Всего на сайте:
148 тыс. 196 статей

Главная | Право

Європейська та євроатлантична інтеграція  Просмотрен 232

Лекція 2

 

1. Історія відносин України та ЄС

Курс на європейську інтеграцію є природним наслідком здобуття Україною незалежності. Його витоки — в історії нашого народу й усвідомленні права жити в демократичній, економічно розвинутій, соціально орієнтованій країні. Його мета — створення шляхом масштабних внутрішніх перетворень умов для входження до спільноти європейських розвинутих країн.

Після здобуття Україною незалежності її усталені економічні зв'язки з колишніми республіками СРСР підштовхували керівництво в першу чергу до налагодження відносин з державами, що утворилися на пострадянському просторі. Водночас необхідність впровадження нових технологій, інтеграції у світову економіку, пошуку нових ринків збуту для українських виробників товарів і послуг спонукала українське керівництво до проголошення багатовекторного зовнішньополітичного курсу, який мав забезпечити українську присутність у всіх геополітичних процесах, де був наявним український національний інтерес. Найбільшою мірою такий інтерес був наявним у процесах європейської інтеграції.

Отримання статусу повноцінного члена ЄС, як стратегічна мета України була вперше задекларована президентом України Віктором Ющенком одразу після його обрання на початку 2005-го року.

1991 р. – Декларація ЄС щодо України

1992 р. – Перша зустріч Україна – ЄС на найвищому рівні

1993 р. – Підписана угода між Європейьскими товариствами (до Маастриського договору) та Україною про торгівлю текстильними виробами, відкриття представництв Європейьских товариств в Києві.

1994 підписана та ратифікована Угода про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС.

1995 р. Перше засідання Спільного комітету Україна – ЄС, створення представництва Укаїни при Європейьских товариствах

1996 ЄС визнає Україну країною з перехідною економікою. Рада міністрів ЄС прийняла план дій щодо України

1997 – Перший саміт Україна – ЄС (Київ), підписано угоду між Європейьским товариством по вугіллю та сталі та урядом України про товргілю сталевар ними виробами

1998 – набуття чинності угоди про партнерство і співробітництво, Україна заявила про прагнення отримати статус асоційованого члена в ЄС, КМУ приймає постанову про адаптацію законодавства України до законодавства ЄС. Другий саміт Україна ЄС

1999 – Третій саміт Україна ЄС, Україна має намір вступити до СОТ, початок роботи щодо щони вільної торгівлі між Україною та ЄС.

У квітні 2004 р. на саміті Україна – ЄС євро очікування України були підірвані, коли Україна не отримала статус країни з ринковою економікою від ради міністрів ЄС

2005 – Україна отримала від ЖС статус країни з ринковою економікою

5 березня 2007 – розпочато переговори про укладення нової посиленої угоди на заміну Угоди про партнерство та співробітництво

2008 – набуття чинності угоди про спрощення візового режиму та реадмісію між Україною та ЄС

7 травня 2009 – Україна стала учасницею ініативи «Східне партнерства»

16 червня 2009 – схвалено Порядок денний асоціації України – ЄС

25 лютого 2010 р. Європарламент схвалив резолюцію про ситуацію в Україні, в якій визнається право на приєднання до ЄС. Надається мандат для роботи над дорожньою картою для безвізових подорожей між Україною та країнами ЄС.

2013 р. – саміт Україна ЄС, на якому було проголошено, що Україна налаштована виконувати передумови ЄС для того, щоб сторони змогли підписати Угоду про асоціацію та зону вільної торгівлі.

