Всего на сайте:
236 тыс. 713 статей

Главная | Литература

Усі уроки світової літератури. 11 клас. В. В. Паращич 13 страница  Просмотрен 4154

1. Лекція вчителя

— В естетиці японського мистецтва уявлення про речі, а точні­ше, про «сумну принадність речей», відіграє значну роль. Дерева, квіти, каміння, кераміка сприймаються японцями як одухотворе­ні образи, просякнуті настроями туги, співчуття, світлої печалі.

У літературній творчості, особливо в поезії, як і в мистецтві скла­дання букетів (ікебані), як і в традиційному японському саду, не­має нічого зайвого, але завжди є місце для уяви, натяк, певна неза­вершеність і несподіваність, що змушують працювати думку й по­чуття. Спираючись на традиційну японську естетику, Кавабата з допомогою «сумної принадності речей» передає своє ставлення до героїв: симпатії і співчуття, милосердя й ніжність, гіркоту і біль. Розкривати внутрішній світ героїв, робити їх живими й близьки­ми для читачів людьми допомагають письменникові також і суто японське вміння споглядати, тонко розуміти природу та значення її впливу на душу людини.

Природа у творах Кавабата завжди посідає особливе місце. Життя природи й людини, на думку письменника, поєднані неви­димими ланцюгами. Усвідомлення цього первісного невід’ємного зв’язку надзвичайно важливе для митця. З ним пов’язане і відчут­тя ритму цілісного світу, що дозволяє проникати в закони природи, жити з нею одним життям, не відступаючи від природного єства, не створюючи дисгармонії, дисонансу, розладу з нею, а значить, із са­мим собою. Рядки про природу створюють своєрідний фон, на яко­му розгортається життя героїв, проте нерідко природа стає одним із образів твору. Кавабата закликає вчитися в природи, проникати в її таємниці, він убачає в спілкуванні з природою шлях до мораль­ного й естетичного вдосконалення людини.

Зображена митцем природа прекрасна й велична; показуючи зміни в ній, автор відтворює порухи людської душі, тому майже всі твори письменника багатопланові, вони мають прихований під­текст. У повісті «Тисяча журавлів» природа немовби співчуває ге­роям. Наприклад, через опис природи передається тривога Кікудзі перед невідомістю. Коли Кікудзі виглянув у сад, «по небу проко­тився грім. Далекий і могутній, він насувався все ближче й ближ­че. На мить дерева в саду освітив спалах блискавки». Блискавка як думка і думка як блискавка — нерозривність цих понять допо­магають авторові краще висвітлити образ Кікудзі, який переживає осяяння, знайшов потрібне рішення, певний вихід для себе.

«І од­разу зашумів дощ,— пише Кавабата.— Поступово грім відкотився далі». Дощ неначе змиває тривожні передчуття героя, очищує його душу, відкриває шлях до нового, чистого начала. «Кікудзі підвівся і зателефонував Фуміко». Розмовляючи з нею по телефону про дріб­ниці, Кікудзі ледь її слухав, перевівши розмову на головне:

— У нас тут справжня злива. А у вас?..

— Ллє як із відра. Тільки-но так гримнуло, що я ледь не вмерла.

— Зате після дощу посвіжішає...

Слово «свіжий», «свіжість» означає не тільки стан природи пі­сля дощу, а й зміну внутрішнього світу героя.

В описі зустрічі персонажів використовується така ж сама сим­воліка:

— Напевне, ви чули по телефону, як тут зранку шумів дощ?— спитав Кікудзі.

— Хіба по телефону почуєш? Я не звернула уваги. Дивно, невже можна почути, як шумить дощ у вашому саду?

