Всего на сайте:
236 тыс. 713 статей

Главная | Литература

Усі уроки світової літератури. 11 клас. В. В. Паращич 18 страница  Просмотрен 4099

• Фрагментарність оповіді.

• Деканонізація цінностей попередніх епох.

• Ірреалістичність.

• Іронія, пародіювання.

IV. Домашнє завдання

Скласти усний твір-роздум: «Чи готовий я стати читачем елі­тарної літератури? »

Індивідуальне завдання: підготувати повідомлення про Сербію

ХХ-ХХІ ст.

V. Підсумки уроку

Інтерактивна вправа «Мікрофон»

Продовжте речення:

• Мене зацікавило твердження...

• Найбільше мені сподобалася робота групи (учня)...

УРОК № 56

Тема. Життєвий і творчий шлях сербського письменника Милорада Павича. Утілення в оповіданні «Дамас- кин» ознак постмодернізму Мета: ознайомити учнів із життям і творчістю письменни­ка, розкрити особливості його постмодерністського твору; розвивати навички роботи з електронною книгою; уміння аналізувати твори постмодернізму, «розшифрувати» їх; розширювати кругозір учнів; виховувати повагу до літератури, естетичний смак. Обладнання: портрет письменника, тексти творів, ілюстрації до них.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

ХІД УРОКУ

I. Мотивація навчальної діяльності учнів

Учитель. «Закінчивши книгу, опиняєшся на початку наступ­ної історії», — пише К. Рансмайр. Так і ми опиняємося на початку історії сьогодення, початку літератури XXI століття. Її представля­ють письменники найрізноманітніших течій, напрямів, стилів, від традиційних до найоригінальніших. І чільне місце серед них по­сідає постмодерніст, сербський письменник Милорад Павич. Про нього і йтиме мова на уроці.

II. Оголошення теми й мети уроку

III. Актуалізація опорних знань

1. Евристична бесіда

♦ Які чинники сприяли виникненню постмодернізму, як його об­ґрунтовують філософи й самі письменники?

♦ Які основні ознаки постмодернізму?

♦ Назвіть найяскравіших представників постмодернізму та їхні твори.

2. Заслуховування усних творів учнів; коментар учителя

IV. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу

1. Повідомлення учня про Сербію XX—XXI ст.

2. Лекція вчителя

Майбутній письменник Милорад Павич народився у Белграді (Сербія), що на березі Дунаю, 15 жовтня 1929 року. В автобіогра­фічному нарисі Павич, описуючи своє народження, особливо під­креслював те, що він з’явився на світ під знаком Терезів.

Його батько був скульптором, а мати — учителькою в гімна­зії (викладала філософію). їх поєднала любов до спорту, особли­во захоплювалися закохані лижами і вправами на гімнастичних снарядах. Перші дитячі спогади маленького Милорад а пов’язані з материними родичами, які жили на протилежному боці Дунаю, на березі річки Тамиш, у місті Панчево. У них був там свій буди­нок, а в околицях Панчева — хутір вз кіньми, коровами, стайня­ми, колодязем і виноградниками. Батько з матір’ю, прихопивши Милорада та його старшу сестричку, частенько каталися човном по Тамишу й гостювали в маминих родичів. Найчастіше бували в діда Аца, який мав великий баштан, де вся сім’я ласувала кавунами. Багато чого із того зачарованого світу Панчева пізніше потрапило в прозу письменника.

Твори Павича дуже нагадують твори україн­ського письменника й кінорежисера О. Довженка: у них таке ж від­чуття рідної землі та природи, той самий дух і світосприйняття, що й у автора «Зачарованої Десни».

Учився Милорад Павич у школі імені Карагеоргія в Белграді. З першого класу до школи ходив самостійно. Батько лише одно­го разу відвів хлопчика до закладу, оформив документи й сказав, що тепер той буде самостійно щодня о восьмій годині приходити на уроки. «Я так і робив, адже школа була поруч із будинком, і все це не здавалося мені дивним,— згадував Павич.— Узагалі ж, ще до того як я почав учитися, я ходив у якийсь французький дитячий садок, що знаходився в тім же дворі, що й школа, я пам’ятаю ку­медну француженку, яку ми називали «тітка Дроль».