21 листопада 2013 р. – призупинилася процес підготовки до підписання Угоди з ЄС, Євромайдан

21 березня 2014 – підписано політичну частину Угоди про асоціацію

27 червня 2014 – підписано економічну частину угоди про асоціацію

16 вересня 2014 р. – Європейський парламент ратифікував Угоду про асоціацію одночасно з ВРУ (у вигляді телемосту Скайп)

1 листопада – вступило в силу тимчасове застосування Угоди про Асоціаю

 

2004 р. ЄС став західним сусідом України. Водночас посилилися спроби Росії реалізувати проект євразійської інтеграції (Євразійське економічне співтовариство). Україна змушена була приєднатися до процесу створення Єдиного економічного простору (ЄЕП) разом з РФ, Білоруссю та Казахстаном. Прихильники моделі євразійської інтеграції ставили перед Україною завдання забезпечити розвиток ЄЕП на принципах та цінностях, які свого часу гарантували ефективний розвиток процесу європейської інтеграції.

Критики цього курсу наголошували, що одночасна участь України в двох геополітично полярних інтеграційних угрупованнях — ЄС і ЄЕП — є неможливою.

Сьогодні з боку ЄС стосовно України діє Європейська політика сусідства (ЄПС), яка пропонує сусіднім країнам привілейовані відносини, що будуватимуться на взаємному визнанні спільних цінностей, головним чином у сфері верховенства права; справедливого управління; дотримання прав людини, зокрема, прав меншин; принципів ринкової економіки та безперервного розвитку. ЄПС має на меті два основні завдання:

  • Співпраця з партнерами з метою зниження рівня бідності та створення зони спільного процвітання й цінностей, які базуються на глибшій економічній інтеграції, міцних політичних й культурних зв'язках, посиленій транскордонній співпраці та спільній відповідальності за запобігання конфліктам між ЄС та її сусідами.
  • Закріплення позицій ЄС щодо конкретної вигоди та привілейованих відносин у межах диференційованих рамок, які відповідають прогресу, зробленому партнерськими країнами в політичних та економічних реформах.

В рамках ЄПС стосовно України також діє ініціатива «Східне партнерство» – політика Європейського Союзу (ЄС), що має на меті зміцнення стосунків зі східними сусідами ЄС і є продовженням східного напрямку ЄПС. «Східне партнерство» передбачає:

подальше спрощення візового режиму та поступовий рух до його лібералізації,

укладення поглиблених зон вільної торгівлі,

підтримку процесу адаптації законодавства та зміцнення інституційної здатності країн-партнерів,

сприяння регіональному розвитку на основі політики регіонального вимірювання ЄС,

створення інтегрованої системи управління кордонами,

співпрацю у сфері енергетичної безпеки.

У рамках ініціативи передбачено багатосторонній діалог на чотирьох рівнях: зустрічі глав держав і урядів; щорічні зустрічі на рівні міністрів закордонних справ; зустрічі чотирьох тематичних платформ: демократія, належне управління та стабільність; економічна інтеграція та наближення; охорона довкілля, енергетична безпека; міжлюдські контакти; панелі для підтримки роботи платформ.

 

Відносини України з Європейським Союзом у сучасній зовнішньо- і внутрішньополітичній ситуації мають для неї винятково важливе значення. Йдеться не просто про більш-менш активні контакти з одним із найавторитетніших зарубіжних партнерів, але й про можливість здійснення Україною стратегічного вибору на перспективу, від якого залежатимуть місце і роль держави у новій системі міжнародних відносин, у тому числі економічних і валютно-фінансових.

Вступ до ЄС відбувається в кілька етапів:

1. підписання Угоди про асоціацію;

2. включення в офіційну програму розширення ЄС;

3. подача заявки на вступ;

4. отримання статусу кандидата в члени ЄС;

5. вступ до ЄС.

Україна знаходиться на першому з цих етапів.

 

У Маастрихті було сформульовано основні вимоги до країн, які бажають приєднатися до Європейського валютного союзу (Маастрихтські критерії). Маастрихтські критерії валютної конвергенції країн ЄС передбачають:

стабільність цін: середній річний рівень інфляції в окремій країні не має перевищувати відповідний рівень трьох країн ЄС із найкращими показниками і не може бути вищий за 1,5 %;

«бездефіцитність бюджету»: внутрішній борг окремої країни не перевищує 60 % ВНП, а зовнішній — 3 %;

збалансованість процентних ставок: їхній середній річний рівень в окремій країні не має перевищувати відповідний рівень країн ЄС із найкращими показниками і не може бути вищий за 20 %;

стабільність валютних курсів: валюта окремих країн не девальвується без згоди інших країн-учасниць і має відповідати нормам ЄС.

