Всего на сайте:
236 тыс. 713 статей

Главная | Литература

Усі уроки світової літератури. 11 клас. В. В. Паращич 14 страница  Просмотрен 1173

І пропонує згадати, що Європа теж пройшла кривавий шлях варвар­ства, воєн, непорозумінь, перш ніж стала цивілізованою. Як бачи­мо, слово «самотність» у Маркеса багатозначне, дуже містке й навіть алегоричне. Про це й поговоримо на сьогоднішньому уроці.

II. Оголошення теми й мети уроку

III. Актуалізація опорних знань

1. Розповідь учнів про життя і творчість Ґ. Ґарсія Маркеса

2. Пояснення літературознавчого терміна «магічний реалізм»

3. Обмін враженнями про роман Ґ. Ґарсія Маркеса

«Сто років самотності»

4. Переказ сюжету твору

Орієнтовний зміст переказу

На перших сторінках роману Ґарсія Маркес розповідає про за­сновника роду Макондо — Хосе Аркадіо Буендіа та його дружину Урсулу Ігуаран. Вони були двоюрідними братом і сестрою та побра­лися всупереч попередженням батьків. Проте страх, що від їхнього шлюбу може «народитися дитина з поросячим хвостиком», зму­сив Урсулу й після весілля зберігати цнотливість. Така поведінка Урсули дала привід Пруденсіо Агіляру, їхньому односельцю, смер­тельно образити Хосе Аркадіо, що призвело до трагічних наслідків: Хосе Аркадіо його вбив. Гнаний докорами сумління та рятуючись від кровної помсти, Хосе Аркадіо забрав дружину й утік із рідного дому та заснував нове селище, яке було ізольоване від навколиш­нього світу. У подружжя народилися сини — Хосе Аркадіо й Ауре- ліано, а значно пізніше — донька Амаранта.

Засновник роду Хосе Аркадіо Буендіа під впливом Мелькіадеса захоплюється алхімією. Він намагається відшукати філософський камінь, вилучити з надр землі золото за допомогою магніту, винай­ти вічний двигун. Через неприборкану уяву Хосе Аркадіо втрачає почуття реальності, впадає «в стан вічного марення, від якого йому вже не судилося звільнитися». Хосе Аркадіо потрощив усе у сво­їй лабораторії, і його було прив’язано до каштана. Ще раніше він спробував прокласти дорогу в зовнішній світ, щоб у селище при­йшла цивілізація. Проте він обрав шлях, який привів до моря.

Урсула почала виготовляти солодощі, які користувалися знач­ним попитом, і в дім прийшов достаток. її старший син Хосе Арка­діо, якого зовсім юним звабила Пілар Тернера, злякався, що стане батьком, подався геть із циганами, Урсула вирушила на пошуки сина. Сина не знайшла, але проклала дорогу у великий світ і при­вела із собою цілий натовп людей, які оселилися в Макондо. Так Макондо перетворилося на містечко, розташоване на торговельно­му шляху.

Перед тим як Макондо стало жити за новим, історичним часом, його мешканці перехворіли загадковою хворобою, що починалася з безсоння і призводила до втрати пам’яті. Борючись із цією епіде­мією, люди підписували предмети: «стіл», «стілець», «годинник», «двері», «стіна». На шию корові почепили табличку: «Це корова, її потрібно доїти щоранку, щоб мати молоко, а молоко потрібно кип’ятити, щоб змішувати з кавою і мати каву з молоком». Біля входу в містечко вивісили плакат із назвою «Макондо», а на цен­тральній вулиці встановили оголошення, яке нагадувало людям: «Бог є». Автор пише, що хвороба прийшла з індіанських країв, тобто натякає на те, що люди забули про руйнування старовинної цивілізації Америки європейськими завойовниками.

Урятував макондівців від несподіваної напасті Мелькіадес, який устиг побувати навіть на тому світі й повернувся назад. Він вилікував мешканців містечка чудовим еліксиром і оселився в Ма­кондо назавжди. Він почав заповнювати зашифрованими записами свої пергаменти, у яких віщував долю роду Буендіа.