1949 року М. Павич вступив до Белградського університету, а 1954 року закінчив відділення літератури філософського факуль­тету. Це були важливі роки в житті майбутнього письменника: він здобував різноманітні знання, йшло формування світогляду та його світосприйняття. Саме тут, в університеті, Павич почав писа­ти, відпрацьовуючи свій оригінальний стиль. «Тоді я був здатний писати о будь-якій годині дня або ночі, — згадував письменник. — Сьогодні пишу тільки вечорами або зранку».

Слід відзначити, що в родині Павичів Милорад був не пер­шим і не єдиним письменником: у родоводі по батьківській лінії письменники були ще у XVIII ст. У цій славетній родині завжди хтось займався літературою. Так, наприклад, Емерик Павич ще
1768 року опублікував книгу поезій, він писав десятистопним віршем народно­го епосу. Сам Милорад Павич ще з ди­тинства хотів бути схожим на дядька по батьківській лінії, Миколу Павича, який у той час, у середині XX ст., був відомим письменником. Милорад хотів продо­вжити літературні традиції своєї родини і був дуже радий, що йому вдалося зроби­ти це. «Я завжди любив слухати, як мій дядько Микола, який був чудовим опові­дачем, мій дід Аца та моя тітка по матері Емілія згадували випадки з історії нашої родини,— напише у автобіографічних нарисах уже всесвітньо відомий письмен­ник.— При цьому я мимоволі навчався майстерності усного оповідання. У Пан- чеві в мене було чотири бабці. Одна з них — Козара — була красу­нею й залишалася нею до глибокої старості. Вона краще за інших її сестер уміла вчинити тісто й могла заспівати пісню про кожен знак Зодіаку, я потім знаходив ці пісні в старовинних календарях кінця XVIII — початку XIX ст.».

Тісний зв’язок із народними витоками, фольклорною літе­ратурою привели до появи оригінальної поезії і прози Милора- да Павича. Він — автор декількох поетичних збірок і численних романів. Добре володіючи російською та англійською мовами, Павич проявив себе як майстерний перекладач творів Пушкіна та Байрона. Професор Павич є дійсним членом Сербської Акаде­мії наук і мистецтва (1991), регулярно читає лекції в Белграді, Сорбонні, Регенбурзі, Відні. Твори Милорада Павича найбільш популярні в сучасного читача. «Вашингтон тайме» уважає його «оповідачем, який дорівнює Гомеру», південноамериканська критика характеризує Павича, як «найвидатнішого письменни­ка сучасності» («Веха», Сан-Пауло), а в Іспанії він визнаний «од­нією з найвеличніших особистостей світової літератури» («Тем- по», Мадрид).

Основні твори: «Хазарський словник», «Залізна завіса», «Вну­трішня сторона світу», «Ліжко на трьох», «Кохання в Константи­нополі», «Російськийхорт», «Склянийравлик».

3. Складання учнями опорної схеми-конспекту

за лекцією вчителя

4. Читання уривка з роману М. Павича «Хазарський словник»

«Та в будь-якому випадку читати таку товсту книгу означає дов­го бути самому. Довго бути без того, чия присутність вам необхідна, бо читання в чотири руки ще не ввійшло в ужиток. Тому автор по­чуває докори сумління і намагається загладити свою вину.