В останній фразі цього діалогу застосовується прийом іноска­зання. Це речення слід розуміти так: «Хіба можна знати, що від­бувається у вашій душі? »

У фіналі повісті символіка речей і природи зливається воєдино. Уранці, після ночі з Фуміко, Кікудзі в саду перед чайним павіль­йоном піднімає друзки чашки, розбитої дівчиною напередодні. Із цією чашкою пов’язані стосунки чотирьох людей: батька Кікудзі з пані Оота і самого Кікудзі з Фуміко. «Кікудзі склав разом чотири великих уламки, і в його долоні з’явилася чашка. Тільки на її краю не вистачало шматочка. Кікудзі узявся його відшукати, та згодом полишив цю спробу». «Піднявши очі вгору, він побачив, що на сході поміж деревами сяяла одна велика зірка. “Скільки я вже не бачив ранкової зорі!”— подумав Кікудзі, дивлячись у небо, що по­троху затягували хмари. Зірка виблискувала серед хмар і від того здавалася ще більшою, ніж була насправді...

“Немає сенсу збирати черепки, коли на небі сяє зірка таким свіжим блиском”,— промай­нуло в голові Кікудзі. І він кинув уламки на землю».

Фуміко, рішуче розбиваючи ввечері чашку, немовби обрива­ла всі пута минулого, у яких безнадійно заплуталися ті, хто пив чай із цієї чашки до неї, пута, що не відпускали спогадів від тих, хто живе нині. Водночас дівчина переживала з приводу того, що Кікудзі може порівняти її чашку з іншою, кращою (тобто з Юкі- ко): «У вас є краще “сіно”,— прошепотіла вона». («Сіно» — чаш­ка в стилі Сіно Сосіна, відомого майстра чайної церемонії.) Однак після незабутнього вечора Кікудзі й не думав порівнювати Фуміко з кимось іще. Вона стала для нього незрівнянною, стала самою до­лею. Проте, кинувши черепки на землю, Кікудзі, знову піднявши очі угору, ледь не скрикнув: «Зірки вже не було. Поки він збирав друзки, ранкова зірка сховалася за хмарою». Він знову підняв черепки. «Шкода було кидати чашку. Та й тут її могла побачити Тікако» (через яку все минуле виглядає гріховним і брутальним). Утративши зірку (Юкіко), Кікудзі все ж таки відчуває, що звіль­нився від «гидкої чорної пелени, що застила йому світ», символом якої в повісті є потворна родима пляма на грудях (тобто на душі)

Тікако. Невже його врятувало гріхопадіння чистої Фуміко?— роз­мірковує наодинці герой, згадуючи, як не опиралася Фуміко — «опиралася тільки її чистота». Кікудзі боявся, що цього разу про­кляття торкнеться його душі, а вийшло навпаки: його душа не­наче очистилася. Чиста хмарка Фуміко, що закрила зірку Юкіко й очистила душу самого Кікудзі, безслідно розтанула. Кікудзі ніде не може знайти дівчину, яка раптово зникла. Згадавши її слова: «Смерть йде за мною слідом», він відчуває, як дерев’яніють його ноги від жахливої думки: «Не можу повірити, що вона померла!» «Як же Фуміко могла померти, коли мене самого вона повернула до життя?»— із цим та багатьма іншими запитаннями залишає свого героя Кавабата у фіналі повісті.

І вся природа, що також сумує разом із людиною, немовби відповідає на почуття Кікудзі в скорботній тональності.

У ліричній повісті «Тисяча журавлів» використаний давній естетичний принцип японського мистецтва — міябі (яскрава кра­са). Краса у творі показана всебічно: і як чуттєва, земна краса, утілена в образі пані Оота, і як вишукана, вічна краса, уособлена в образі дівчини Юкіко, і як прихована, внутрішня краса, що вті­лена в образі Фуміко. Автор передає відчуття краси за допомогою особливого прийому — натяку (йодзю), який створює настрій, викликає «надпочуття», змушуючи працювати думку й уяву чи­тача.

Повість «Тисяча журавлів» має глибокий гуманістичний смисл. Назва твору промовиста: тисяча журавлів — це символ чистоти та щастя, яких шукає кожна людина, інколи не здогадуючись, що вони поруч.

2. Знаходження в повісті інших прикладів єднання людини

й природи

3. Робота над образами та художніми прийомами повісті

(у групах)

Завдання групам

I група. Дослідіть образ Кікудзі.

II група. Дайте характеристику Фуміко та Юкіко.

III група. Зробіть аналіз образу Тікако.