Про те, що макондівці прилучилися до історії, сповіщає така деталь: Хосе Аркадіо Буендіа встановив на кожному будинку го­динник із музикою. Після смерті Мелькіадеса (він потонув) почи­нається зміна поколінь.

На цей час у домі Буендіа підросли Ауреліано, Амаранта та прийомна дочка Ребека.

Тут виховуються також позашлюбні сини від Пілар Тернери, бо Хосе Аркадіо Буендіа (голова роду) не міг допустити, щоб нащадки роду Буендіа були покинуті напризволя­ще. Хлопчиків нарекли Хосе Аркадіо (щоб не плутати з батьком, його називали просто Аркадіо) та Ауреліано (молодший). Усі діти, усупереч побоюванням Урсули, були цілком нормальними. Проте, починаючи з другого покоління, у них виявляється спільна риса — схильність до самотності, яка стане спадковою.

Незгоди оселилися в домі Буендіа, коли Амаранта та Ребе­ка закохалися в учителя музики і танців італійця П’єтро Креспі. Він віддав перевагу Ребеці, і вони вирішили одружитися, через що Амаранта зненавиділа сестру. Проте зовсім несподівано Ребе­ка, вражена чоловічою силою блудного сина родини Хосе Аркадіо, який повернувся додому після того, як «шістдесят разів обійшов земну кулю», бере шлюб із ним, а не з італійцем. І хоч вони не були насправді братом і сестрою, Урсула не могла змиритися з одружен­ням сина й доньки, убачаючи в цьому неповагу до родини, тому мо­лоді змушені були назавжди залишити рідний дім.

Ауреліано одружився з Ремедіос Москоте, чарівною донькою корехідора — голови міста, якого прислав уряд після того, як Урсу­ла відкрила дорогу до інших поселень. Ремедіос наділена щасли­вою вдачею: вона любить усіх, піклується і про родоначальника сім’ї Хосе Аркадіо Буендіа, який втратив розум і жив під кашта­ном. Вона принесла в дім Буендіа радість і втіху. На горе всій роди­ні юна Ремедіос померла від пологів.

Згодом П’єтро Креспі, який став своєю людиною в домі Буендіа, покохав Амаранту і запропонував їй руку і серце. Але горда Ама­ранта, пам’ятаючи про його колишній намір побратися з Ребекою, відмовила йому. Нещасний П’єтро Креспі наклав на себе руки.

Громадянська війна в Макондо розпочалася несподівано. У кра­їні при владі перебували консерватори. Та коли в містечко прибув корехідор Аполінар Москоте, услід за ним з’явився представник «лівої опозиції» — терорист Аліріо Ногера. Спочатку макондівці байдуже ставились до політики, а молодший син Хосе Аркадіо Бу­ендіа — Ауреліано — хоч і співчував лібералам, бо його обурювали зловживання консерваторів, не міг «зрозуміти таких крайнощів, як розв’язання війни». Проте дон Москоте під час виборів, щоб за­безпечити перемогу консерваторам, підмінив бюлетені, а потім, по­боюючись невдоволення макондівців, викликав урядові війська. Так у Макондо було встановлено воєнний режим, і обшуки та роз­стріли на площі стали звичними подіями. Солдати забили на смерть доброго падре Никанора та нещасну жінку, покусану скаженим со­бакою. Ауреліано підняв повстання, розстріляв ґвалтівників і пі­шов із Макондо, приєднавшись до війська лібералів.

Мрійник, ювелір і поет Ауреліано Буендіа став уславленим, але непомірно честолюбним полководцем; війна розбестила його, отру­їла йому душу, перетворила на жорстокого диктатора. Тепер «усю­ди, де б він не з’являвся, його ад’ютанти окреслювали крейдою на підлозі коло, вступати в яке дозволялося лише йому одному. Сто­ячи в центрі цього кола, полковник Ауреліано Буендіа короткими категоричними наказами вирішував долю світу». Полковник утра­тив відчуття родини і любов до батьківщини, якою було для нього Макондо, він «заплутався в пустелі самотності».