Тій пре­красній особі зі швидкими очима й лінивим волоссям, яка, читаючи цей словник і пробігаючи крізь свій страх, мов крізь кімнату, від­чуває себе самотньою, — тій особі автор радить зробити таке. Нехай надвечір першої середи місяця вона вийде зі словником під рукою до крамниці солодощів на головній площі свого містечка. Там на неї чекатиме молодий чоловік, який, зовсім як і вона, відчув себе самот­нім, згайнувавши час на читання тієї самої книги. їм слід сісти одне біля одного за кавою і порівняти чоловічий та жіночий примірники своєї книги. Вони відрізняються. Порівнявши між собою короткі, на­писані курсивом речення з останньої сторінки цього словника в жі­ночому і чоловічому примірниках, вони отримають книгу, складену в єдине ціле, як закінчену партію в доміно, і тоді вона стане їм не по­трібного. Тоді нехай вони добре вилають лексикографа, але хай роб­лять це якомога швидше, в ім’я того, що приходить потім, бо те, що приходить потім, — то тільки їхня справа, і вона найважливіша від будь-якого читання. Я бачу, як на вуличній скриньці для пошти вони розкладають вечерю і, обійнявшись, їдять у сідлах своїх велосипедів.

Утім, нехай читача всі ці інструкції не цікавлять. Він може зі спокійною совістю знехтувати будь-якими рекомендаціями і чи­тати так, як їсть, — користуючись правим оком, як виделкою, лі­вим — як ножем, а кістки кидаючи за спину...

Крім того, словник зовсім не обов’язково читати повністю, мож­на прочитати лише половину чи будь-як частину й тим задовольни­тися, що, до речі, зазвичай і відбувається зі словниками. Чим біль­ше шукатимеш — тим більше здобудеш...»

(М. Павич «Хазарський словник»)

5. Обговорення прочитаного

♦ Чи зацікавив вас зміст книги? Якщо так, то чим саме?

♦ Що здалося вам незвичним у формі, у змісті твору?

♦ Які ознаки постмодернізму ви помітили в романі «Хазарський

словник»?

6. Слово вчителя

— Особливе місце у творчості Павича посідає оповідання «Да- маскин».

Автор активно використовує факти візантійської та постві- зантійської культури (будівництво храмів по всіх християнських

землях на зразок візантійських). Письменник дає можливість ви­бору шляхів читання твору на двох його «перехрестях» (у тому чис­лі на комп’ютері). Це своєрідна гра з текстом і з читачем, «відмова від монопольного права автора на істину». Детальніше особливості твору розглянемо на наступному уроці.

V. Закріплення знань, умінь і навичок

1. Складання психологічного портрета письменника за його

автобіографією

АВТОБІОГРАФІЯ

Я письменник уже двісті років. Далекого 1766 року якийсь Па­вич видав у Будиму збірку віршів і відтоді вважається в колі пись­менницької родини.

Народився я 1929-го на березі однієї з чотирьох райських річок

о 8.30 ранку під знаком Терезів (що передують Скорпіону), за горо­скопом ацтеків — Змія.

Перший раз мене бомбардували, коли мені минав 12-й. Удруге — коли минав 15-й. Між тими двома бомбардуваннями я вперше зако­хався та під німецькою окупацією вимушено вивчив німецьку мову. У той час я потай вивчив і англійську від одного пана, який палив запашний тютюн. Тоді ж я вперше забув французьку (потім я забу­вав її ще двічі). Нарешті в одній собачій буді, де опинився, рятуючись від англо-американського бомбардування, один колишній царський офіцер почав давати мені уроки російської мови за книжками поезій Фета й Тютчева: інших він не мав. Сьогодні вважаю, що навчання мов було для мене своєрідним перетворенням у різних чарівних звірів.

Я любив двох Йованів — Йована Дамаскина та Йована Злато­уста (Хризостома).

Набагато більше кохань я пережив у своїх книжках, аніж у сво­єму житті. За винятком того, що триває й досі. Ніч у моїх снах со­лодко притулялася мені до обох щік.

До 1984 року я був найменш читаним письменником у моїй кра­їні, а від того року й надалі — найбільш читаним.

Я написав роман у вигляді словника, другий — у вигляді крос­ворда, третій у вигляді клепсидри і четвертий — як довідник для во­рожіння картами таро. Я намагався якнайменше зашкодити людям цими романами.

