник заповів свій найдорожчий скарб товариству ім. Т. Шевченка. За це товариство призначило йому пожиттеву пенсію.

Святкове відкриття музею відбулося 10 жовтня 1940 року о 8 годині вечора. На відкриття прибули сучасники І. Франка – Василь Щурат, Кирило Студинський, Філарет Колеса, Денис Лук’янович, Володимир Дорошенко, Михайло Тершаківець, Марія Деркач. Усього участь у святі взяли 60 осіб.

 

Предыдущая статья:Франковими місцями Львова, Біографічні дані Следующая статья:Історія музею в датах і фактах
page speed (0.0098 sec, direct)