Порівняння зазначених критеріїв з параметрами розвитку України має на сучасному етапі переважно теоретичний характер. Водночас ці критерії можуть розглядатися і з суто практичного погляду як певні орієнтири для макроекономічної стабілізації в Україні, розвитку її грошово-кредитної та валютної сфер. Переважна більшість показників валютно-фінансового розвитку України відповідає цим критеріям. Разом з тим, аналіз окремих макроекономічних показників свідчить про невисокий рівень економічного розвитку України в цілому, значне відставання за рівнем ВВП на душу населення, відносно невелику частку країн ЄС в експорті України порівняно з іншими країнами — сусідами ЄС, низький рівень прямих іноземних інвестицій і значний рівень інфляції. За цими показниками Україна суттєво відстає не тільки від країн ЄС, а й від країн Центральної та Східної Європи. Кардинальна зміна якісних і кількісних показників соціально-економічного розвитку України є головною передумовою зміни економічної моделі співробітництва України з ЄС.

Вже кілька місяців діє зона вільної торгівлі між Україною та ЄС. Низка українських виробників незадоволені обсягами наданих квот, а європейці зауважують, що українці не вибрали навіть визначених обсягів. Експорт в ЄС склав 46,5 % від загального обсягу, спад експорту порівняно з 2015 р. складає 11%. Найбільшими торгівельними партнерами були Іспанія і Польща, а також Німеччина, Італія, Нідерланди, Угорщина. Скорочення обсягів експорту в європейські країни пов’язане зі зниженням обсягів поставок металу та мінеральної продукції. В той же час частка експорту з України до Росії знизилась з 24 до 17%, а в російському імпорті – з 7,8 до 4% з 2010 по 2015 р. Частка імпорту з ЄС в Україну зросла з 29% до 42%.

ЄС відкрив для України свій ринок 1 травня 2014 р., а Україна для ЄС – з 1 січня 2016 р.

Очікується збільшення квот на постачання пшениці, м'ясо птиці та консервовані томати.

Український мед, яблучний і виноградний соки є конкурентоспрожними.

Україна виробляє 1,2 млн т курятини, а її квота на експорт в ЄС становить 36 тис т. У ЄС споживають 12 млн курятини, тобто українська квота становить 0,3%. Але далеко не всі країни-члени ЄС мають і такі квоти. Наприклад, квота Греції на експорт і навіть на виробництво оливок дуже мала, і ЄС навіть платить грецьким фермерам по700-800 євро за гектар за скорочення оливкових насаджень.

Вагомою є технологічна відсталість України від ЄС: українська індустрія випускає продукцію трьох— чотирьох технологічних укладів (ЄС — п’яти — шести), експортуючи в ЄС переважно продукцію другого технологічного укладу. Взаємна торгівля має, в основному, міжгалузевий і міжукладний технологічний характер, що значно звужує матеріальну основу реальної економічної інтеграції. Україна все ще знаходиться осторонь основних міжнародних інвестиційних потоків, у т. ч. європейських. За показником інвестицій на душу населення Україна в десятки разів відстає від країн Східної Європи. Незавершеність інституційних перетворень, надмірне втручання державних органів у господарську діяльність підприємств і корупція не сприяють надходженню в Україну світових фінансових потоків. Тому зміна інвестиційного клімату та покращення міжнародного іміджу України — першочергове завдання всіх органів влади.

 

Правовою основою відносин між Україною та ЄС довгий час була Угода про партнерство та співробітництво від 14 червня 1994 (набула чинності 1 березня 1998 р.). Ця угода започаткувала співробітництво з широкого кола політичних, торговельно-економічних та гуманітарних питань. Підписана 2014 р. Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, з іншої сторони замінила Угоду про партнерство і співробітництво.