<...> День у день я все менше письменник своїх книг, а все більше письменник майбутніх, які, можливо, ніколи не напишу.

Як не дивно, мої книжки дотепер перекладалися 66 різними мо­вами. Коротше кажучи, я не маю біографії. Маю лише бібліографію. Критики у Франції та Іспанії зазначили, що я перший письменник

ХХІ-го століття, який жив у ХХ-му, коли потрібно було доводити безневинність, а не провину.

Найбільше розчарування в житті принесли мені перемоги. Пе­ремоги не окупаються. Я знав, що не треба торкатися живих рукою, якою уві сні торкнувся мертвого. Я нікого не вбивав. Натомість уби­ли мене. Задовго до смерті. Для моїх книг було б краще, якби їх ав­тором був якийсь турок чи німець. Я був найвідомішим письменни­ком найупослідженішого народу на світі — сербського народу.

XXI століття для мене почалося avant la date, 24 березня 1999 ро­ку, коли НАТО впродовж 78 днів бомбардувало Белград та Сербію. Відтоді Дунай, на берегах якого я народився, вже не судноплавний...

Гадаю, Господь осипав мене безмежною ласкою, подарувавши мені радість писати, але такою ж мірою й покарав мене, може, саме за цю радість.

2. Творче завдання

Уявіть, що ви на презентації нової книжки М. Павича. Як би ви представили його аудиторії? Складіть невеликий усний виступ.

VI. Домашнє завдання

Знати біографію письменника.

Прочитати оповідання «Дамаскин», уміти його аналізувати.

VII. Підсумки уроку

Інтерактивна вправа «Мікрофон»

Продовжте речення:

• Мене зацікавило...

• Мені здалася слушною думка про те...

УРОК № 57

Тема. Оповідання Милорада Павича «Дамаскин». «Вірту­альний історизм» як характерна ознака творчості письменника

Мета: допомогти учням усвідомити ідейно-художні, естетич - ні особливості твору письменника; розвивати навички аналізу постмодерністських творів, уміння вислов­лювати свою думку й аргументувати її; виховувати повагу до культурних надбань народів світу, естетич­ний смак, прагнення до духовного саморозвитку.

Обладнання: портрет письменника, видання твору, ілюстрації до нього, таблиці.

Тип уроку: формування вмінь і навичок.

ХІД УРОКУ

I. Мотивація навчальної діяльності учнів

Учитель

— Чого ти хочеш?

— Книжку.

Такий діалог ведуть герої одного з творів К. Рансмайра. Як хо­четься, щоб такі слова звучали якнайчастіше з уст молоді, школя­рів. Адже гарна книга — це і розрада, і порада, а стосовно творів по­стмодернізму — ще й інтелектуальна розминка, тест на ерудицію, загальну літературну освіту й свідоме ставлення до життя, його різноманітних виявів. Про художній твір постмодернізму та його естетичну вартість і говоритимемо на уроці.

II. Оголошення теми й мети уроку

III. Актуалізація опорних знань

1. Бесіда

♦ Що ви знаєте про автора оповідання «Дамаскин» М. Павича?

♦ Яке враження у вас склалося від твору?

♦ У чому особливості читання твору й гри письменника з чита­чем?

2.

Стислий переказ сюжету оповідання

Можливі варіанти переказу

До сербської Остени приходять 800 будівничих, і всі на ім’я Йован. Вони видатні майстри, які будують храми в давньогрець­кому стилі.

Дочка пана Николича фон Рудки, попечителя сербських шкіл і судді, Атилія забажала, щоб до її весілля вибудували палац, де вона житиме, та церкву, де вінчатиметься. Покликали найкращих будівничих — Йована Лествичника та Йована Дамаскина.