IV група. Дайте характеристику художніх прийомів письмен­ника, його стилю.

Матеріали для роботи І групи

Кікудзі часто згадує рожеве фуросікі Юкіко й на ньому — ти- сячокрилий журавель; він кохає дівчину, але вона йому здається недосяжною. Від смерті Оота-сан минув рік, а юнака все мучать пи­тання: чи винен він у її смерті, чи є і його провина в тому, що зник­ла Фуміко, що йому робити зі своїми почуттями до Юкіко. Але го­ловне — він звільнився від впливу й пильного ока Тікако. Тепер він має жити. Остаточно ж допомагає йому відродитися Юкіко, яка, незважаючи ні на що, плекає їхні почуття.

«Тільки згадки про пані Ооту та Фуміко... забирали в нього сили. Вони спливали в його голові й починали пурхати, ніби ме­рехтливий метелик. Здавалося, він бачить, наче з темних глибин підсвідомості піднімається тінь із легкими крилами метелика. Певне, ці спогади були не привидом пані Ооти, а привидом його власної совісті».

 

 

Матеріали для роботи II групи

Характеристика Фуміко й Юкіко
Фуміко Юкіко
Спільне
Красиві молоді дівчата, чисті, свіжі, ніжні, поважають батьків, дотри­муються традицій, віддаються почуттям, живуть ними
Відмінне
Дуже сильна духом, здатна до само­пожертви, пережила багато життє­вих злигоднів, бере на себе відпо­відальність за добру пам’ять про матір, раніше оберігала її щастя Росла в дружній, доброзичливій родині, освічена, більш сучасна, близька до європейського способу мислення (економічного)

 

Матеріали для роботи III групи

Тікако Курімото — хазяйка чайного павільйону, берегиня чай­ної церемонії. Жінка була коханкою пана Мітані, батька Кікудзі.

Хлопчика лякало те, що в нього може бути брат або сестра з такою жахливою плямою, яку він бачив на тілі цієї жінки. «З Тікако від­бувалися певні зміни. Уже роки за два-три після того, як він по­бачив її вроджену пляму, вона ніби стала більш схожа на чоловіка, а не на жінку, а останнім часом зовсім перетворилася в істоту неви- значеного роду». Неодноразово вона ще відвідуватиме будинок його батька, щоб слідкувати за паном Мітані, оскільки той опікується пані Оота, допомагаючи їй після смерті чоловіка спродати чайний посуд. Тікако принижує гідність пані Оота, навіть мати Кікудзі просить її оговтатись і не пускати в хід свого отруйного язика.

Тепер вона намагається бути корисною хоча б Кікудзі: знайомить його з донькою Інамура Юкіко. Вона нахабно, жахливо, цинічно пе­реслідує пані Оота і, коли та накладає на себе руки, не може й тут стриматися й перемиває їй кістки. Здивований її словами, Кікудзі запитує: «Виходить, це ви її вбили?» І отримує відповідь: «Вважай­те, що я. Я звикла грати роль шахрайки. Ваш батько й цінував у мені саме те, що я вміла завжди прекрасно виконувати цю роль...»

Тікако згодом буде плести вигадки й щодо одруження Юкіко, Фуміко... А Кікудзі перебуватиме під впливом Тікако.

Матеріали для роботи IV групи

Художні прийоми

• Прийом контрасту:

Кікудзі вражений, захоплений Юкіко. Він думає, що не може одружитися з нею, адже вона така чиста, як джерельце, як сонячний промінчик, а він у порівнянні з нею — брутальний, бридкий.

Прийом контрасту використано для того, щоб читач міг побачи­ти різницю між життєвими настановами кожного, як між світ­лом і тінню, між днем і ніччю. Тікако не може закрити собою ні Фуміко, ні Юкіко, ні пані Оота.

На початку повісті: на горищі «безсоромно шурхотіли пацюки, а біля самої галереї цвіло персикове дерево»;

• яскрава художня деталь — рожевий фуросікі Юкіко з тисяче- крилим журавлем;

• гармонійне поєднання природи з почуттями та настроями ге­роїв;

• опис чарівності предметів побуту, мистецтва;

• історичні натяки, літературні посилання, поетичні образи май­стрів художнього слова тощо;

• місцевий колорит (навести приклади);

• вставні конструкції — лист-щоденник Фуміко.