Несподівано в житті Ауреліано настав трагічний перелом. Коли полковник Герінельдо Маркес заявив, що боротьба ведеться тіль­ки за владу, а відмова від програми ліберальної партії є зрадою, Ауреліано Буендіа прийняв рішення розстріляти свого давнього друга. Але напередодні страти до полковника прийшла Урсула. «Ти чиниш те, що чинив би, якби народився зі свинячим хвости­ком»,— каже вона синові. І попереджає: якщо він здійснить свій намір, вона його розшукає, де б він не був, і вб’є власними руками. Вирок матері — це вирок роду. Тому Ауреліано скасував свій на­каз, відмовився від честолюбних планів і спробував укласти мир. Проте, щоб зупинити насильство, він змушений розпочати нову ві­йну. Ціною численних жертв Ауреліано «завоював поразку». Від­чуваючи ненависть до самого себе, він підписує акт капітуляції, а потім робить невдалу спробу покінчити з життям. Полковник повинен був «вивалятися, як свиня, в гною слави», щоб зрозумі­ти безглуздість свого життя.

Він повернувся в рідний дім і знову зайнявся виготовленням ювелірних виробів. Ця праця вимагала граничної уваги й відволікала його від спогадів про війну.

Війна занапастила також душу племінника полковника Ауре­ліано — Аркадіо, якого дядько залишив в Макондо при владі. Дба­ючи тільки про себе, Аркадіо зловживав владою, брав хабарі, ви­трачав казенні гроші на будівництво власного будинку та віденські меблі. Через свою жорстокість він «перетворився на найнелюдяні- шого із правителів, яких бачило Макондо». Після того як Аркадіо вчинив розправу на доном Москоте і його родиною, Урсула, палаю­чи від сорому, побила онука. Тепер і вона себе відчула «страшенно самотньою». А Аркадіо став жертвою несправедливої війни. Війна його розбестила й призвела до загибелі: він був розстріляний кон­серваторами. Після смерті Аркадіо Урсула забрала у свій дім його дружину Санта Софію де П’єдад та їхніх дітей — доньку Ремедіос, яку пізніше стали називати Прекрасною, і синів-близнюків Хосе Аркадіо Другого й Ауреліано Другого.

За роки тривалої війни в родині Буендіа відбулися й інші змі­ни. Помер засновник роду Хосе Аркадіо Буендіа. У власному домі вбито Хосе Аркадіо, чоловіка Ребеки (хто це вчинив, залишилося невідомим). Після загибелі Хосе Аркадіо Ребека прирекла себе на самітництво.

Незабаром Макондо спіткало нове лихо — північноамерикан­ська бананова кампанія. До Макондо прибув сеньор Джек Браун, а з ним адвокати, топографи та наймані вбивці, які замінили по­ліцейських.

«Грінго» (так називають в Латинській Америці північних аме­риканців) хазяйнували в місті, зневажаючи його мешканців. Коли дитина ненароком облила лимонадом мундир одного із непроха­них прибульців, то її і діда, який хотів порятувати онука, було по- звірячому вбито. Полковник Ауреліано вирішив розпочати ще одну війну, щоб знищити режим, який віддав країну на поталу чужин­цям. Тільки ніхто, навіть Герінельдо Маркес, не підтримав старого полковника, і йому залишилося терпляче чекати на смерть.

А тим часом у Макондо виросло нове містечко з білими коте­джами, пальмами, басейнами. Для робітників збудовано дерев’яні бараки. З прибуттям чужинців змінився й спосіб життя макондів- ців. Прагнучи швидко й легко розбагатіти, займаючись тільки під­приємництвом, вони втратили любов до землі, до праці.

«Бананова лихоманка» визначила долю правнуків Урсули — близнюків Ауреліано Другого і Хосе Аркадіо Другого.

Ауреліано Другий, життєрадісний, легковажний гультяй, роз- багатівший завдяки своїй коханці Петрі, обклеїв кредитними біле­тами стіни родового дому. На відміну від дружини Фернанди, шо­кованої вульгарністю «грінго», Ауреліано Другий звикся з ними, улаштовував бенкети, турніри ненажер, прагнучи потопити у вині відчуття самотності.