Атилія розповіла Дамаскину про свої сни-мрії. Ніби в неї наро­дилася дитина, і вона її любить та ростить. А в того сина — осо­блива прикмета: шрам у вигляді заплющеного ока. У Дамаскина виявився такий самий шрам.

Читачі потрапляють на перше «перехрестя» й читають або про палац, або про третій храм, які будуються одночасно. Йован, будівничий церкви, показує креслення трьох церков — зеленої (цей посаджений ним самшит ростиме разом із храмом і набувати­ме однакового вигляду з ним), жовтої (з каменю) та бузкової (це храм на небі, храм душі).

Якось панові повідомили, що церкву перестали будувати, бо пе­рестав рости самшит. Коли Николич запитав, чому не росте самшит, йому відповіли: «Десь ви согрішили, пане Николич. Щось ви забор­гували, комусь од рота кусень хліба відірвали. Коли покаєтеся й спо­кутуєте, борг повернете». А пан справді заборгував будівельникам.

Палац теж стоїть недобудований. На Дамаскина хтось напав і поранив, тому він зник. Атилія хоче його розшукати, йде в палац.

Читач знову опиняється на «перехресті» й може читати або про їдальню, або про спочивальню.

Атилія розуміє, що Дамаскин зашифрував їй послання в назвах меблів, у малюнках на стелі. Вона починає розгадувати, користу­ючись компасом і циркулем, здогадується, у які місця її кличуть, і їде туди. Усе вказує на один монастир. Атилію з почтом добре там приймають. Дочка пише батькові листа із враженнями про поїзд­ку, місцевість, гостинність ченців. На зворотній дорозі до дівчини в карету підсідає молодий чоловік, схожий на її нареченого Алек­сандра, і дає книгу, у якій описано точно такими словами, як вона писала, подорож до монастиря. Але книга називається «Життєпис генерал-майора і кавалера Симеона, сина Стефана Пищевича в ро­ках 1744-1784». Атилія дивується. Між нею та молодиком відбу­вається любовна сцена. Атилії здається, що це Александр, вона не помічає відрубаного вказівного пальця в юнака (а саме таке пора­нення дістав Дамаскин).

Повернувшись додому, Атилія розраховується з боргами бать­ка й вибачається перед будівничими; по знаках у спочивальні зно­ву здогадується, що Дамаскин її кличе. Вираховує маршрут і їде. Кінцевий пункт — монастир, який, виявляється, належить їй са­мій. У подарунок вона дістає ще дві обручки й... відрубаний палець у скриньці.

IV. Формування вмінь і навичок

1. Визначення в оповіданні М. Павича «Дамаскин» ознак постмодернізму (заповнення таблиці)

Ознаки постмодернізму Приклади
Гра письменника з текстом і читачем Можливість читати розділи від «пере­хресть» у будь-якому порядку

 

Ознаки постмодернізму Приклади
Інтенсивне використання фактів візантійської та поствізантійської культури («віртуальний історизм») Будівництво храмів за давньогрецьки­ми зразками, античні статуї, міфи (про храм на небі, про урни, у які збирають сльози таін.)
Відтворення «місцевого ко­лориту: балканські імена, географічні назви; побутові деталі Імена та прізвища: Йован, Станаре- вич, Лаушевич, Влашич, Аксентіевич, Дмитрієвич, Ване, Майзінгер, Бауер та ін. Географічні назви: Карловиці, Земун, Панонія, Остєна, Танчев, Сремська Митровиця та ін. їжа та напої: дрантя, «безсоромний паприкаш», чорнослив, відлежаний у тютюні для люльки

 