4. Підсумок учителя

— Для культури кожного народу характерними є традиції, у яких відбивається складне духовне життя нації. У Японії одна з таких — чайна церемонія тядо, що втілює мистецтво життя, сфор­моване віками й збережене як перлина національної культури.

У повісті «Тисяча журавлів» тядо — це й оповідне тло твору, і його ідея. «Зустріч за чаєм — та сама зустріч почуттів»,— пише Кавабата Ясунарі. Прагнучи до об’ємності психологічної характеристики ге­роїв, митець виявляє їхню естетичну причетність до чайного обряду.

Пильна увага до внутрішнього стану образів-персонажів, яка проходить через призму авторського життєвого й творчого досві­ду,— основа художнього стилю Ясунарі Кавабата.

IV. Домашнє завдання

Підготуватися до контрольної роботи за темою: «Творчість А. Камю, Е. Хемінгуея, Кавабата Ясунарі».

V. Підсумки уроку

Інтерактивна вправа «Мікрофон»

Продовжте речення:

• Найбільше враження справив (справила) на мене образ (епізод,

думка, деталь)...

УРОК № 48

Тема. Контрольна робота за темою «Творчість А. Камю, Е. Хемінгуея, Кавабата Ясунарі»

Мета: повторити й узагальнити знання учнів; виявити рівень їх знань із метою контролю та корекції; розвивати пам’ять, зв’язне мовлення, образне та логічне мислен­ня, уміння висловлювати свої думки, обґрунтовувати їх прикладами з текстів; виховувати найкращі люд­ські якості.

Обладнання: тестові завдання.

Тип уроку: контролю та корекції знань, умінь і навичок учнів.

ХІД УРОКУ

І. Оголошення теми й мети уроку. Мотивація навчальної діяльності учнів

II. Контроль і корекція знань, умінь і навичок

1. Інструктаж до виконання тестових завдань

2. Виконання контрольної роботи (виконуються всі завдання) ТЕСТИ

Варіант І

Початковий і середній рівні (Кожна правильна відповідь1 бал)

1. Чума в однойменному романі А. Камю — це символ:

а) хвороби; б) фашизму;

в) стихійного лиха; г) усесвітнього зла.

2. Сантьяго з повісті-притчі Е. Хемінгуея «Старий і море» після пригоди снилися:

а) леви; б) дружина;

в) велика риба; г) гарний корабель.

3. Позначте, хто в повісті Кавабата Ясунарі є втіленням потворно­го в зовнішньому й у внутрішньому світі:

а) Юкіко; б) Фуміко;

в) Тікако; г) пані Оота.

4. Продовжте речення.

«Екзистенціалізм — це...».

Достатній рівень

(Кожна правильна відповідь2 бали)

1. Розкрийте значення образу лікаря Ріє з роману А. Камю «Чума».

2. Опишіть філософію тядо і роль чайної церемонії у творі Каваба­та Ясунарі «Тисячажуравлів».

Високий рівень (Максимально4 бали)

Напишіть твір на одну з тем (за вивченими творами та власними спостереженнями).

1) «Трагічне безсилля людини та її нездоланність»;

2) «Журавлі, яких людина шукає все життя».

Варіант II

Початковий та середній рівні (Кожна правильна відповідь1 бал)

1. Чому Ріє, герой роману А. Камю «Чума», уважав, що «будь-яка радість — під загрозою»?

а) Людина не може перемогти всесвітнє зло;

б) бо чума забрала його найкращих друзів та однодумців;

в) бацили чуми ніколи не щезають;

г) людину постійно мучитимуть страхи пережитого.

2. Яку велику рибу піймав Сантьяго з повісті Е. Хемінгуея «Ста­рий і море»?

а) Акулу; б) марліна;

в) сардину; г) тунця.

3. Що в японській культурі втілює надію, добробут, мрію?

а) Тядо; б) «бусідо»;

в) журавель; г) фуросікі.