Фернанда дель Карпіо — спадкоємиця зубожілої аристократич­ної родини. Вона принесла із собою в дім Буендіа золотий нічний горщик із гербами — символ колоніальної доби. Її ім’я іронічно натякає на легендарного героя іспанських рицарських романів XIV ст. Бернандо дель Карпіо на прізвисько Могутній Боєць. Фер­нанда — сувора, властолюбна жінка, яка з дитинства мріяла ста­ти королевою. Безмежна гордість штовхає її на страшні, жорстокі вчинки. Дізнавшись, що її донька Ремедіос закохалась у простого робітника Маурісіо Бабілонья, Фернанда найняла вбивцю, і той убив Маурісіо. Дочку вона відіслала до монастиря. Коли ж черниця привезла немовля, розлючена бабуся не втопила його тільки через страх перед Богом.

Фернанда, чиї руки були створені лише «для гри на клавікор­дах і плетіння погребальних вінків», установила в домі нові поряд­ки, заборонивши виготовляти й продавати солодощі. Уже й Урсула разом із нею почала мріяти про те, щоб син Фернанди й Ауреліано Другого — Хосе Аркадіо — став Папою Римським. Усе це обурило полковника Ауреліано: «Ми перетворюємось на аристократів. Так, ми знову підемо війною на консерваторів, тільки тепер для того, щоб посадовити на їхнє місце короля».

«Прогрес, що намітився після того, як містечко Макондо прилу­чилося до історії, виявився ілюзорним.

Недарма ще засновник роду Хосе Аркадіо Буендіа дійшов висновку, що «машина часу зіпсува­лась», а Урсулі здавалося, ніби «час по колу крутиться». Адже спо­чатку макондівці жили і працювали єдиною сім’єю; їхні будинки були розташовані так, щоб на кожен падала однакова кількість сонячних променів; вони відчували себе рівними й незалежними. Тому перший наказ корехідора — пофарбувати фасади будинків у блакитний колір на честь річниці національної незалежності — Хосе Аркадіо Буендіа сприйняв як особисту образу.

А із зовнішнього світу до Макондо прийшли, крім «благ» циві­лізації (будинок розпусти, азартні ігри, магазин механічних ігра­шок та кінематограф), ще й насильство, брехня.

Тільки один із Буендіа протестує проти чужоземного володарю­вання. Це другий із близнюків — Хосе Аркадіо Другий. Ще в ди­тинстві він бачив, як розстрілювали людину, і це вразило його. Він виріс «сумним чоловіком з якимось сумним виразом обличчя». Хосе Аркадіо шукав порятунку від самотності то в релігії, то у боях півнів, порушуючи заборону Хосе Аркадіо Буендіа. Усі його вчинки і витівки обумовлені духом протесту. Він улаштувався наглядачем на бананову плантацію. Проте, зіткнувшись із каторжними умова­ми праці й беззаконням, Хосе Аркадіо перейшов на бік робітників і очолив їхню профспілку.

В основу зображення страйку покладено справжні події, що відбулися 12 листопада 1928 року. Страйкарів заманили на при­вокзальну площу й розстріляли з кулеметів: «Люди опинилися за­мкненими, ніби худоба в загоні: вони крутилися у велетенському вирі, який поступово стягувався до свого епіцентру, тому що краї його весь час обрізувалися по колу,— як це буває, коли обчища­ють цибулину,— невситимими й планомірно діючими ножицями кулеметного вогню». Письменник називає справжні імена вбивць страйкарів: губернатор провінції генерал Карлос Кортес Варгас і його секретар майор Енріке Гарсія Ісара, які наказали солдатам стріляти в страйкарів, «не шкодуючи патронів». І тут на Макондо обрушилася страшна злива. Дощ ішов чотири роки, одинадцять мі­сяців і два дні. А через усі засоби масової інформації було виголо­шено заяву уряду, у якій повідомлялося, що «мертвих не було, за­доволені робітники повернулися до своїх родин, бананова компанія тимчасово припинила роботи до кінця дощів».