2. Добір цитат із тексту до улюблених художніх засобів письменника*

Художні засоби Приклади
Розгорнуті (схожі на барокові) мета­фори — Ви гадаєте, я грію?— усміхнулась вона до Да- маскина.— Де там! Цими звуками я поливаю квіти в садку від вікнами. ...Що можна сказати про будинки? Просто, якісь із них мають хист нас любити, а якісь — ні. Будин­ки — то по суті безперервне листування між будин­ком та тими, хто в них мешкає
Парадоксальні портрети Один із будівничих був старий, переляканий чоло­вічок, короткорукий і такий мовчун, що коли його примушували заговорити, рот його ляскав, наче риб’ячий міхур. Дамаскин був гарний, але лівша, з міцними литка­ми й цупкою чорною бородою із золотою защіпкою. Лікті та зап’ястя в нього були перев’язані білими хустками, як це роблять шаблісти. Коли вони на­падають, хустки розвіваються і спантеличують супротивника — той не знає точно, з якого боку слід чекати удару. Але молодий Дамаскин не носив ані шаблі, ані ножа. Майже весь час мовчав, хоча без­упинно щось робив руками
Каталогізація, «плетення словес» Імена будівничих, географічні назви, речі (напри­клад, меблі в кімнаті всі починалися на «с»)
* Тут і далі переклад О. Микитенко.

 

3. Визначення традиційних художніх засобів, використаних автором в оповіданні

Іронія — невідомому, який напав на сплячого Дамаскина, не вдалося його вбити, бо раптом «прикро забурчало в животі»;

гіпербола — в Атилії так багато мрій і відчуттів, що їх щодня доводиться забувати «не пудами чи кілограмами, а тоннами»;

афоризми — «Якщо хочеш довго і щасливо прожити на землі, не щади себе ні в чому»;

епітети, порівняння та ін.

4. Складання графічного змісту оповідання

Оповідання для комп’ютера та циркуля: Дамаскин

Будівничі

Обід

Перше перехрестя

Третій храм Палац

Друге перехрестя

їдальня Спочивальня

5. Інтерактивна вправа «Мозковий штурм»

• Чи можна винести якісь моральні уроки з оповідання?

Очікувані відповіді

• Слід дбати про « храм душі ».

• Гріхи необхідно спокутувати, а борги сплачувати.

• Кохання — дивне й непередбачуване почуття.

V. Домашнє завдання

Знати зміст оповідання. Уміти визначати риси постмодернізму, аналізувати твір.

Прочитати роман П. Коельо «Алхімік».

Підготуватися до бесіди за твором.

Індивідуальне завдання: підготувати повідомлення про життє­вий і творчий шлях П. Коельо.

VI. Підсумки уроку

Інтерактивна вправа «Мікрофон»

Продовжте речення:

• Моє враження від твору М. Павича після літературознавчого аналізу...

УРОК № 58

Тема. Позакласне читання. Твір Пауло Коельо «Алхімік» Мета: зацікавити учнів художнім читанням, спонукати до нього; ознайомити з одним із найпопулярніпіих у світі письменників сучасності та його творчістю; розви­вати навички аналізу самостійно прочитаних творів, висловлення своєї думки про них; виховувати любов до літератури, прагнення до самопізнання та само­вдосконалення .

Обладнання: портрет письменника, видання твору, ілюстрації до нього, схема.

Тип уроку: бесіда з позакласного читання.

ХІД УРОКУ

I. Мотивація навчальної діяльності учнів

Учитель. Замислимося над такими цифрами: він добре ві­домий і популярний більш ніж у 150 країнах світу; його твори перекладені близько 60 мовами різних народів; його найвідо- міша книга вийшла загальним накладом більш як 40 мільйонів примірників. Це про бразильського письменника Пауло Коельо і його знаменитий твір «Алхімік». «Алхімік» — це мовби сучас­ний «Маленький принц». Глибока і проста книжка»,— писав Милорад Павич. Що знайшли ви для себе у цій книзі, обговоримо на уроці.

II. Оголошення теми й мети уроку

III. Бесіда з позакласного читання

1. Експрес-опитування з метою з’ясування читацьких інтересів школярів; коментування й підсумки вчителя

2. Повідомлення учнів про життєвий і творчий шлях П. Коельо

— Пауло Коельо — знаменитий бразильський письменник і поет. Опублікував загалом 16 книг — романів, коментованих антологію, збірок коротких оповідань-притч. Прославився на пострадянському просторі після видання роману «Алхімік», який довго залишався в першій десятці бестселерів. Загальний наклад роману на всіх мо­вах перевищує 100 мільйонів.