Угоди про асоціацію з кожними країнами різняться. Наприклад, в угоді з Польщею містилося положення про конкретну перспективу приєднання до ЄС. Щодо України, то з самого початку переговорів про укладення угоди у 2007 р. ЄС наполягав на укладанні відносин з Україною як з країною-сусідом.

 

6 березня 2014 р. в Брюсселі відбувся екстрений саміт ЄС, що був присвячений українській політичній кризі, на якому зокрема обговорювалося прохання післяреволюційної української влади якомога швидше підписати Угоду. Представники західноєвропейських держав наполягали, що таку важливу угоду не можна підписувати, доки в Україні не буде обрано нову владу, підтримка якої населенням ні в кого не викликатиме сумнівів. Було знайдено компроміс, який згодилися підтримати всі учасники саміту — розділення угоди на політичну і економічну частини і підписання спочатку першого, а потім другого документа.

21 березня у Брюсселі відбулася церемонія підписання політичної частини Угоди, що складається з Преамбули, Статті 1 та Розділів I, II та VII. З української сторони угоду підписав прем'єр-міністр України Арсеній Яценюк, з боку Євросоюзу — президент Ради ЄС Герман ван Ромпей, президент Європейської комісії Жозе Мануел Баррозу і голови 28 держав, що входять у ЄС.

27 червня новообраний Президент України Петро Порошенко у Брюсселі підписав економічну частину угоди, що включає Розділи III, IV, V, VI, додатки та протоколи

Для набрання чинності Угоди про Асоціацію, сторони повинні її ратифікувати або затвердити відповідно до власних процедур. У більшості країн-членів ЄС процес ратифікації полягає у затвердженні угоди парламентом та подальшому підписанні главою держави.

Ратифікаційні грамоти або документи про затвердження здаються на зберігання до Генерального секретаріату Ради ЄС, після чого відповідна інформація з'являється на офіційному сайті Ради ЄС.

16 вересня 2014 р. Європейський парламент ратифікував Угоду синхронно з Верховною Радою України (у вигляді телемосту за допомогою технології Skype). За ратифікацію проголосувало 355 депутатів Верховної Ради та 535 депутатів Європарламенту.

Найбільші проблеми з ратифікацією виникли у Нідерландах. Парламент королівства дав згоду на ратифікацію 7 липня 2015 р., і вже на наступний день її підписав король. Тим не менш, відповідно до чинного законодавства, більшість законів, які були затверджені владою, мають бути виставлені на консультативний референдум, якщо громадяни зберуть 300 тисяч підписів. Завдяки інтенсивній онлайн-кампанії сатиричного блогу GeenStijl, групи громадян Burgercomité EU («Комітет громадян ЄС»), і євроскептичного мозкового центру «Форум для демократії» вдалося зібрати майже 430 тисяч дійсних підписів. Виборча рада Нідерландів призначила референдум щодо Угоди на 6 квітня 2016 року. За результатами референдуму 61% опитаних голандці виступили протии асоціації України з ЄС.

Станом на 2 лютого 2016 року 28 (з 31) сторін повідомили про ратифікацію.

Угода набирає чинності в перший день другого місяця, що настає після дати здачі на зберігання останньої ратифікаційної грамоти або останнього документа про затвердження.

Строк дії Угоди необмежений. Будь-яка сторона може денонсувати Угоду шляхом надіслання повідомлення про це іншій стороні, дія Угоди в такому випадку припиняється через шість місяців з дати отримання повідомлення.

1 листопада 2014 набрало чинності тимчасове застосування Угоди, яке стало можливим після завершення у вересні того ж року необхідних внутрішніх процедур. Через тиск Росії, у рамках тристоронніх переговорів ЄС—Україна—Росія, було досягнуто домовленості про відтермінування до 1 січня 2016 року тимчасового застосування розділу IV, який стосується зони вільної торгівлі. В якості компенсації, ЄС продовжив режим автономних преференцій України до 31 грудня 2015 року. Такі преференції дозволяли скасувати мита на українські товари в країнах ЄС, натомість для Євросоюзу зберігалися старі митні правила.