Коли минули дощі, у Макондо ніхто, крім Хосе Аркадіо Друго­го, який був разом із страйкарями на площі, не пам’ятав про три тисячі вбитих. Він отямився серед трупів в одному з вагонів довже­лезного поїзда. Цим поїздом везли мертвих чоловіків, жінок, дітей, щоб скинути в море, наче вибракувані банани. Коли Хосе Аркадіо повернувся в Макондо і спробував нагадати про розстріл робітни­ків, його визнали божевільним.

Коли хмари над Макондо нарешті розсіялися, місто лежало в руїнах, дув спекотний вітер, кущі троянд висохли, заіржавлені дахи й мигдалеві дерева вкрила пилюка. За період тривалих, май­же п’ятирічних дощів Макондо ніби повернулося в ті часи, коли було ізольоване від навколишньої цивілізації. Знову з’явилися ци­гани, дивуючи мешканців міста магнітом, лупою, штучною щеле­пою... Макондо впав у дитинство. Якщо на початку існування цього селища ніхто не вмирав, то тепер ніхто не народжувався, а вмирали часто.

У старому домі Буендіа залишився лише Ауреліано Бабілонья. Він заглибився в рукописи старого цигана. Та ці заняття перерива­ють то поява родича і його смерть, то повернення Амаранти Урсули, яка доводилася тіткою Ауреліано. Тітка і племінник покохали одне одного так, що їм ніхто більше не потрібен; вони усамітнили­ся в безлюдному світі: «єдиною, повсякденною і вічною реальністю в ньому було кохання». І як покарання за цю відчуженість від світу в них народилася дитина із поросячим хвостиком. Амаранта по­мерла. Щодо дитини здійснюється пророцтво цигана: «Останнього в роду з’їдять мурахи».

Ауреліано розшифрував записи на старих пергаментах, дізнався про історію роду і таємницю свого народження, а в цей час, як і зазна­чено в рукописах, вихор змітав Макондо з лиця землі. Перед смертю Ауреліано відкривається пророцтво, згідно з яким усе, що записано, ніколи більше не повториться, «бо тим родам людським, які прире­чені на сто років самотності, не судилося з’являтися на землі двічі». Життєві історії усіх героїв завершуються самотністю, у тому числі й самотньою смертю, і все Макондо постає в романі самотнім.

IV. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу

1. Повідомлення учня про історію створення роману

1965 року Маркес розпочав роман «Сто років самотності».

Ро­бота тривала півтора роки й була закінчена навесні 1967 року. Ар­гентинське видавництво «Сураамерикана» видало книгу накла­дом вісім тисяч примірників, розраховуючи на те, що вона якось розійдеться протягом другого півріччя. Але тираж не розійшовся, а розлетівся за кілька днів. Вражене видавництво негайно видало другий наклад, але і той розкупили блискавично. Так почалася без­прецедентна, усесвітня слава роману «Сто років самотності», успіх якого був неймовірним. На Заході твір привернув увагу багатьох критиків, які написали про нього безліч статей та монографій.

«“Сто років самотності”— усього лише поетичне втілення мого дитинства»,— зазначає Маркес. Але це «усього лише» мало співвід­носиться із широтою проблематики, алегоричністю образів роману та його епічністю. Дитинство письменника, дитинство його рідного міста, дитинство Латинської Америки і, врешті-решт, дитинство усього людства. Отже, твір має чимало автобіографічних рис.

В основу історії Макондо Ґарсія Маркес поклав життєпис роди­ни Буендіа, яка заснувала містечко й нащадки якої жили, керува­ли, визначали напрям макондівського життя протягом усього його столітнього існування. «Макондо було тоді невеликим селищем з двома десятками хатин, споруджених із глини й бамбука на бе­резі річки, що несла свої прозорі води річищем з білих відполірова­них каменів, величезних, як доісторичні яйця. Світ був ще таким новим, що багато речей не мали назви, і на них доводилося показу­вати пальцем»,— таким бачимо Макондо на початку історії.