Народився Коельо 24 серпня 1947 року в Ріо-де-Жанейро, Бра­зилія, у благополучній родині інженера Педро і Ліжії Коельо. У сім років його відправили до єзуїтської школи Святого Ігнатія Лойо- ли, де вперше виявляється його бажання писати книги. Мрія ста­ти письменником не знайшла порозуміння в його родині, тому під тиском рідних він вступає на юридичний факультет університету Ріо-де-Жанейро, але незабаром кидає навчання і займається жур­налістикою. Розбіжності між ним і родиною дедалі збільшувалися, і 17-річний Пауло був примусово поміщений у приватну психіа­тричну клініку на курс лікування. Але ні лікування електрошоком через виявлену шизофренію, ні другий курс лікування не змінили його впевненості в собі — і він втік із клініки, поневірявся деякий час і згодом повернувся додому.

Через рік він примкнув до руху аматорського театру, який у Бразилії 60-х років став масовим явищем — не тільки мистецтва, але й соціального протесту.

Театрально-протестна активність для Коельо закінчилася в лі­карні, звідки він знову втік, але безгрошів’я змусило його знову повернутися додому. Урешті-решт після третього курсу лікування його сім’я змирилася з тим, що «нормальна» робота — не для нього. Пауло Коельо продовжував займатися театром і журналістикою.

1970 року почав подорожувати по Мексиці, Перу, Болівії, Чилі, Європі й Північній Африці. Через два роки Коельо повернувся до Бразилії і почав писати вірші для пісень, що стали потім дуже по­пулярними, працював із відомими бразильськими виконавцями, зокрема з Раулем Сейшасом. Як письменник зізнається в одному з інтерв’ю, у цей час він познайомився з роботами суперечливого англійської містика Алістера Кроулі, що вплинули на його твор­чість, яка поширилася не тільки на музику, але й на плани створен­ня «Альтернативного товариства», яке мало стати громадою анар­хістів у штаті Мінас-Жерайс, заснованою на ідеї Кроулі: «Роби що хочеш — такий весь закон». Бразильські військові, які прийшли до влади в результаті перевороту 1964 року, уважали цей проект підривною діяльністю і взяли всіх імовірних членів під варту. Ві­домо також, що під час перебування у в’язниці Коельо і Сейшаса
катували. Вийти з в’язниці Коельо не­сподівано допомогло минуле: його визна­ли неосудним і відпустили.

Пізніше, у Голландії, він зустрів осо­бистість (звану їм Джи (лат. J) у «Валь­кіріях», «Паломництві» і на його сайті «Воїн Світла»), яка змінила його життя і посвятила в християнство. Він став чле­ном католицької групи, відомої як RAM (Regnus Agnus Mundi), де Джи був його Учителем. 1986 року Коельо пройшов Шляхом Сантьяго, старовинним іспан­ським шляхом паломників, і описав пі­зніше все, що відбулося, в книжці «Що­денник Мага».

Зараз він живе з дружиною Крістіною в Ріо-де Жанейро, у Бра­зилії, і в Тарбі, у Франції.

У 150 країнах світу було продано понад 86 мільйонів примір­ників книг Пауло Коельо, перекладених на 67 мов. Він одержав безліч призів та нагород у різних країнах, включаючи Францію (La Légion d’honneur) та Італію (Super Grinzane Cavour Book Award). Крім того, ним написані твори «Паломництво» (лягло в основу комп’ютерної гри, розробленої компанією Arxel Tribe), «На березі Ріо-П’єдра сіла я і заплакала...» і «Валькірії». Його новела «Заїр», видана 2005 року, була заборонена в Ірані з конфіскацією 1000 ко­пій, але згодом її все ж таки дозволили друкувати.