4. Продовжте речення.

«Стоїцизм — це...»

Достатній рівень

(Кожна правильна відповідь2 бали)

1. Розкрийте образ Сантьяго з повісті Е. Хемінгуея «Старий і море».

2. З’ясуйте риси національного колориту в повісті Кавабата Ясу- нарі «Тисяча журавлів».

Високий рівень (Максимально4 бали)

Напишіть твір на одну з тем.

1) «Людина і природа у творах Е. Хемінгуея та Кавабата Ясунарі»;

2) «Боротьба зі злом — “справа всіх”, “необхідно боротися в той чи інший спосіб і нізащо не падати навколішки”» (А. Камю).

III. Підсумки уроку

IV. Домашнє завдання

Індивідуальне завдання: підготувати повідомлення про Колум­бію XX ст.

УРОК № 49

Тема. Життєвий і творчий шлях відомого колумбійського письменника Ґабріеля Ґарсії Маркеса Мета: ознайомити і зацікавити учнів подробицями життя і творчості письменника; розвивати навички сприй­няття інформації на слух, виділення в ній головного, уміння визначати проблематику та тематику творів, ознаки літературних напрямів; виховувати прагнен­ня до пізнання, любов до літератури, естетичний смак.

Обладнання: карта світу, портрет письменника, видання творів, ілюстрації до біографії, краєвиди Колумбії.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

ХІД УРОКУ

I. Аналіз контрольної роботи

II. Мотивація навчальної діяльності учнів

Учитель. «Я — реаліст, адже вірю, що в латинській Америці все можливо, все реальне... і ця форма реальності може дати дещо нове всесвітній літературі»,— сміливо заявляв Ґабріель Ґарсія Маркес — колумбійський письменник і публіцист, лауреат Нобе­лівської премії 1982 року, один із найяскравіших представників «магічного реалізму». «Фантастичне й реальне в його книжках пе­ремішані, сплавлені одне з одним. Найневірогідніше <...> відбува­ється у звичайному, тривіальному оточенні.

Вторгнення фантастичного всупереч усім традиціям не супро­воджується барвистими ефектами, а оформляється, як найприрод- ніша річ на світі, що ні в кого не викликає здивування»,— зазначав літературознавець Д. Затонський.

Про видатного колумбійця та його магічні твори ми й вестиме­мо мову на уроці.

III. Оголошення теми й мети уроку

IV. Актуалізація опорних знань

Повідомлення учня про Колумбію XX ст. в супроводі

ілюстративних матеріалів

V. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу

1. Лекція вчителя

— Ґабріель Ґарсія Маркес (народився 1928 року) — один із най- відоміших письменників сучасності, найяскравіший представник літератури «магічного реалізму». Він народився 6 березня 1928 ро­ку в провінційному колумбійському містечку Аракатака поблизу річки Магдалени. Батько майбутнього письменника, добра й чуй­на людина, був телеграфістом. Серед головних чинників та жит­тєвих обставин, що визначили світогляд і коло творчих інтересів письменника, він згодом підкреслить благотворний вплив матери­них батьків, у родині яких виховувався (його бабуся Транкіліна знала безліч неймовірних історій і була неперевершеною оповідач­кою; дідусь Ніколас, полковник у відставці, учасник громадян­ської війни 1899-1903 рр., був мужньою і доброзичливою люди­ною). Значну роль відігравала й фантастична атмосфера місцево­сті, де він жив, історія та побут якої овіяні численними міфами та легендами.

Смерть діда 1936 року змінила дивовижний, іноді фантастич­ний світ дитинства Ґарсія Маркеса: він переїхав з рідної Араката- ки до міста Сапакіри, де вчився в інтернаті. Саме тут спогади ди­тинства й туга за рідною домівкою спонукали хлопчика взятися за перо — він почав писати.

З 1946 року Ґарсія Маркес — студент юридичного факультету в Боготі — столиці Колумбії. У Санта-Фе-де-Богота (повна назва столиці) 1947 року вийшло друком перше оповідання письменни­ка, хоч автор ще не мав чіткої певності щодо майбутньої літератур­ної кар’єри.