Як і дідусь та бабуся письменника, засновники роду Хосе Арка- діо й Урсула виявилися двоюрідними братом і сестрою. Так само, як і дід Ніколас Маркес, Хосе Аркадіо, скоївши вбивство, разом із дру­жиною покинув своє селище й вирушив шукати нове місце прожи­вання. Як і дід, він вимовив фразу, що закарбувалася в пам’яті май­бутнього письменника: «Ти не знаєш, скільки важить один мрець!»

Сам письменник зазначав, що в книзі чимало натяків на роди­чів і друзів. Але навіть не знаючи всього приватного підґрунтя того чи іншого образу або ситуації, ми розуміємо, що родовий будинок Буендіа — це той самий рідний будинок дідуся й бабусі, життя яко­го він намагався відтворити, та й багато фактів біографії Буендіа співпадають із біографіями його рідних.

Але письменник так зумів спресувати час і простір, що читачі могли бачити минуле, сучасне й майбутнє героїв майже одночас­но й прочитувати прихований між рядків міфологізований зміст подій.

Одна з найважливіших категорій у романі Маркеса, на дум­ку науковців,— це час, що якнайтісніше пов’язаний із поняттям епічності, із характером багатьох подій твору. «Мине багато років, і полковник Ауреліано Буендіа, стоячи біля стіни, чекаючи роз­стрілу, згадає той далекий вечір, коли батько взяв його із собою по­дивитися на кригу»,— так починає автор роман, відразу ж вводячи читача в певні часові рамки — життя полковника від народження, від споглядання криги й до чекання розстрілу.

Із розгортанням оповіді відбувається зміщення часових ра­мок — часові виміри переносяться, міняються місцями, застига­ють на місці або ж рухаються у зворотному напрямку. Слушно під­креслює Д. Затонський, що для Ґарсія Маркеса «важливе відчуття фатальної визначеності, яке виникає за рахунок зчеплення мину­лого, теперішнього, майбутнього. Важливе для нього ще й саме це зчеплення, тобто самий засіб». Урсула, найстаріша з роду Буендіа, доходить висновку, що «час не минає, а знову й знову повертається і ніби рухається по колу».

Мить, що триває вічно і за якої й розгортаються події в Макон­до, і є (за Д. Затонським) «епічним часом».

V. Закріплення знань, умінь і навичок

Розв’язання проблемного запитання

♦ Як ви думаєте, чому роман “Сто років самотності” Ґ. Маркеса

мав такий шалений успіх?

VI. Домашнє завдання

Знати зміст роману, уміти визначати проблематику, характе­ризувати образи.

VII. Підсумки уроку

Інтерактивна вправа «Мікрофон»

Продовжте речення:

• Найбільше в романі Маркеса мене вразив епізод... тому що...

УРОК №51

Тема. Проблематика твору Ґ. Ґарсія Маркеса «Сто років самотності». Органічне поєднання буденного й фан­тастичного в романі як характерні риси «магічного реалізму»

Мета: допомогти учням усвідомити ідейно-художні особли­вості твору та «магічного реалізму» як літературного напряму; розвивати навички аналізу літературного твору великого обсягу, уміння виділяти істотні озна­ки, визначати їхню роль у творі, висловлювати й аргу­ментувати свою думку; розширювати кругозір учнів; виховувати інтерес до літератури, гуманізм, активну громадську позицію, почуття своєї причетності до іс­торії та майбутнього.

Обладнання: портрет письменника, видання твору, ілюстрації до нього, таблиці.

Тип уроку: комбінований.

ХІД УРОКУ

І. Мотивація навчальної діяльності учнів

Учитель. Відомий чилійський поет Пабло Неруда назвав «Сто років самотності» найкращим романом, який був написаний іспан­ською мовою після «Дон Кіхота» Сервантеса. Чим же так привабив твір вибагливих літературознавців і простих читачів, спробуємо розібратися на уроці.