Твори Коельо входили до списку бестселерів не тільки в Брази­лії, але й у Великій Британії, США, Франції, Німеччині, Канаді, Італії, Ізраїлі, Фінляндії та Греції. «Алхімік» донині залишаєть­ся книгою-рекорсменом за кількістю продажів в історії Бразилії, її згадують у Книзі рекордів Гіннеса. Коельо є автором бестселерів португальською мовою.

Незважаючи на успіх, численні бразильські критики вважають його незначним письменником, чиї роботи занадто прості. Деякі з них також називають його роботи «комерційними» та орієнто­ваними на ринок. Його обрання до Літературної академії Бразилії заперечується багатьма бразильцями. Відома російська телеведуча і сценарист Авдотья Смирнова сказала про нього таке: «Подраз­нення, яке Коельо викликає у будь-якого хоч почасти літератур­но досвідченого читача, пояснюється перш за все його надзвичай­ною серйозністю, гусячою якоюсь важливістю — нудьга смертна, на весь роман жодного жарта, жодної посмішки, жодної гостроти.

Я маю на увазі не хиханьки-хаханьки, гостроти в літературі бува­ють які завгодно — фонетичні, філософські ідіоми; але ось так, без жодної навіть тіні жонглювання, без найменшого артистизму, без натяку на гру розуму — так справжня література не пишається. Тим часом саме ця серйозність і робить Коельо таким популярним письменником».

Стилізації в дусі Коельо присутні в книгах Анхеля де Куатьє.

3. Евристична бесіда

♦ Які враження у вас склалися про твір П. Коельо?

♦ Який цей твір за жанром? Свою думку доведіть. (.Повість- парабола)

♦ Які риси постмодернізму ви помітили в «Алхіміку»? (Інтер- текстуальність, позачасовість тощо)

♦ Розкажіть про сюжетну лінію твору.

♦ Охарактеризуйте образ головного героя повісті іспанського пастуха Сантьяго.

♦ Які моральні уроки містить книга, у чому її притчевість?

♦ Прокоментуйте висловлювання П. Коельо:

«У кожного своє Особисте призначення в житті, і через це лю­дина живе у світі...»

«Якщо ти чогось бажаєш, то Всесвіт сприятиме тому, щоб твоє бажання здійснилося...»

«Кожному дається дар: можливість вибору. Тому, хто не вико­ристав цей дар, він стає прокляттям,— інші будуть завжди обирати за нього...»

«Усе, що відбувається в теперішньому, впливає на майбутнє та є спокутою минулого».

4. Розв’язання проблемних питань

♦ У чому, на вашу думку, секрет популярності твору П. Коельо «Алхімік»?

Хто такий Алхімік? У чому парадоксальність цього образу? (Ал­хіміялженаука; алхіміки асоціювалися із шарлатанами, лжевченими, які марнували життя й зусілля, прагнучи пере­творити інші метали, речовини в золото. Тут алхіміктой, хто знаходить філософський Камінь, Еліксир Життя.)

5. Накреслення «сюжетної» параболи роману у вигляді схеми, поясніть значення зупинок

Можливий варіант відповіді

Кожна зупинка, кожен епізод відкривають героєві якусь істи­ну, мають алегоричне значення.

«Тариф» — «Усе у світі має ціну».

«Танжер» — «Ніколи не відмовляйся від своєї мрії».

«Пустеля Сахара» — «Усі ми — частинки Світової Душі». «Оаза Ель-Фаюм» — «Любов — це сила, яка трансформує й удо­сконалює Світову Душу».

«Табір блакитних вершників» — «Я здатен творити чудеса». «Стара церква» — «Скарби там, де заплаче серце».

 

 

Предыдущая статья:Усі уроки світової літератури. 11 клас. В. В. Паращич 17 страница Следующая статья:Усі уроки світової літератури. 11 клас. В. В. Паращич 19 страница
page speed (0.0142 sec, direct)