1948 року, у зв’язку зі складною політичною ситуацією у сто­лиці, Ґарсія Маркес змушений покинути улюблене місто та пере­їхати до Картахени. Тут він ще деякий час займався юриспру­денцією, але згодом переключився на журналістську діяльність: 1950-1954 рр. — Ґарсія Маркес — репортер із розділу хроніки. З 1954 року він знов у Боготі вже як журналіст.

Письменник давно мріяв побувати в Європі, і його мрія на­решті здійснилася: як кореспондент газети «Ель Еспектадор» Ґарсія Маркес працював спочатку в Римі, а пізніше переїхав до Парижа.

Серйозно до своїх ранніх занять літературою Ґарсія Маркес ще не ставився, жартома зазначаючи, що перші оповідання на­писав із метою розвіяти скепсис критика і романіста Саламея Борди щодо спроможності молодого колумбійського покоління висунути зі своїх рядів власних письменників. Перші художні публікації Ґарсія Маркеса справді не були вдалими. Це насампе­ред стосується його повісті «Опале листя» (1951), у якій він зма­лював вигадане містечко Макондо, що нагадує реальне містечко його дитинства Аракатаку. Цей твір був знаменний ще й тим, що започаткував одну з провідних тем усієї подальшої творчос­ті письменника, а саме — тему самотності, відчуженості люди­ни у світі. Подальша його письменницька кар’єра зазнавала як успіхів, так і тимчасових занепадів. За одне із оповідань «Якось після суботи» (1955) Ґарсіа Маркес отримав національну пре­мію Колумбії. Письменницька слава прийшла до Ґарсія Маркеса 1967 року, коли з’явився роман «Сто років самотності», що мав
неймовірний успіх і був поставлений критиками заглибиною ідейного задуму і рівнем художньої досконалості в один ряд із сервантесівським «Дон Кіхотом». У романі, навіяному біографічними об­разами дитинства, а також історичним контекстом життя країни, змальовані шість поколінь роду Буендіа — від його заснування й до повного виродження. Причиною цього виродження стала за­мкнутість, ізольованість героїв від часу та проблем, якими живуть решта людей, а в більш глибокій смисловій перспекти­ві роману вимирання роду Буендіа сим­волічно знаменує деградацію, духовний занепад людства, яке все більше інди­відуалізується й усамітнюється, утрачаючи ту духовну єдність, ту солідарність, яка виступає основною запорукою виживання й розвитку. Саме у зв’язку з романом Ґарсія Маркеса «Сто років самотності» з’явився й термін «магічний реалізм».

Ще одна магістральна тема творчості Ґарсія Маркеса — це про­блема влади, її філософського і психологічного обґрунтування та причин переродження в некеровану законами й мораллю деспотич­ну тиранію. Ця тема проходить через чимало творів письменника, з яких у першу чергу слід назвати збірку «Незвичайна і сумна іс­торія про довірливу Ерендиру та її жорстоку бабцю» (1972), роман «Генерал у лабіринті» (1989) і головний, за визначенням самого письменника, роман «Осінь патріарха» (1975).

Значний внесок письменника в розвиток латиноамерикан­ської літератури XX ст. був відзначений 1982 року Нобелівською премією «за романи й оповідання, у яких фантазія та реальність, поєднуючись, відображають життя і конфлікти цього континен­ту». Основними стильовими рисами творів Ґарсія Маркеса є вза­ємопроникнення латиноамериканської культури з мотивами й образами індіанської, негритянської та іспанської міфології, експресивний метафоризм, тяжіння до символічних узагальнень та притчової манери оповіді, лаконізм і «снайперська точність мовлення».

Одне з найцікавіших оповідань Ґарсіа Маркеса — «Стариган із крилами» (1968).