II. Оголошення теми й мети уроку

III. Актуалізація опорних знань

Заповнення анкети твору «Сто років самотності»

Назва «Сто років самотності»
Автор Ґабріель Ґарсія Маркес
Рік видання  
Жанр Роман-міф, роман-притча, сімейна хроніка, інтелекту­альний роман
Нагороди Нобелівська премія
Тематика Історія шести поколінь роду Буендіа (в алегоричному сенсі — історія розвитку свідомості людства від жадіб­ного пізнання світу до перенасичення ним і відчуження від нього)
Час і місце дії Час — від середини XIX до середини XX ст. Жодних дат у творі немає, як і назви країни. Дія відбувається ніби поза часом і простором
Проблематика Самотність, відповідальність за свій вибір, роз’єднаність і солідарність, історична пам’ять, батьки й діти, кохання, сім’я
Герої Хосе Аркадіо й Урсула Буендіа, їх нащадки Хосе Аркадіо-молодший, Ауреліано (полковник Буендіа), Амаранта; Хосе Аркадіо (Аркадіо), Ауреліано Другий, Хосе Аркадіо Другий, Ремедіос Прекрасна; Меме, Хосе Аркадіо; Амаранта Урсула, Ауреліано Бабілонья та ін.

 

IV. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу

1. Робота над ідейно-художніми особливостями роману (у групах)

I група. Знайдіть в романі риси реального, буденного. Під- твердьте свої думки цитатами з твору.

II група. Знайдіть у романі риси фантастичного, «магічного». Прокоментуйте й підтвердьте свої думки цитатами з твору.

Матеріали для роботи груп

Реальне Фантастичне
Мандри циган; бродячі циркові трупи; родинне життя Буендіа; громадянські війни, швидке поширення прогресу, техніч­них новинок; Старий циган, що зашифрував історію роду Буендіа й повернувся в їхній дім навіть після смерті, бо йому, «мабуть, там самотньо»; вік героїв — до 150 років (Урсула, Пілар);

 

Реальне Фантастичне
природа Латинської Амери­ки; діяльність «бананових» та інших компаній, «бананові лихоманки» таін.; боротьба за виживання серед дикої природи та ін. привиди в будинку; вознесіння Ремедіос Прекрасної; струмок крові, що тече від убитого сина до матері; кількість їжі, гостей та інші перебіль­шені можливості людей, їхні пригоди

 

2. Слово вчителя

— У романі «Сто років самотності» розповідається історія шес­ти поколінь роду Буендіа, від початку до кінця, від кохання його засновників Урсули й Хосе Аркадіо Буендіа до виродження роду: народження дитини з поросячим хвостом. Це символ деградації людства через утрату ним спільності. Замкненість роду, відірва­ність від реального часу призводять до його самотності, а далі — до вимирання.

Отже, одна з головних проблем твору — це проблема самотнос­ті. Доведіть це на прикладі образів твору.

Хоча герої живуть у сім’ї, але кожен із них самотній. Напри­клад, полковника Буендіа ще в дитинстві лікар визнав схильним до самотності, він нікому не довіряє, усіх підозрює, навіть відме­жовується від людей. Закінчує своє життя засновник роду Хосе Аркадіо також самотньо: прив’язаним у дворі до каштана. Його вважають божевільним.

Самотньою пішла в інший світ і мудра Урсула, вона так і не до­вірила нікому таємницю місцезнаходження скарбу.

Хосе Аркадіо Буендіа говорить про Пруденсіо Агіляра: «Певно, йому дуже важко. Мабуть, він страшенно самотній». Про Мелькі- адеса: «Він справді побував на тому світі, але не витримав самот­ності й повернувся назад». Про Амаранту: «Вона сподівалась мати його за сина, який розділив із нею самотність і пом’якшив страж­дання...»

Про Хосе Аркадіо Другого і Ауреліано Другого: «...єдине, що збереглось у близнюків спільне, був самотній вигляд, властивий усій сім’ї». Про Ребеку: «Надто багато років вона страждала і бі­дувала, завойовуючи собі привілеї самотності». Про Маурісіо: «Він помер старим, у цілковитій самотності».