Мета тимчасового застосування частини положень Угоди — наблизити безпосереднє виконання торговельної частини Угоди та не втрачати час, допоки відбудуться всі формальності на національному рівні та на рівні ЄС щодо набуття Угодою чинності.

Угода про асоціацію містить до тисячі друкованих сторінок, а за своєю структурою складається з преамбули, семи розділів, 43 додатків та 3 протоколів. Додатки і протоколи до цієї Угоди є її невід'ємною частиною.

У зв'язку з тим, що Угода про асоціацію стала важливим кроком у процесі інтеграції України до ЄС, Росія всіми методами намагалалася перешкодити її укладенню. Зокрема мова йде про втручання в переговорний процес, політичний та економічний шантаж, підтримка в Україні антиєвропейських сил, тощо.

11 липня 2014 року у Брюсселі відбулися перші переговори на рівні міністерств в рамках тристоронніх консультацій між ЄС, Україною та РФ. Росію на переговорах представляв міністр економічного розвитку Олексій Улюкаєв, Україну — міністр закордонних справ Павло Клімкін. Спершу, Росія вимагала зміни окремих положень Угоди щодо імпортних мит, технічного регулювання та фітосанітарних норм та внесення положень, які б не перешкоджали інтеграції України в Митний союз. Однак ЄС та Україна відкинули можливість перегляду тексту Угоди, або її складових.

12 вересня 2014 року в рамках переговорів було прийнято компромісне рішення про перенесення тимчасового застосування положень зони вільної торгівлі до 31 грудня 2015 року. Планувалося, що тимчасове застосування економічної частини Угоди про асоціацію набуде чинності з 1 січня 2015 року, однак після тиску Москви, ЄС пішов на поступки та переніс застосування розділу про зону вільної торгівлі на 1 рік. Перенесення мотивувалося необхідністю узгодити з РФ всі її побоювання. В якості компенсації ЄС продовжив односторонні торговельні преференції для України, а Росія зобов'язалася не застосовувати захисних заходів на цей період.

21 грудня 2015 прем'єр-міністр Росії Дмитро Медвєдєв підписав постанову про введення контрсанкцій щодо України, які включають продуктове ембарго, аналогічне до чинного щодо країн, які застосували санкції проти Росії. Ембарго поширюється на сільськогосподарську продукцію, сировину і продовольство, країною походження яких є Україна. Обмеження набули чинності з 1 січня 2016 року — одночасно з початком дії зони вільної торгівлі між Україною та ЄС.

21 грудня 2015 року у Москві відбулися переговори президентів держав-членів Євразійського економічного союзу (Росія, Казахстан, Білорусь, Киргизстан і Вірменія). Конкретного рішення, щодо приєднання інших членів ЄАЕС до російських санкцій проти України прийнято не було. Однак, президент Білорусі Олександр Лукашенко висловив занепокоєння з приводу застосування зони вільної торгівлі між Україною та ЄС та заявив, що: «Ми прийняли рішення — впродовж першого кварталу ряд питань ми вивчаємо і розглядаємо, як вчинити, насамперед, Казахстану і Білорусі, щоб підтримати нашу союзницьку Росію, той указ, який підписав президент РФ».

28 грудня 2015 року заступник Міністра економічного розвитку і торгівлі України Наталія Микольська заявила, що за результатами переговорів з білоруською стороною, зона вільної торгівлі між Україною та Білоруссю залишається в силі.

 

Предыдущая статья:ОСНОВНЫЕ ИСПОЛЬЗОВАННЫЕ ПУБЛИКАЦИИ Следующая статья:Євроатлантична інтеграція
page speed (0.0618 sec, direct)