Хто може визначити межу, за якою закінчується абсурд ре­альності й починається фантазія будь-якого письменника? З одного
боку, життя таке різноманітне, що в ньому трапляються дивовиж­ні збіги обставин чи просто ситуації, які не вкладаються у звичні рамки, а з іншого — хіба завжди письменники-реалісти свідомо дотримувалися фактів? Художнє слово тим і відрізняється від до­кумента, що воно завжди тяжіє до певного узагальнення, реаліс­тичні твори можуть містити в собі і символічний зміст, але невідо­мою є відповідь на запитання про те, що саме вважає реальністю митець. Для атеїста Бог — вигадка, для вірянина — частина дій­сності. Крім того, не слід плутати реалізм зображуваного факту з реалізмом ідеї: вони часто не збігаються. Символічні твори мо­жуть напрочуд влучно відобразити реальні тенденції та сутність явищ або навпаки: реалістичні на поверхні можуть виявитися від­вертою брехнею.

«Я реаліст,— казав про себе Ґабріель Ґарсіа Маркес,— бо вірю, що в Латинській Америці все можливе, усе реальне... І вважаю, що завдання письменника полягає в тому, щоб домогтися відповіднос­ті між літературою та дійсністю». Хоча ці слова стосуються роману «Сто років самотності», вони є справедливими для всієї творчості цього письменника.

Реалізм Маркеса — у внутрішній правдивості. А от щодо фан­тастичного компонента... Краще розглянути це на конкретному прикладі.

Кожний вірянин упевнений в існуванні янголів. Принаймні теоретично. Чому б янголу не завітати на землю? У Біблії ми не­одноразово чули про такі випадки. То фантастична ця історія чи ні? Важко відповісти однозначно. Але події оповідання «Стариган із крилами», що відбуваються навколо цієї надзвичайної, але не та­кої вже фантастичної для вірян події,— цілком реальні.

Як сучасна людина реагуватиме на диво? Безперечно, саме так, як це робили люди, які побачили старигана з крилами: для одного це лише видовище, другий не йме віри очам, хоч і намагається по­яснити це явище, а загалом диво виявляється зайвим у буденному житті.

Пригадаємо деякі біблійні сюжети. Янголи та святі, переві­ряючи моральний, духовний стан людей, набували часом більш аніж скромного вигляду. Але ставлення людей до них вирішувало подальшу долю цілих міст і навіть народів: одні отримували наго­роду, інші — покарання. Перед знищенням Содому й Гоморри, на­приклад, людей також випробували.

Старий і немічний янгол нічого не дарує, нікого не карає і на­віть нічого не пророкує. А може, й пророкує, але ніхто не розуміє його мови. Навіть священик не бажає визнавати в янголі янгола (хоч і не заперечує відверто такої можливості). Він лише застерігає не поспішати з висновками тих, хто й так особливо не поспішає, бо «якщо крила не можуть слугувати головною ознакою різниці між яструбом і аеропланом, то ще менше за цим можна розпізнати янгола», бо, мовляв, у його зовнішності недостатньо гідності. При цьому він насправді просто не бажає брати на себе відповідальність за те, щоб визнати диво дивом, шле листи до вищої інстанції, де також починають ухилятися від остаточної відповіді, надсилають відписки з додатковими запитаннями — і так триває аж до зник­нення янгола.

А як ставляться до дива — янгола — звичайні люди? Пелайо тримає його в курнику: коли (за допомогою янгола) одужує його дитина, він готовий відпустити «старигана з крилами», але ціка­вість сусідів та родичів виявляється сильнішою за диво: він забуває про добрі наміри й торгує видовищем. Янгол, утілення, духовного, стає засобом збагачення. Коли вистава набридає оточуючим, янгол просто дратує випадкових господарів. Вони не відчувають навіть вдячності, хоча значно поліпшили своє матеріальне становище: «На зібрані гроші вони збудували великий двоповерховий будинок, з балконами та садом, зробили скрізь високі пороги, щоб взимку до будинку не проникали краби, а вікна забрали залізними решітка­ми, щоб не проникали янголи». їм не потрібно диво. Приземленість світосприйняття не дозволяє їм осягнути непересічність того, що відбувається.