Самотність у Маркеса — це психологічний стан людини, її вну­трішнє захворювання. Воно ізсередини підточує її фізичні та мо­ральні сили і, урешті-решт, зводить у могилу. Це добре проявля­ється у другому поколінні сім’ї Буендіа. Вони всі замкнені в собі, відірвані від реального часу і саме це призводить їх спочатку до са­мотності, а потім — до вимирання. Автор неначе хоче сказати, що людина, сім’я, рід, якщо вони самотні, бездуховні, то приречені на самознищення.

3. Виконання завдання пошуково-дослідницького характеру

Учитель. Якось Ґарсія Маркес сказав: «Я мав прожити двад­цять років і написати чотири учнівських книжки, аби збагнути, що вихід у самому корені проблеми: слід розповідати так, як роз­повідали мої дідусь і бабуся, тоном, який природно припускає все надзвичайне, ніби вони знали, що в літературі немає нічого пере­конливішого, ніж твоє власне переконання».

Звідси й витоки «магічного реалізму» письменника.

Знайдіть у тексті підтвердження наявності у творі Маркеса та­ких ознак «магічногореалізму»:

• звернення до народного міфологізму;

• широке змалювання національних традицій;

• переплетення чарівного та побутового, реального;

• поєднання історії та сучасності.

Матеріали до теми

Першоджерелом міфологічного й фантастичного начал у Ґарсія Маркеса є народна культура прикарибської зони Колумбії, де зміша­лися європейські, індійські й африканські традиції у своєму варіан­ті побутового народного католицизму. У романі «Сто років самотно­сті» вільно обертається безліч міфообразів і міфосюжетів, що станов­лять найглибинніший шар образно-символічної структури роману.

Передусім, це ідея й образ земля обітованої — земного раю, у якому живуть спочатку безгріховні, як Адам і Єва, першопред- ки, — раю до пізнання і падіння, саме через це тут ніхто ще ніко­ли не вмирав. Далі відбувається перше вбивство (сюжет Каїн — Авель) — це гріхопадіння. Типові для міфології шлюб засновників роду — двоюрідних брата і сестри Хосе Аркадіо й Урсули, першо- предків, що жили як брат і сестра, потім — переселення й пошуки нового місця, щоб закласти родовий будинок (мотив вигнання Ада­ма і Єви, які пізнали заборонений плід, і покарання Каїна).

Типовим є міфомотив віщого сну із вказівкою місця закладання будинку, як і мотив «нерозчутих слів»,— Хосе Аркадіо чує якусь назву, що неясно звучить: йому вчувається «Макондо», так він і на­зиває селище.

Ґарсія Маркес не використовує легенди чи перекази. Але кінцівка роману нагадує уявлення ацтеків про історію всесвіту. «Відповідно до космогонічних міфів ацтеків, в історії всесвіту, створеного богом-творцем Тлока-Науаке, змінюють один одного світові періоди, або цикли; їх було вже чотири; кожен із циклів закінчується катастрофою — світова пожежа, буря, голод (послі­довність їх за різними джерелами різна). Сучасний період теж по­винен закінчитися загибеллю світу».

Використовуючи різні джерела й поєднуючи їх у своєрідному річищі колумбійської дійсності, трансформованої в народній уяві, Ґарсія Маркес зумів торкнутися окремих архетипів народної сві­домості. «Письменник використовує міфологічні й казкові мотиви як своєрідний підтекст, що дозволяє надати епічної масштабності образам героїв, вивести їх за межі вузьконаціональних рамок»,— відзначав літературознавець В. Столбов.

Справді, фантастичний дощ, що безперервно йшов у Макон­до протягом чотирьох років, дощ із жовтих квітів, чарівні речі цигана-ворожбита Мелькіадеса, який знає все на світі і, певною мі­рою, є одним із основних героїв роману, бо від нього ширяться події в Макондо; з розшифруванням книги — історії Макондо, написа­ної ним, закінчується саме селище Макондо,— ці й подібні обра­зи справді надають роману Ґарсія Маркеса широкої масштабності, епічного характеру.

Предыдущая статья:Усі уроки світової літератури. 11 клас. В. В. Паращич 13 страница Следующая статья:Усі уроки світової літератури. 11 клас. В. В. Паращич 15 страница
page speed (0.0181 sec, direct)