«Янгол був єдиним, хто не брав участі в подіях, яких був причи­ною»,— пише Маркес. Якщо мотивація всіх людей, які бачили ян­гола, зрозуміла, то саме його бездіяльність може здатися дивною. Але в цьому криється головний філософсько-етичний сенс оповіда­ння, що стає зрозумілим, якщо спробувати знайти пояснення цій бездіяльності. Люди, які оточують янгола, настільки поринули в буденність, що навіть не заслуговують на покарання (про нагоро­ду взагалі не йдеться). Не лише посланця вищих сил, а навіть живу істоту, рівну собі, не бачать вони в янголі, але роблять це швидше через душевну обмеженість, ніж зі злої волі, якої також нема. Вони не розуміють, що роблять,— і янгол просто летить від них, позбав­ляє дива своєї присутності, бо вони не варті цього дива. А разом із ним іде від людей щось чарівне й важливе, чого вони не розпізнали й не збагнули.

Хіба це не реальність нашої сучасності? Можливо, варто замис­литися, скільки важливого ми втрачаємо, навіть не помічаючи, що диво було поруч і що взагалі було диво?

2. Робота зі словником літературознавчих термінів

(Учні записують визначення в зошити.)

Магічний реалізм — умовна назва модерністської течії в літера­турі Латинської Америки. Термін увів А. Карпентьєр, який разом із Ґ. Ґарсія Маркесом, X. Кортасаром, М. А. Астуріасом був одним із найяскравіших представників цієї течії. Для літератури «магіч­ного реалізму» характерні звернення до народного міфологізму, широке змалювання національних традицій, оригінальне перепле­тіння чарівного, що притаманне міфам, і побутового, сучасності та історії.

VI. Закріплення знань, умінь і навичок

1. Складання психологічного портрету Ґ. Ґарсія Маркеса

2. Коментування вислову Ґ. Ґарсія Маркеса:

«Ми народжуємося й живемо у світі фантастичної реальності»

3. Самостійна робота (у парах)

Складіть по три питання для інтерв’ю з письменником і дайте на них відповіді.

(Найцікавіші висловлювання учні озвучують для всього класу.)

VII. Домашнє завдання

Знати біографію письменника.

Прочитати роман «Сто років самотності».

Індивідуальне завдання: підготувати повідомлення про історію створення роману.

VIII. Підсумки уроку

Інтерактивна вправа «Мікрофон»

Продовжте речення:

• Мене зацікавило...

УРОК № 50

Тема. Алегоричний сенс зображення історії родини Буен- діа в художньому часі й просторі роману Ґ. Ґарсія Маркеса «Сто років самотності»

Мета: допомогти учням зрозуміти зміст, ідейно-художні особливості твору, сприйняти алегорію; розвивати навички виділення ключових епізодів, характерних деталей, рис «магічного реалізму»; уміння висловлю­вати думки з приводу прочитаного, почутого; вихову­вати інтерес до літератури, до проблем, порушених автором у творі, гуманізм.

Обладнання: портрет письменника, видання твору, ілюстрації до нього.

Тип уроку: комбінований.

ХІД УРОКУ

I. Мотивація навчальної діяльності учнів

Учитель. У Нобелівській промові «Самотність Латинської Америки» Ґабріель Ґарсія Маркес говорив: «Сподіваюсь, що саме ця фантастична реальність, а не лише її літературне зображення, при­вернула увагу Шведської Академії. Реальність, що існує не лише на папері, а та, що оточує нас, і щодня невпинно сіє поміж нас смерть; реальність, яка живить невичерпне джерело творчості, сповнена страждання й краси, задля якої й виступає тепер перед вами далеко від улюбленої батьківщини, позначена милістю долі. Поети й жебра­ки, музики й пророки, воїни й злодії — усі ми, діти цієї неприборка­ної реальності, навряд чи потребуємо допомоги уяви. Навпаки, труд­нощі в тому, що звичайних засобів для зображення нашого життя нам не вистачає. У цьому, друзі, сутність нашої самотності». І далі письменник застерігає європейців, що їм не слід міряти тією самою міркою народи Латинської Америки, їхню історію з ними самими.

Предыдущая статья:Усі уроки світової літератури. 11 клас. В. В. Паращич 12 страница Следующая статья:Усі уроки світової літератури. 11 клас. В. В. Паращич 14 страница
page speed (0.0773 sec, direct)